Корреспондент: Точка зору. Багато шуму, і… нічого

Незважаючи на удавану бойовитість, новий парламент ефективніше за попередній працює на Партію регіонів. І не лише на її теперішнє, але й на майбутнє, пише Тарас Возняк, культуролог, політолог, головний редактор Незалежного культурологічного журналу Ї, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.

Не можу не натішитися мудрості нашого народу, яка поза всяким сумнівом: не кожен народ демонструє таку прозорливість. Свідчення того – останні вибори до Верховної Ради. Нарешті українці прокинулися і проголосували проти – проти "осоружних донецьких наперсточників".

На сході України наш мудрий народ дружно кинувся голосувати за тих, "хто поверне країну народу" – за комуністів. Слава Богу, поки не згас жертовний вогонь, що палає у спраглих соціальної зрівнялівки серцях. Звичайно ж, тільки наші полум’яні комуністи покликані зупинити зажерливу зграю олігархів, які шматують "нашу соціалістичну Батьківщину" і розкрадають дійсно здобуте кров’ю та потом загальнонародне майно.

На заході країни наш не менш мудрий народ кинувся голосувати за "тих, у кого не здригнеться рука". А це ще кілька мільйонів співвітчизників.

А ті, у кого серце трохи менше палає у любові до вітчизни, понуро проголосували за "ніяких" – "тих, хто їх зупинить" та різних "самостійних".

Наш добрий та мудрий народ отримав те, що хотів. Відбулися перші акти великої комедії, яку називають засідання Верховної Ради України

У підсумку наш добрий та мудрий народ отримав те, що хотів. Відбулися перші акти великої комедії, яку називають засідання Верховної Ради України. Летіли іскри від "болгарок", тріщали паркани та двері – і нікому за це нічого не було. Велика Вчителька Нації відважно – як у першому класі – відшмагала Великомого і Могутнього Старця – перевіряючи його на психічну придатність – і їй за це нічого не було. Великий і Могутній лише примирливо промуркотів.  "Ті, у кого рука не здригнеться" показово гонили по закамарках двох "запроданців Табалових" – і нікому за це нічого не було.

Одним словом вертеп запрацював. Картинка для нашого доброго і мудрого народу була забезпечена. Народ ридав. І вертеп перейшов до справжньої гри.

Комуністи, "повернувши народу країну", моментально злилися у затяжному поцілунку з фракцією Партії регіонів.

"Не здригнулася рука" і у свободівців та інших кроликів, коли регіонали блискавично – абсолютний рекорд для нашої політичної історії – обрали головою Верховної Ради регіонала Володимира Рибака. Легкий відволікаючий жест однією рукою, філігранна гра іншою – і кулька саме там, де потрібно. Оцініть красоту гри!

Ну а кролики перелякано спостерігали за цим віртуозним цирком. Все розуміли ці мудрі кролики, але така їх кроляча доля – тихесенько жувати кілька років таку-сяку зеленину по кутках.

Раніше спікеріади тривали місяцями – трималася політична інтрига, велися політичні консультації, підписувалися універсали. А тут дві секунди і…
Фокус-покус

Раніше спікеріади тривали місяцями – трималася політична інтрига, велися політичні консультації, підписувалися універсали. А тут дві секунди і… Фокус-покус.

Тим часом "ті, що повернув країну народу" так само блискавично отримали синекуру першого заступника голови Верховної Ради. Ним стала надія партії – товариш Ігор Калєтнік. Не митниця, звичайно, але принаймні не посадять.

Однак найбільше розчулення викликав апофеоз національного єднання, коли в єдиному пориві Схід і Захід, регіонали і свободівці, фронтовики та ударівці кинулися голосувати за нове політичне сонечко – львів’янина і свободівця Руслана Кошулинського. Голосували всі –у тому числі регіонали і "незалежні", зробивши його заступником голови Верховної Ради. Так було продемонстровано справжню єдність всіх українців – і мертвих і живих.

І тоді всім стала зрозумілою теплота у голосі Великого і Могутнього Старця, який по-батьківськи відповідав на публічні загравання Великої Вчительки. Великий і Могутній знав. Навіть українську обіцяв підучити. Щоправда, знав не тільки він. Великий Вождь Нації Олег Ярославович теж знав. Проте йому ж не до того, щоб займатися якимись там дурницями – обранням рибаків чи калєтніків. Він боровся на барикадах, працював "болгаркою", виламував двері, травив Табалових. Одним словом – боровся за Україну. А дехто у куточку нервово дожовував кінець своєї зеленої краватки. Бо ж розумів, що це не початок, а кінець політичної кар’єри.

Пригадалися еротичні ігри равликів. Вони двостатеві – гермафродити. Суть гри полягає у тому, хто кого запліднить. І ось нарешті стало зрозуміло, хто кого роками тягнув у політичні спаринг-партнери й "запліднював". Нічого еротичного – просто північно-східній вітер, який запліднює всіх і вся. Кого баксами, кого так.

Тим часом почав реалізовуватися один зі сценаріїв майбутніх президентських виборів. Він, щоправда, не оригінальний – його використовував ще Великий
Державотворець Леонід Данилович

Тим часом почав реалізовуватися один зі сценаріїв майбутніх президентських виборів. Він, щоправда, не оригінальний – його використовував ще Великий Державотворець Леонід Данилович, коли, не маючи шансів на переобрання, витягнув у другий тур президентських виборів того, хто от уже третє десятиліття "повертає країну народу" – Петра Симоненка. За відповідну, звичайно, суму.

Тепер один з сценаріїв полягає у тому, щоб витягнути у другий тур президентських виборів Великого Вождя Нації Олега Тягнибока. І виграти…

Щоправда, є ще й інший сценарій – який теж прописаний метровими буквами на кожному паркані – протягнути через референдум нову Конституцію, й обиратися у Верховній Раді.

І тоді знову будуть задіяні "болгарки", іскри, дим, "запроданці Табалови". І "не здригнеться рука", бо "ми ж їх не пустили" і "повернули країну народові". А Віктор Федорович – знову перший раз Президент, бо ж є нова Конституція. А там і другий/третій термін і багато всього.

Єдино було шкода чесняги Віталія Кличка. Стоїть собі, а в очах страшенний сум: побачив усю красу гри

Єдино було шкода чесняги Віталія Кличка – знайдіть у нетрях інтернету запис того, як він коментує побоїще напередодні голосування. Стоїть собі, а в очах страшенний сум: побачив усю красу гри. Він звик до того, щоб затопити по писку партнеру, який ні в чому не винний – але такі правила. А тут затопити у морду треба кожному, а "не можна" - такі правила тутешньої гри. Й у грі, у яку він вліз, підлості набагато більше, ніж на рингу – тут всі кидають всіх.

І всі разом кидають наш добрий та мудрий народ.

***

Ця колонка опублікована у № 50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua