Корреспондент: Точка зору. Ціна здоров'я. Головний фокус у реформуванні медицини

Україна зможе реформувати медицину, коли почне ставитися до неї як до сфери обслуговування, де зарплати нараховуються виходячи з ринкової кон'юнктури, а пацієнтам надають якісні послуги за розумною ціною, пише Володимир Дудка, народний депутат України, у колонці, опублікованій у №10 журналу Корреспондент від 15 березня 2013 року.

Для чого нам, власне, реформувати українську охорону здоров'я? Через те що медицина, як не крути, не безкоштовна? Так вона не буде і ніколи не була безкоштовною. Вона і раніше оплачувалася з нашої кишені: ми гроші спочатку платили в бюджет, а потім з бюджету вони йшли на фінансування "безкоштовної" медицини. Тепер часи змінилися, і гроші течуть до лікарів безпосередньо, оминаючи бюджет. Іншими словами, якщо раптом щось – беремо гроші і йдемо лікуватися. І все через те, що зарплати у лікарів низькі. Хоча це якщо взяти офіційні, а якщо порахувати подяки від пацієнтів, то, можливо, не так уже й мало медики отримують? Можна якось жити. Не так, як у Штатах, звичайно, але за українськими мірками цілком стерпно.

І весь процес йде ніби як нормально, але це до того часу, поки ти нічого кращого не бачив або в українську лікарню не потрапив. Наше "нормально" – це друге місце у світі за рівнем смертності серед населення з коефіцієнтом 15,7 померлих на 1.000 осіб. На першому місці ПАР. Така оцінка американського ЦРУ, яке опублікувало зовсім недавно свій черговий щорічний випуск Міжнародної книги фактів.

Дивимося на статистику, порівнюємо ... Теоретично – страшно, практично – нудно. А ось коли, не дай бог, помирає в лікарні близька людина, тому що ліків немає і купити нема за що, діагноз поставили неправильно, сучасного обладнання немає, а лікар розводить руками, ось тоді ця статистика стає не просто більш зрозумілою – вона перетворюється на справжній кошмар. Причина того, що відбувається в охороні здоров'я – у невирішеності трьох принципових проблем.

Пацієнт – це і є споживач і де-факто покупець медичних послуг. Але, на відміну від походу в магазин, він сам не може розібратися ні в якості товару, ні в адекватності його вартості

По-перше, не можна забувати, що пацієнт – це і є споживач і де-факто покупець медичних послуг. Але, на відміну від походу в магазин, він сам не може розібратися ні в якості товару, ні в адекватності його вартості. І торгуватися не може, оскільки в лікарню в стані стресу потрапляє. А якщо не стресу, то буває зустрічаються такі вмілі "продавці", що десять хвилин, і покупець не те що в стресі – у шоці. Готовий купити все і за будь-якою ціною. За такої нерівності покупця / продавця ніколи ніяких грошей не вистачить.

Друге: лише у незначної частини населення є заощадження, які дозволяють у разі раптового тяжкого захворювання або травми лікуватися, незважаючи на вартість. А як справа з рештою? Інші лікуються не так, як слід, а, на жаль, у межах своїх можливостей.

І, нарешті, третє: якість медичного обслуговування в Україні кульгає на обидві ноги, а в лікарнях пацієнти все частіше стикаються з чергами і все рідше – з ввічливими, сумлінними, кваліфікованими лікарями. Чому? Все просто. Що змушує лікаря працювати якісніше і швидше? Внутрішня порядність? Клятва Гіппократа? Чи гідна зарплата?

В Україні лікар може працювати багато і якісно і отримувати свої, наприклад, 2.000 грн., а може не надто напружуватися – і знову отримає ті самі 2.000 грн. У чому мотивація лікаря? Навіщо йому підвищувати власну кваліфікацію, витрачати свої гроші на різні конференції та книги? Наші лікарі вчаться і лікують хворих якісно не завдяки, а всупереч системі матеріальної стимуляції. Вся медицина тримається на їхній сумлінності. Але, погодьтеся, така життєво важлива сфера, як охорона здоров'я, не повинна ґрунтуватися тільки на моралі й альтруїзмі. 70 років будівництва комунізму це більш ніж довели.

Ось чому потрібна медична реформа – гостра в ній необхідність відчувається як мінімум 20 останніх років. І тут не треба винаходити велосипед: як вирішити проблеми української медицини, у світі вже давно придумали і випробували ці методи на інших країнах.

Одна з чисто українських помилок полягає в тому, що реформувати охорону здоров'я доручають самим лікарям. Проте вони ментально всередині системи, тобто відмінно
знають її слабкі місця, але не можуть оцінити ситуацію з боку

Одна з чисто українських помилок полягає в тому, що реформувати охорону здоров'я доручають самим лікарям. Проте вони ментально всередині системи, тобто відмінно знають її слабкі місця, але не можуть оцінити ситуацію з боку. Вони дивляться на шахову партію очима шахової фігури, а не шахіста. І, мабуть, не даремно в ЄС з 27 міністрів охорони здоров'я тільки п'ять мають винятково медичну освіту, а ще у трьох медичний диплом – другий, а не перший.

Голос лікаря в питанні медичної реформи має бути одним з найгучніших. Але перша скрипка – це пацієнт. Він замовник і споживач послуг. А сам процес реформування – це менеджмент, поняття позагалузеве

Безумовно, голос лікаря в питанні медичної реформи має бути одним з найгучніших. Але перша скрипка – це пацієнт. Він замовник і споживач послуг. А сам процес реформування – це менеджмент, поняття позагалузеве.

І останнє: для справжньої реформи охорони здоров'я потрібна політична воля – як би пафосно це не звучало. Цього, як і раніше, не вистачає.

Коли соціологи між виборами запитують, що нас хвилює найбільше в житті країни, ми кажемо: "Зарплати низькі, ціни високі". І тільки в лікарні згадуємо, що головне, що повинно хвилювати, – це здоров'я. А для того щоб медики могли дійсно ставити на ноги пацієнтів, давайте подивимося правді в очі і визнаємо, що медицина не була, не є і не буде безкоштовною, а лікарі – нормальні люди і працюють не тільки за ідею, а ще й за зарплату.

***