Корреспондент: Делон нашого часу. Інтерв’ю з французьким актором Роменом Дюрісом

Зірка сучасного французького кіно і просто красень Ромен Дюріс в інтерв’ю Андрію Алферову розповів про свої останні фільми й любов до оптимізму 1950-х. Матеріал розміщено у №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року.

Ромен Дюріс – суперстар французького кіно, що дозволяє йому зніматися як у романтичних комедіях, так і в драмах. І зіркові режисери європейських фестивалів класу А, такі як Жак Одіар та Тоні Гатліф, регулярно знімають його у своїх стрічках.

Свою першу номінацію на національну кінопремію Франції Сезар, а з нею і пропуск у велике європейське кіно талановитий Дюріс отримав за роль у картині Гатліфа Дивний чужинець 1999 року – стрічка зібрала цілий букет престижних нагород. А по-справжньому знаковим у кар'єрі француза став фільм Одіара Моє серце битися перестало (2005), що мав великий фестивальний успіх. Картина про хлопця, який марить кар'єрою піаніста, але змушений заробляти на хліб вибиванням грошей з боржників, заробила Срібного ведмедя Берлінале і вісім премій Сезар.

З того часу на затребуваного красеня пропозиції від режисерів сиплються одна за одною. У цьому році вітчизняні глядачі зможуть побачити Дюріса відразу у двох фільмах.

31 січня в прокат виходить комедія дебютанта Режі Ронсара Кохання на кінчиках пальців. У фільмі, дія якого розгортається в 1950-х, герой Дюріса робить зі своєї молодої секретарки чемпіонку зі швидкісного друкування. Та за законами жанру до безумства закохується в начальника.

На весну запланований реліз екранізації химерного роману Бориса Віана Піна днів, за яку взявся інший ексцентричний француз – оскароносний Мішель Гондрі (Вічне сяйво чистого розуму, 2004).

Корреспондент зустрівся з актором напередодні вітчизняної прем'єри Кохання на кінчиках пальців і поговорив про його останні зйомки.

- Я тут подумав, як добре Кохання на кінчиках пальців майже римується з фільмом, який вас прославив – І моє серце битися перестало ...

- Тільки тепер я переживаю за того, хто натискає на клавіші ... Ви праві! Я про це якось відразу не подумав. В Одіара мій герой весь фільм намагається навчитися грати на фортепіано. А тут я, навпаки, виступаю тренером!

- Відомо, що ви брали уроки гри на фортепіано, коли знімалися в Одіара. А тут чого довелося вчитися, щоб влитися в роль "друкарського тренера"?

- Та нічому. Переважно робив вигляд й обличчям підігрував. (Сміється.) Ось Деборі Франсуа [виконавиці головної ролі] довелося нелегко, перш ніж вона почала вибивати рекордні 520 знаків на хвилину. Адже вона працювала без дублера. Якщо не помиляюся, тренувалася місяців сім, причому дуже інтенсивно. До кінця роботи над фільмом ми вже очам своїм не вірили, так вона розігналася.

- Ці чемпіонати із швидкісного друку виглядають так правдоподібно, що мимоволі починаєш в це вірити.

- Будете сміятися, але це чиста правда. Я сам не знав, поки Режі Ронсар мені про них не розповів. Якось він побачив по телику документальний фільм про друкарок, які брали участь у кубках. Все почалося в Америці. Саме там стали влаштовувати чемпіонати. Їхніми ініціаторами були компанії, що випускали друкарські машинки.

- У вашому фільмі романтична комедія змагається з комедією спортивноїю Якийсь Роккі, де замість рингу – механічна друкарська машинка ...

- Так, відмінне переосмислення жанру. Готуючись до зйомок, Режі [Ронсар] влаштовував нам зустрічі з людьми, які друкували на швидкість, – це дійсно спорт: до них ставилися як до чемпіонів, тренували як чемпіонів.

- Фільм Кохання на кінчиках пальців виглядає таким реверансом усім романтичним картинам 1950-х і самій цій епосі. Ви так добре вписуєтеся в цей час, що мимоволі хочеться запитати: чим він для вас особисто є таким привабливим? Адже ви з'явилися на світ років через 20 після описаних подій.

- Я вважаю, що це був гарний, яскравий час якогось нескінченного оптимізму. Час технічного прогресу, який здавався запорукою кращого життя. Я люблю той час не в останню чергу за дизайн, за естетичні стандарти, які не втратили своєї актуальності навіть зараз. Озирніться навколо. Нас оточує багато речей родом з 1950-х. Всі ці Mini Cooper, Vespa [моторолер] ... Все ж звідти. Це був грандіозний час, що задає тон і понині.

- У фільмі на машинці вибивають справжні ритмічні симфонії. Тема вам теж близька. Ви ж ще трохи барабанник?

- Так, я дійсно грав на барабанах в одній групі. Але вона вже давно не існує. Як і барабани. Адже грати соло на барабанах якось ... безглуздо. Але коли група ще існувала, для нас таким задоволенням було збиратися разом і грати! Ми не розглядали це як майбутню роботу. Зараз би у мене навряд чи вийшло поєднувати музику з кіно. Якщо тільки мені не дадуть роль барабанника в якому-небудь новому фільмі.

- Ви нещодавно знялися у Мішеля Гондрі. У вас там у партнерках Одрі Тоту, у якої за сюжетом у легенях розквітає лілія. Усяким барабанникам далеко буде.

- Так, я сам дико заінтригований цим проектом. Це екранізація роману Бориса Віана. Навіть уявити собі не можу, що там на виході буде. Бо Мішель абсолютно космічний автор. Ми знімали неймовірно багато, якусь нескінченну кількість сцен і дублів. При цьому абсолютно незрозуміло, що зліпить з цього Гондрі. Я навмисно використовую слово "зліпить": він чистої води скульптор, який акуратно виточує свій фільм.

***

Цей матеріал опубліковано в №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.