Корреспондент: Двоповерхова Європа. Лист з Італії

Білизна, що сохне, – обов'язкова складова італійського міського пейзажу. Коли італійці висадяться на Місяці, вони відразу натягнуть мотузки і розвісять на них щойно випрані скафандри, пише мандрівник Дмитро Павленко у №45 журналу Корреспондент від 16 листопада 2012 року.

Що може бути кращим для офісної людини, ніж вітер і морське повітря? Відчуваючи дефіцит і того й іншого, я приєднався до парусної регати в Неаполітанській затоці.

Неаполь – це босяцька столиця Італії, немитий і крикливий італійський хуліган. Побачивши його, тримайте цінні речі під наглядом, інакше обов'язково стягне. Розмовляючи з ким-небудь на вулиці, стійте подалі, кричіть голосніше і не забувайте активно жестикулювати, щоб весь квартал бачив і чув вашу розмову.

Незнищенна неаполітанська звичка – сушити білизну на балконах. У вузькі вулички, де мало сонця, в’ївся стійкий запах миючих засобів

Ще одна незнищенна неаполітанська звичка – сушити білизну на балконах. У вузькі вулички, де мало сонця, в’ївся стійкий запах миючих засобів. Коли італійці висадяться на Місяці, вони насамперед натягнуть мотузок між кораблем і кратером і розвісять там щойно випрані скафандри і трико.

Таксист, який взявся відвезти нас у марину, до якої рукою подати, годинами кружляє по приміських промзонах, зображуючи щире бажання допомогти вибратися з лабіринту вулиць. Якби він при цьому розважав нас знаменитим італійським співом, то, можливо, заслужив би овації і чайові, заради яких все це розпочав. А так – лише наше презирство і відмову сплатити завищений рахунок.

Втім, не витрачайте на Неаполь багато часу – сідайте на човен і швидше піднімайте вітрила. Попереду – містечко Амальфі. Це літня донна в крислатому капелюсі з бездоганним смаком і старомодними манерами, яка сіла відпочити на лавочці у мальовничій маленькій бухті, оточеній горами. Купивши сувенірну тарілку з пейзажем міста, на якому все виглядає чарівним і несправжнім, ви не знайдете відмінностей від оригіналу.

На вході в марину нас зустрічає місцевий "паркувальник" на моторному човні. Він приймає штурвал у капітана і неймовірно швидко швартує немаленьку яхту у вузькій марині, віртуозно маневруючи на високій швидкості. На моє запитання: "Вас звуть Шумахер?" скромно відповідає: "Ні, я Джуліо".

Наступного ранку човен Джуліо, що проводжає нас, ховається за горизонтом, а ми беремо курс на острів Капрі. Настрій у моря псується за одну секунду, і ось уже шторм кидає яхти на хвилях, а вітер рве снасті. Поспішаємо прибрати вітрила, але без втрат не обходиться – рветься топінант, і грот-вітрило пошкоджується. Йдемо останні милі до Капрі на моторі.

Яхтинг це не тільки пейзажі і білі вітрила, це важка чоловіча робота, коли доводиться годинами боротися з вітром і крутити лебідки, стояти на вахті і чергувати на кухні

Мені довірили місце біля штурвалу, де голова йде обертом від адреналіну і висоти хвиль, що обдають з ніг до голови. Човен перевалюється з борту на борт, і ризик краху висить над нами разом з грозовими хмарами. Яхтинг це не тільки пейзажі і білі вітрила, це важка чоловіча робота, коли доводиться годинами боротися з вітром і крутити лебідки, стояти на вахті і чергувати на кухні. Швартування і стоянка під час сильного вітру – теж справа непроста. Вночі засинаєш під сильний скрип снастей і швартовів. Після напруженого дня в морі ліжко в тісній каюті здається королівським ложем.

Острів Капрі – набріолінений піжон-житель півдня в дорогому білому костюмі. Вилизані вулички, зелень і безліч бутіків. Але ми тут не заради шопінгу, а для поповнення запасів і ремонту постраждалої від стихії яхти.

На третій день регати фінішуємо першими, про що урочисто повідомляє по рації суддівське судно. Перед нами грізний Везувій і містечко Кастелламмаре-ді-Стабія, який народився біля стін похованої живцем Помпеї.

Знову в дорогу, і ось нам уже махає з крутого берега місто Сорренто – скромний романтик і поет. Це батьківщина лікеру лімончелло, прославлена ​​відомими піснями і співаками.

Острів Прочида – старий колоритний рибалка з обвітреним обличчям й у вицвілій куртці. Щоб послухати його морські байки, потрібно встати рано вранці, пройти крутими порожніми вуличками і зазирнути в марину, де моряки плетуть риболовні снасті.

Один з екіпажів показує відео зі зустрінутим у затоці китом. Рідкісна зустріч в цих водах і вельми небезпечна – більш близьке знайомство могло закінчитися аварією.

На острові Іск’я нас чекають гігантські лимони і терми, побудовані на гарячих гірських джерелах. Найкраща розвага тут – це чергування крижаних і гарячих ванн в тіні дерев

На острові Іск’я нас чекають гігантські лимони і терми, побудовані на гарячих гірських джерелах. Найкраща розвага тут – це чергування крижаних і гарячих ванн в тіні дерев.

Іск’я, мабуть, найбільш симпатичний італієць на нашому шляху – не такий гламурний, як Капрі, але більш вишуканий, ніж Прочида. Втім, знайшовши в затишному ресторанчику не тільки найніжніших восьминогів "від Лучано", але й меню російською мовою, розуміємо, що час ставити вітрила і йти далі, до ненаселених обріїв.

***

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 16 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.