Корреспондент: Великі сусіди. Лист із Росії
У Комаровому, дачному селищі радянської богеми під Пітером, селяться мільйонери та держчиновники. Новосели скромні: навіть всесильні боси Газпрому палаци по сусідству з будиночками великих ставити не наважуються, - пише журналістка Юлія Попова у рубриці Лист з.. у № 49 журналу Кореспондент від 14 грудня 2012 року.
У Петербурзі, здавалося б, нікуди не подінешся від туристичної суєти, палацового лоску, театрального розгулу. Ведені порівняннями із Венецією та Парижем, приїжджі заполоняють Ермітаж та кораблики на Неві, щоб зануритися у багатство класицизму - всією цією показною розкішшю Петро Перший намагався вразити вже тоді більш раціональну Європу. Від усіляких наповнених таємницями палаців та інших історичних будівель голова йде обертом. Зате чашка кави за $ 10 швидко приводить до тями.
Втім, за годину їзди від Петербурга таки є місце, куди тікає відпочити від трудів і місцева буржуазія, і творча еліта. Це селище Комарове, про яке свого часу заспівав молодий радянський актор Ігор Скляр і куди вже більше 100 років їдуть пітерці "подивитися відвиклим оком на балтійську хвилю".
Від усіляких наповнених таємницями палаців та інших історичних будівель голова
йде обертом. Зате чашка кави за $ 10 швидко приводить до тями
Кількість відомих діячів, які колись жили тут, вимірюється кінськими дозами: ювелір Карл Фаберже, поетеса Анна Ахматова, композитор Дмитро Шостакович, академік-мистецтвознавець Дмитро Ліхачов, актор Микола Черкасов - список можна продовжувати зі зростаючим придихом. Серед новоприбулих: Анатолій Медведєв, батько третього президента Росії, газпромівці Олексій Міллер та Михайло Аксельрод, губернатори, судді, директори фабрик та багато-багато інших.
Хоча гламуру тут немає. Поруч із занепалими будиночками радянських дачників і підрихтованими маєтками творчої еліти ростуть садиби мільйонерів зі свіжого зрубу - в тон навколишньої природи. Небо підпирають пухнасті сосни, нижче - вітражі у вікнах, чаювання на верандах і довгі прогулянки уздовж щучого озера. Тут усе пахне тією старою Руссю, про яку хочеться говорити у відповідній стилістиці - лише в казці сказати та пером написати. Порівняння із Рубльовкою або Конча-Заспою теж некоректне: дихається в Комаровому вільніше, та й міліціонери із собаками не приходять по перехожих із фотоапаратами.
У Комаровому, названому на честь академіка-географа Володимира Комарова, фінські корені. До Другої світової війни ця територія гуляла між фінами та росіянами. Потім її все-таки застовпила за собою Радянська Росія, а дачі тут почали роздавати членкорам та академікам у сталінські часи. Літераторів селили компактно, в одноповерхові будиночки - щоб наглядати було зручніше. В умовах сталінської цензури самородки срібного століття російської літератури славилися "іносказанням", тому ні балувати їх не можна було, ні під суд віддати.
За годину їзди від Петербурга таки є місце, куди тікає відпочити від трудів і місцева буржуазія, і творча еліта
Одноповерховий дерев'яний будиночок Ахматової, який вона називала Будкою, як і раніше, забутий. На стіні скромна табличка - це все, що вказує на колишній центр тяжіння творчої інтелігенції. Неподалік кладовище, де похована поетеса і ще сотня знаменитостей. Скромний пам'ятник, кам'яна огорожа, що символізує глуху стіну цензури, свіжі квіти. Ахматову ще пам'ятають старожили. Або Хавкін, чия дача розташована в межах садівничого селища Комарове, прибігав сюди хлопчиськом до друга-поета, який жив по сусідству. Його бабуся отримала дачну ділянку як особа, що пережила блокаду Ленінграда.
Хавкін розповідає, що у Комаровому, на північному березі Фінської затоки, історично селили інтелігенцію, схильну до творчого бунтарства. А на південному - там, де палаци Петрограда, - художників і поетів "із ретроспективним потягом, прихильним до правлячих верхів". У цьому можна переконатися у маленькому місцевому музеї або ж просто об'їжджаючи сусідів на велосипеді.
З часом ця межа між півднем і північчю стерлася, і новоприбулі багатії намагаються вливатися в місцеві широти без феєрверків і парканів до неба. Таки негарно відділятися від застіль акторської династії Боярських, Олега Басилашвілі, який у тапочках прогулюється по веранді, та балерини Уляни Лопаткіної, яка працює в саду.
До Другої світової війни ця територія гуляла між фінами та росіянами
Комарове, Рєпіне і Сонячне вважаються золотим трикутником петербурзької еліти. Селище Рєпіне (раніше Куоккала) увійшло до складу Фінляндії після Жовтневої революції. Художник Ілля Рєпін, який народився в Україні, уже будучи знаменитим, купив садибу в Куоккалі у 1899 році і внаслідок перевороту опинився в іншій державі. Але їхати не захотів і провів там останні 30 років свого життя. Нині в Рєпіному за сусідство із музеєм-садибою великого художника просять за сотку землі від $ 30 тис.
Незважаючи на ціни, у Рєпіному і Комаровому панує культ рівності - зовні будинки не надто відрізняються. Шкода тільки, що дачі 1900-тих років, так схожі на казкові тереми, стоять у забутті. Палац Фаберже, наприклад, протримався до 1998-го і згорів чи то під час лісової пожежі, чи то від людської необережності.
Приїхати в Комарове можна на електричці або на машині, а на нічліг зупинитися в готелі Будинку творчості письменників Комарового, хоча поруч є готелі й більш сучасні. І, як у тій самій пісні у Скляра, тут хочеться залишитися саме "на тиждень". Камерне, інтелігентне і старомодне Комарове зупиняє час ефективніше від свого батька Петербурга.
***
Цей матеріал опубліковано у № 49 журналу Корреспондент від 14 грудня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонений. Із правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.