Корреспондент: Точка зору. Московський час

Москву від інших мегаполісів світу найбільше вирізняє агресивне ставлення до чужинців. І єдиний ефективний засіб захисту від місцевої грубості, байдужості і навіть ненависті – це гроші, пише Ельдар Нагорний, директор з маркетингу United Online Ventures (bigmir.net, i.ua, tochka.net), у колонці, опублікованій у №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року.

Вибір очевидний. 2013 рублів нормогодина. Такою привітною рекламою сервісу BMW зустріла мене Москва на Павелецькому вокзалі. Вже три місяці я не живу в Першопрестольній, і мені важко знову пристосуватися до її наполегливої, навіть нав'язливої течії. Майже рік тому, коли я їхав до Москви працювати, мені казали: "Ти не зможеш звикнути до тамтешнього темпу життя, Москва тебе з'їсть". Напевно, в цьому є певна частка правди. Півроку мого існування ніби підпорядковувалися сумнівному слову з реклами – "нормогодина". Але насправді це місто справляє зовсім інший ефект.

Ви коли-небудь купалися в гірському струмку? Не раджу цього робити. Течія в горах оманлива, легко недооцінити силу води, що біжить, і втратити рівновагу. Головна ж небезпека в іншому. Струмок несе крижану воду – часто її температура помітно нижче нуля, і лише течія не дає воді замерзнути. Варто набрати її в залізну кружку, як та негайно вкривається візерунчастою памороззю. Занурившись у гірський струмок, відчуваєш шок. За якусь секунду перестаєш відчувати кінцівки, тобі ні холодно ні жарко – тобі взагалі ніяк. І об'єктивність оцінки навколишньої дійсності залишає тебе до кращих часів.

Подібний ефект має Москва – вона поспішає, але це вимушений захід. Відстані великі, і ніхто не хоче витрачати зайві дві-три години свого життя на дорогу, але інакше не виходить. Вона брудна і неохайна, хоча в її вулиці вкладені величезні гроші, і кожні дві години її метуть смагляві двірники. Вона груба – хоча насправді нікому до тебе немає діла. Занадто багато людей, занадто багато турбот. Вона байдужа. Вона наповнена расової ... ні, не ненависті, швидше неприйняття. Сегрегації – це точне слово. Ось двірник чи кур'єр – він узбек, ось таксист – житель Кавказу, ось офіціант у Танукі – він таджик, ось няня з дитиною – вона українка.

Три місяці тому, залишаючи російську столицю, я згадав їй все – бруд і натовпи, погану їжу, байдужі обличчя і нескінченні пробки. А тепер приїхав, щоб забути і пробачити. Але не зміг

Я прилетів до Москви знову лише на кілька днів з таємним завданням – полюбити її ще раз. Три місяці тому, залишаючи російську столицю, я згадав їй все – бруд і натовпи, погану їжу, байдужі обличчя і нескінченні пробки. А тепер приїхав, щоб забути і пробачити. Але не зміг.

Ну звичайно, у Москви є безліч переваг. Наприклад, вона дуже зручна. Опинившись одного разу посеред ночі без інтернету, входиш у сусідній будинок, у салон зв'язку, і через хвилину знаходиш мобільність 3G. Я жив на Красній Пресні, в центрі, біля метро. П'ять супермаркетів на відстані 500 м від будинку в будь-який бік. Фастфуди, доставка. Кінотеатри в кожному мікрорайоні, банкомати та аптеки на кожному розі. А ще Москва – це офіс. Цікава робота, бізнес, що зростає, амбітні завдання і все інше необхідне для кар'єри в тебе під рукою.

Мене часто запитували, в якому віці, на мою думку, найкраще їхати за кордон. Я маю на увазі цивілізовану Європу, Канаду, Австралію, США. Їхати краще в шкільні роки, та й то немає гарантії, що станеш там своїм. Знайдеш, так би мовити, місцевий культурний контекст. А ось хочеться їхати зовсім в іншому віці. У тому, про який незабутня Фаїна Раневська сказала: "Старість – це коли турбують не погані сни, а погана дійсність". Чисті вулиці, усмішки попутників, яскраві фарби, зелень і квіти, смачна їжа – ось те, на що звертаєш увагу все більше, коли твій "внутрішній шум" поступово вщухає. Амбіціям і гонитві за успіхом приходить на зміну уважність і пошук себе.

Термін "агресивне середовище" цілком можна застосувати не тільки в хімії. Дуже швидко ти розумієш, що гроші не стільки засіб здобуття нових благ (як вчить нас сучасна економіка), скільки ефективний метод захисту. Можливість вибудувати бар'єр між своїм маленьким теплим світом і навколишнім середовищем. Не ходити по цих вулицях, не їсти цю їжу, не потрапляти в ці лікарні, не жити в цих будинках і навіть, прости господи, не дихати цим повітрям. Ніде ця думка не відчувається так яскраво, як у Москві.

Одне я усвідомив точно: якщо зменшити тиск середовища, не тільки твоє життя поліпшиться, а й ефективність усього, що ти робиш, злетить до небес

Я давно живу так, що все моє життя підпорядковане роботі. Все що я роблю, все, на що витрачаю час, так чи інакше підлаштовується під неї. Вчуся, подорожую, відпочиваю – все для того, щоб бути більш ефективним. Оцінювати такий спосіб життя можна по-різному, але одне я усвідомив точно: якщо зменшити тиск середовища, не тільки твоє життя поліпшиться, а й ефективність усього, що ти робиш, злетить до небес. Проста логіка в тому, що якщо ми будемо краще жити, то будемо краще працювати. Ось чому біжать за кордон наші співвітчизники, і чого нам всім так не вистачає тут. Ми живемо в агресивному середовищі і витрачаємо безліч сил на захист. Варто зменшити градус недружелюбності навколишньої дійсності, і у нас зникне необхідність бігти від неї як від страшного сну.

***

Ця колонка опублікована у №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua