Корреспондент. Точка зору. Людина Сходу. Кожен з нас – сам собі Янукович

Для Президента Віктора Януковича важливий власний, а не громадський комфорт. Тому він завжди буде задоволений, поки живе в Межигір'ї, навіть якщо навколо нього розіллються аераційні болота, пише журналіст Віталій Портніков у колонці, опублікованій у №15 журналу Корреспондент від 19 квітня 2013 року.

Звичайно, найлегше сказати, що це Віктор Янукович такий – думає винятково про себе, свою сім'ю, свою власність, державою цікавиться винятково як "дахом" для отримання дивідендів, а президентський пост сприймає як найзручніше становище для захисту улюбленого Межигір'я та інших радощів. Але Янукович такий само, як решта. Просто в його випадку користолюбство виглядає куди більш виразним, ніж у випадку середньостатистичного українця. А чому? А тому що Янукович не тільки весь час на публіці – він ще й говорить весь час про державу і про те, як він її покращить. Тому спостерігається контраст між розмовами і вірністю "сімейним" – у прямому і переносному сенсі цього поняття – цінностям. У разі ж середньостатистичного українця такий контраст не спостерігається, оскільки середньостатистичний щиро вважає вірність сімейним цінностям головною і єдиною доблестю, а на державу йому начхати. Державою нехай Янукович займається. З Миколою Азаровим.

У цьому і полягає цивілізаційна межа між Заходом і Сходом, кожен про неї знає з підручників, багато з подорожей. На Сході як – на вулицях пил і бруд, всюди лайно розкидано, діти в піску копирсаються обірвані, запах задушливий. Зате в будинках – краса! Мармур, квіти, телевізор. Навіть у найбіднішому будиночку все впорядковане і вилизане. Навіть на найбагатшій вулиці можна помітити сліди запустіння і неприбране сміття. Вулиця не наша фортеця. Наша фортеця – аль-Межигір'я. Зате які-небудь шведи живуть у скромних будиночках з меблями з IKEA, але на вулицях у них панує повна чистота. І вони бігатимуть за своїми песиками як схиблені, вириватимуть лайно з їхніх задів, складатимуть лопатками в кульочки і ці пакетики відносити в спеціальні – боронь боже переплутати – урни. Ідіоти, так? Наша людина за собою не прибере, не те що за якоюсь мерзенною псиною. А що, своє лайно в своєму під'їзді не пахне! А ти он спробуй наклади купу у нього у вітальні, так він з тебе вареник із вишнею зробить. Тому що патріот.

Межигір'я – воно в голові майже кожного нашого співвітчизника як межа мрій і можливостей, а що відбувається навколо його фортеці, абсолютно не важливо. Кожен
з нас – сам собі Янукович

Тому, можливо, варто зрозуміти, що Межигір'я – воно в голові майже кожного нашого співвітчизника як межа мрій і можливостей, а що відбувається навколо його фортеці, абсолютно не важливо. Кожен з нас – сам собі Янукович. І варто замислитися, що важливіше – проводити пікети біля президентської резиденції або вибрати, в якому світі ми будемо жити – західному чи східному. Ось давайте самі собі зізнаємося, що західноукраїнські міста приваблюють багатьох жителів сходу зовсім не тим, що вони багатші, – вони бідні, ці міста, буденні, і жити в них нелегко. І навіть не тим, що вони такі політично просунуті. А тим, що там думають не тільки про затишок в будинку, а й про добробут у під'їзді і на вулиці.

Не можна сказати, що у нас ніщо не змінюється у свідомості в кращий бік. Змінюється. Раніше я з незмінною заздрістю приходив у гості до свого приятеля, який живе в одному зі старих вільнюських будинків, що вимагає капітального ремонту. Але ремонт ремонтом – а скрізь квіти, на кожному сходовому прольоті свято. Тепер і в моєму київському під'їзді сусіди виставили вазони, повісили фотографії. Не скажу, що це примиряє з брудом рідного міста, – просто ще сильніше хочеться, щоб його не було. А з цього усвідомлення починаються роздуми про наступний крок: хочеться, щоб не було бруду в суспільному житті, хочеться, щоб не було бруду в політиці. І Януковича з його Межигір'ям теж щоб не було – просто тому, що президент бідної держави на околиці Європейського Союзу не має жодного морального права на зухвалу розкіш в обстановці зубожіння його співвітчизників. Але це ж теж Схід, правда? Чим бідніші люди, тим багатші ті, хто на них наживається.

Якщо ми не зрозуміємо, що в сучасному світі найважливіше – простір для життя, а не квартира, будинок і машина, – то так і залишимося на узбіччі

Якщо ми не зрозуміємо, що в сучасному світі найважливіше – простір для життя, а не квартира, будинок і машина, – то так і залишимося на узбіччі. У людини нашого часу ніякого постійного дому може взагалі й не бути, оскільки вона переїжджатиме, знаходячи нову цікаву роботу в межах рідної країни та рідного континенту, а можливо, і далі. Але важливо, щоб простір, в якому вона переїжджає, був упорядкований і конкурентоспроможний, бо в іншому разі він заросте бур'янами. Простіше кажучи, якщо Україна не буде так само упорядкована з точки зору цього простору, як Німеччина або Польща, люди, які думають про своє майбутнє і майбутнє своїх дітей, її все одно не виберуть – навіть якщо вони тричі патріоти і навіть якщо в цій країні у них будуть найкомфортабельніші резиденції та квартири. Межигір'я посеред розливу аераційних боліт – це для людей покоління Януковича і Азарова. Це для них, травмованих радянським непропорційним розподілом злиднів, "моє" – те, що вони зуміли відхапати, оточити парканом, обставити охороною та облаштувати в найкращих традиціях недавнього минулого.

Для сучасної людини "моє" – це її вулиця, її село, її місто, її країна, її Європа, її світ. І якщо для багатьох з наших співгромадян все це не більше ніж красиві слова, то для їхніх дітей все буде саме так і ніяк інакше. Тому нехай постараються змінитися хоча б заради майбутнього тих, у кому бачать своє продовження. Нехай постараються зрозуміти, що Україна не набір квартир, будинків та присадибних ділянок, а живий простір для майбутнього.

***