Білорусь: небезпечний герой Кастусь Каліновський - BBC Україна
Білоруська влада не проводить і не планує проводити заходи, присвячені 150-річчю повстання під проводом Кастуся Каліновського.
Представники ідеологічних інституцій і "офіційні" історики стверджують, що "міф про Каліновського" вигадали більшовики й експлуатують націоналісти.
В середині січня на прес-конференції для білоруських та зарубіжних журналістів президент Лукашенко заявив, що не чув про заходи, присвячені ювілею повстання 1863 року, але не проти взяти у них участь спільно з Литвою і Польщею, "якщо такі пропозиції будуть і вони не розходяться з тією політикою, яку ми проводимо в нашій державі".
Білоруські дипломати і чиновники невисокого рангу справді прийняли запрошення представників влади сусідніх держав і відвідали низку пов'язаних із повстанням місць.
Але урочисті збори та пам'ятні вечори в штаб-квартирах опозиційних партій і скромних залах в регіонах пройшли і проходять без представників влади.
Каліновський в сучасному білоруському політичному розкладі - опозиціонер №1. Адже це його ім'ям після президентських виборів 2006 року опоненти Лукашенка називають центральну Жовтневу площу в Мінську, яка пережила розгром протестного наметового містечка.
Ім'ям Каліновського також названа програма навчання для виключених із білоруських університетів волелюбних студентів, що діє в сусідній Польщі.
Чий герой?
У Польщі це повстання називають січневим - перший виступ повстанців відбувся у Варшаві в ніч з 22 на 23 січня.
1 лютого 1863 до повстання проти царської Росії закликав очолюваний Каліновським з осені 1862 року Литовський провінційний комітет, оголошений Тимчасовим урядом.
Доводячи, що повстання відстоювало права розділеної Польщі, редактор журналу Беларуская думка Вадим Гігін в одній зі своїх публікацій посилається на лютневий Маніфест від імені Національного польського уряду, в якому міститься заклик до селян і шляхти "захищати польський край, громадянами якого [вони] відсьогодні є".
Гігін, який доводить, що Каліновський не може бути білоруським національним героєм, цитує рядки ще одного, березневого маніфесту повстанців: "Одна мета об'єднує нас усіх - звільнення Вітчизни. Співвітчизники всіх віросповідань і класів, брати Литви та Білорусі!.. Всіх тих, у чиїх грудях б'ється польське серце, закликаємо вперед, під штандарт Білого Орла і Погоні... Боже, врятуй Польщу!".
У відповідь незалежні історики посилаються на хоругви (штандарти) повстанців, де над гербами з польським орлом і "Погонею" (вершник з мечем, який зараз є гербом Литви і до повернення 1995 року радянської символіки був гербом суверенної Білорусі) написано: за нашу і вашу свободу!
А відгуком на пароль каліновців на тутешніх землях, як твердять історики, була фраза "Люблю Білорусь". Хоча Білорусі тоді як адміністративно-політичної одиниці ще не існувало.
Вина радянської влади
Сучасні захисники Каліновського доводять, що Мужицкая праўда, яку він видавав, написана латиницею, але по-білоруськи, що місце його народження, яке нині є польською територією, належало білоруському Гродненська повіту, і що до Каліновського не можна застосовувати слово "терорист".
Пристрасті загострилися після проведеної нещодавно в Мінську конференції Польське шляхетське повстання 1863 року, на якій історики з державних інститутів, керівники провладних громадських структур та ідеологи нещадно розвінчували "міф про Каліновського".
У створенні такого міфу політолог Вадим Гігін звинувачує більшовиків.
"Згідно з їхньою історичною концепцією, Комуністична партія мусила у кожному народі мати свого предтечу. Тобто того, хто, звичайно, не зміг усвідомити вирішальну роль міського пролетаріату і перейнятися ідеями марксизму, але був "ідейно близький". Звідси народилася відома формула про декабристів, які надихнули Герцена, а той, у свою чергу, "запліднив" народників. В Україні попередниками більшовиків були оголошені Шевченко, Кармелюк та інші. У Білорусі цю роль віддали Каліновському", - пише Гігін у статті Річниця визволення на порталі Русь молода.
Вулиця імені Каліновського в білоруській столиці справді з'явилася за радянської влади - півстоліття тому, до 100-річчя з початку повстання проти царського самодержавства. У пострадянській, суверенній Білорусії, був заснований орден Каліновського - тоді героя називали символом національно-визвольного руху.
Але 2004-го року нагороду офіційно скасували, не вручивши жодного разу. А від вулиці Каліновського кілька років тому "відрізали" квартал, перейменувавши його.
