Корреспондент: Точка зору. Бути євреєм

Щоб стати успішною нацією, українцям треба брати приклад з євреїв, інертність замінивши активністю, комплекс неповноцінності – умінням поважати себе, а заздрісний антисемітизм – власною успішністю, пише викладач Костянтин Подобєд у колонці, опублікованій у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.

Здавалося б, через зимові свята ослабла гострота антисемітської теми, що виникла з легкої руки депутата від партії Свобода Ігоря Мірошниченка. Десятки інтернет-видань в кінці 2012 року тиражували не тільки образу, кинуту на адресу Міли Куніс, американської актриси з єврейським корінням, яка мешкала в дитинстві в українських Чернівцях, але й препарували тему антисемітизму – кожне на свій лад. І хоча хвиля сьогодні спала, осад, як кажуть, залишився.

Власне, це й привело мене до таких міркувань про природу українського антисемітизму, якими я хочу з вами поділитися: нерідко ми, українці, перекладаємо на євреїв провину за свою неспроможність. І тому безліч підтверджень.

Cправа не в тому, що євреї хитрі і нахабні. Справа, швидше, в тому, що ми ліниві, простуваті до дурості, інертні й відчужено-мрійливі

Чому у євреїв виходить, а в українців ні? Чому у них стільки заслуг в науці, мистецтві, фінансах? Чому така могутня діаспора по всьому світу? Чому євреї так цінують "своїх", такі дружні й організовані? І чим пояснити величезний розрив між "їхніми" успіхами і "нашими"? І ось невтішний висновок: справа не в тому, що євреї хитрі і нахабні. Справа, швидше, в тому, що ми ліниві, простуваті до дурості, інертні й відчужено-мрійливі.

Нещодавно в Херсоні проходив суд за позовом єврейської громади до місцевого політика антисемітського спрямування. Мої знайомі, які побували на суді, були обурені тим, як було діло. По-перше, делегація із синагоги прийшла до суду раніше і зайняла всі місця в залі, а другій стороні довелося стояти. По-друге, вхід в будівлю суду пікетували учасники своєрідного флешмобу: старі євреї в смугастих робах в'язнів концтабору з плакатами Фашизм не пройде! на грудях скандували свої вимоги до суду. По-третє, під час виступу захисту в залі виникав шум, створюваний представниками єврейської громади. Начебто є підстави для обурення українців, але хто ж заважав їм так само організовано підтримати "свого" політика?

Життя влаштоване так, що всі ми змушені конкурувати один з одним. Конкурують індивідууми, конкурують сусіди, колеги, соціальні групи, народи, країни. Хто програє у цій боротьбі, той приречений на животіння або в кращому випадку на другі ролі. І євреї тому, можливо, такі успішні, що зрозуміли це краще і раніше за інших. Це знання, ця їхня культурна самобутність були вироблені в багатовіковій найжорстокішій боротьбі за виживання, в опорі гонінням, стражданням і безправ'ю. І в таких умовах євреї не тільки зберегли ідейну, ментальну і релігійну сутність своєї нації, але й навчилися досягати успіху.

Я не закликаю українців ставати євреями. Це неможливо. Я закликаю їх суворо поглянути на себе. Адже змінюватися українцям точно доведеться. І чому б не взяти з євреїв приклад? Євреї вже довели всьому світові, що їх є за що поважати

Я не закликаю українців ставати євреями. Це неможливо. Я закликаю їх суворо поглянути на себе. Адже змінюватися українцям точно доведеться. І чому б не взяти з євреїв приклад? Євреї вже довели всьому світові, що їх є за що поважати, що вони нікому не дозволять себе ігнорувати, що вони всіх змусять із собою рахуватися. І те саме варто взяти на озброєння українцям.

Згадайте, коли розпадався Радянський Союз, євреї першими розібралися в нових можливостях, раніше за інших скористалися правом участі в приватизації, виявили далекоглядність і явили всьому світу найвищий ступінь енергійності в придбанні і акумуляції всіляких фінансових, промислових і будь-яких інших активів. І, зрозуміло, євреї кинулися до найціннішого і багатообіцяючого активу – влади.

Я розумію, що мене відразу звинуватять у захисті єврейської жадібності, нахабства, нерозбірливості в засобах і багато чого іншого. Але знову повторю: ситуацію породили не євреї, вони нею лише скористалися. А українці не зуміли. У нашому недосконалому конкурентному світі ніхто не стане чекати приходу найморальнішого покупця, а віддасть свій товар, свої активи тому, хто запропонує кращу ціну й умови. Так навіщо ж суворо судити євреїв? Чи не краще подивитися на себе і спробувати з'ясувати, чому програли, проґавили українці?

Давайте згадаємо настрої, що панували в країні, коли українські євреї, ризикуючи, зі шкури лізли, але домагалися поставлених цілей. Вони накопичували кошти, перетворюючи їх на майстерні, магазини, фабрики і заводи, вели виснажливу боротьбу за виживання. А як тоді повелися українці? Нашим девізом тоді стало "Маємо те, що маємо", "Якось воно буде, бо ще такого не було, щоб ніяк не було". Сподіваюся, український інтелектуальний тренд початку 1990-х вам зрозумілий.

Навіть більше, поки євреї закладали перші цеглини у вежу українського капіталізму, самі українці-городяни масово кинулися вирощувати картоплю. Ну далася ж нам ця картопля! Вона не тільки продемонструвала нерентабельність і безперспективність архаїчного способу господарювання – вона стала символом нерозуміння процесів, що відбуваються в суспільстві. Опустивши погляд на грядку, люди ховалися від усіх реальних проблем, що вирували в країні.

Так причому ж тут, даруйте, євреї?

Якщо хочеш бути успішним, потрібно бути готовим змінюватися і не розраховувати при цьому на поблажливість з боку конкурента

Ймовірно, якщо хочеш бути успішним, потрібно бути готовим змінюватися і не розраховувати при цьому на поблажливість з боку конкурента.

Зараз в українців з'явилася певна надія на виправлення помилок: до парламенту прийшла Свобода, яка декларує захист українських пріоритетів. Якось Олег Тягнибок, відповідаючи ізраїльському кореспонденту, сказав: "Ми поважаємо євреїв, але поважайте і ви нас!". Цілком гідна позиція. На жаль, філологічний демарш іншого свободівця, Мірошниченка, тут явно дисонує.

То як українцям гідно вийти із ситуації? А просто взяти і по-єврейськи, по-хитрому, обійти цей казус і зайнятися чимось більш потрібним і злободенним. Наприклад, тому ж самому Мірошниченку внести в Раду який-небудь актуальний законопроект, настояти на вирішенні важливого для всієї України питання, заблокувати проходження якогось антиукраїнського закону, явити країні приклад патріотизму і толерантності. За таке, думаю, Свободі всі будуть вдячні. А антисемітський скандал забудеться сам собою.

***

Ця колонка опублікована у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua