Корреспондент: У клубі будуть танці. Лист з Іспанії

Нічне життя іспанської Гранади відрізняється скаженим ритмом – якщо клабери української столиці за вечір змінюють лише кілька клубів, то тут рахунок іде на десятки, пише Ірина Ковальчук, співробітниця банку, у рубриці Лист з… у №42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року.

Гранада – невелике іспанське місто, що розташувалося на пагорбах, в якому мені довелося провести кілька місяців. Тут немає хмарочосів, невисокі будинки, як правило, пофарбовані в білий колір і покриті піщано-червоними черепичними дахами. На вулицях багатолюдно і жваво, особливо коли спадає вічна іспанська спека. Тоді по центру міста дефілюють натовпи туристів і молоді – тут є університет.

Марча, головний місцевий спосіб молодіжного дозвілля, – це нічні походи по барах і клубах. Навіть мені, переконаному жайворонку, не залишалося іншого виходу, як влитися в нічний ритм життя. На дискотеку в Гранаді збираються не раніше півночі. Раніше йти не має сенсу, адже там нікого немає. Зате потім, після опівночі, життя в центральному кварталі міста починає оживати і навіть бити ключем, причому ритм досить інтенсивний: якщо на батьківщині за вечір відбувається відвідання одного-двох клубів, то в Іспанії – десятків.

В одних клубах вхід платний, в інших – і це скоріше не клуби, а бари з невеликими танцмайданчиками – безкоштовний. Майже всюди нас пускали просто так. Навіть більше, господар бару ще й намагався почастувати за рахунок закладу, якщо оплачені нами напої закінчувалися, – щоб ми подовше затрималися. Адже варто було нам піти, за нами хвостиком ув'язувалися "глядачі" і, відповідно, виручка в барі падала. Якщо ж хотілося просто потанцювати, а не відбиватися від шанувальників, ми йшли у квартал, де розташовані клуби для відвідувачів з нетрадиційною орієнтацією. З тамтешніх "пам'яток" мені особливо запам'яталися трансвестити в боа і з яскравим макіяжем.

Вас обов'язково розпитають, звідки ви, і у відповідь що-небудь розкажуть про себе. А тапаси – знамениті іспанські закуски – будуть приємним безкоштовним
доповненням до замовленого вами келиху пива або вина. Такі вже в Іспанії традиції

Альбасін, найстаріший квартал Гранади, запам'ятався іншим – скверами, парками або просто лавочками під апельсиновими деревами. Каюсь, ми навіть зірвали апельсин і спробували його – він виявився гірким. Якщо зазирнути в крихітний бар в цьому кварталі, він, швидше за все, виявиться за сумісництвом ще й маленьким магазином, в якому вас зустріне та обслужить сам господар або члени його сім'ї. Вас обов'язково розпитають, звідки ви, і у відповідь що-небудь розкажуть про себе. А тапаси – знамениті іспанські закуски – будуть приємним безкоштовним доповненням до замовленого вами келиху пива або вина. Такі вже в Іспанії традиції.

Найяскравіші страви місцевої кухні – гаспачо, перетертий томатний суп з часником, гострим перцем, лимоном та прянощами, який подають холодним, а також паелья, плов з рису з овочами, куркою і морепродуктами. У барах в обов'язковому порядку подають хамон – сиров'ялений свинячий окіст, який ріжуть тонко й довго.

У Гранаді, останньому оплоті Реконкісти, де чудово уживаються католицизм й іслам, ми любили заходити в марокканське кафе. У закладі замість столів та стільців гостям пропонують подушки та килими. Тут подають жасминовий чай з молоком, а на десерт – східні солодощі. І все це під приглушене світло, запах пахощів і неголосну арабську музику. Виходите, проходите кілька вулиць – і перед вами химерний кафедральний собор з каплицею Капілья-Реал – місце поховання імператора Священної римської імперії Фердинанда II і його дружини Ізабелли.

Знайомство з Гранадою неможливе без відвідування архітектурного ансамблю фортеці Альгамбра, в минулому резиденції маврських правителів. Безліч басейнів, фонтанів, пишність саду Хенераліфе, строката мозаїка, мармур, прикрашені склепіння – скрізь відчувається розкіш арабської казки, що звучала в цих місцях шість століть тому.

Найбільш насиченою емоціями за час мого перебування в Іспанії мені здалася Semana Santa – страсний тиждень, що передує Великодню, з урочистими процесіями і ходами

Найбільш насиченою емоціями за час мого перебування в Іспанії мені здалася Semana Santa – страсний тиждень, що передує Великодню, з урочистими процесіями і ходами. Представники релігійних братств тягнуть по головним вулицям міста на собі платформи зі скульптурними сценами останніх днів життя Христа, фігурами Ісуса і Марії. Саме тягнуть, обливаючись потом і падаючи від утоми, – це частина ритуалу покаяння. Високі ковпаки з гострими кінцями і з прорізами для очей решти учасників ходи гарантують анонімність покаяння. Ходи приваблюють натовпи глядачів, багато спостерігають з балконів або, якщо є можливість, виносять стільці і сідають вздовж дороги. Дами приходять дивитися на це видовище в мантильях і зі свічками в руках. Процесії довгі, йдуть цілий день, тому вистояти непросто, а піти неможливо, настільки яскраві і костюми, і платформи, й емоції.

Кількома тижнями пізніше, коли в місті стало нестерпно спекотно, в один з вихідних ми вирішили з'їздити до Середземного моря, в Малагу. Вода в цей час ще не прогрілася, і, хоча світило сонце, дув сильний вітер. Кажуть, що із самої крайньої точки Піренейського півострова в гарну погоду можна побачити берег Марокко. Мені перевірити цей факт не вдалося.

Також одного разу друзі повели мене подивитися одну з головних місцевих визначних пам'яток – печери в районі Сакромонте. Була спека, і доводилося йти маленькими вуличками, що круто піднімаються вгору, а потім по курній, жовтій від глини і піску витоптаній стежинці. Тут живуть цигани. Колоритні літні жінки в чорних до п'ят сукнях запрошували поворожити – робили вони це з таким натхненням і дружелюбністю, що здавалося: зараз наворожила золоті гори і все збудеться. Але все-таки розум узяв гору, і ми пішли за нашим гідом.

***

Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.