Жителі Мінська жартують, що російському спонсору зведеного тут православного храму вкрай не подобалося ім'я лідера антиросійського повстання, який проголошував: "Народзе, тады толькі зажывеш шчасліва, калі над табою Маскаля ўжэ не будзе".
Герой "за викликом"
На журфаці в часи брежнєвського застою викладач не радив нам, студентам, старанно шукати тексти Мужицкай праўди. Досить було знати, що у 1862-1863 роках вийшло сім номерів, і листівки-звернення починалися словами "Дзецюки!".
"Вони не лише антицарські, вони антирадянські", - попереджав нас викладач.
Після Перебудови газети в Білорусії вийшли із гаслом Каліновського: Не народ для ўрада, а ўрад для народа! ("Не народ для уряду, а уряд для народу!").
Нині це гасло міститься на рідкісних і малотиражних недержавних виданнях. У шкільних підручниках статті про повстанців скоротилися до коротких абзаців, про Каліновського школярам розповідають як про юнака інтелігентного та освіченого, але який розпорядився своїм життям трагічно й безрезультатно. А тексти, що закликають позбутися російського священика, російського чиновника, російського поміщика, знову не радять читати студентам, які вивчають творчість Каліновського.
"Президент Лукашенко за освітою історик. Але в Білорусі історичні постаті давно перетворилися на героїв за викликом. Обстоюючи порядок, Лукашенко згадував і Гітлера, і Сталіна, якось заборонив критикувати керівників СРСР. З Каліновським приблизно та ж історія - щойно дружба з Росією стане невигідною - одразу ж влада згадає, що поруч є Литва, Польща, і спільний для нас національний герой", - вважає правозахисник Людмила Грязнова.
Відомі білоруські письменники, лідери громадської думки, історики та опозиційні політики в ці дні дорікають офіційній владі у тому, що ті транслюють погляди російських історіографів на повстання 1863 року і політично мотивованому ігноруванні ювілейних дат.
"Він був першим, хто усвідомив, що є Білорусь"
За день після оголошення про початок повстання, 2 лютого 1863 року, Кастусеві Каліновському, одному з лідерів повстанців, виповнилося 25 років. Він - випускник юридичного факультету Петербурзького університету, творець і керівник революційної організації в Гродно, автор і редактор видаваної з 1862-го Мужицкай праўди.
Каліновського стратять трохи більше, ніж через рік у Вільно (нині Вільнюс, столиця Литви) на торговій площі. Високий дерев'яний хрест на місці страти - місце паломництва білорусів.
"Він був першим, хто усвідомив, що є Білорусь, і першим її полюбив", - каже про роль Кастуся Каліновського в білоруській історії поет і політик Володимир Некляєв, екс-суперник Лукашенка на минулих президентських виборах.
Виступаючи проти російського самодержавства, Каліновський і його прихильники з Литовського комітету вважали, що литовці, білоруси й українці повинні самі вирішити питання про свою незалежність і форму управління. Керівники ще одного повстанського центру - у Варшаві, яких пізніше історики назвали лібералами, ставили за мету відновлення польської держави - Речі Посполитої - в межах 1772 року, в тому числі за допомогою західних держав.
Історики кількох поколінь сперечаються, чи була у повстання реальна перспектива домогтися хоч якихось із поставлених цілей. Енциклопедії різних років видання пояснюють, що у повстання, якщо казати сучасною мовою, не було достатньої соціальної бази.
"Повстання 1863 року було одним із нечисленних в історії ХІХ століття прикладів, коли по суті групка озброєних людей, захищаючи свою людську і національну гідність, повстала проти величезної імперії. Три європейські народи - білоруси, поляки та литовці - ціною життів своїх найкращих синів висловили протест проти російського феодалізму, абсолютизму та деспотизму, засвідчивши прихильність конституційності та парламентаризму", - пише в енциклопедії Краіна Білорусь письменник та історик Володимир Орлов.
За свідченням сучасників, один із керівників повстанців Ромуальд Траугут на тривожне запитання дружини, чи має повстання сенс: "Не знаю, чи є сенс. Але є необхідність".
Придушенням повстання керував російський генерал Михайло Муравйов. За даними істориків, 18,5 тисяч повстанців були покарані військово-польовими судами і без судів. 128 людей були повішені або розстріляні, 853 - відправлені на каторгу, близько 12-ти тисяч - на висилку або в арештантські роти.
Через 150 років після цих подій увечері в останній день січня люди поставили свічки на дорозі з села Шерешово до села Купичів в білоруському Поліссі - вздовж цієї дороги наприкінці 1863 року царські війська вішали полонених повстанців.