Корреспондент: Дорогий Франсуа. Інтерв’ю з Франсуа Клюзе, найбільш високооплачуваним французьким актором

Франсуа Клюзе, найбільш високооплачуваний кіноактор Франції, зірка минулорічного хіта 1+1, в інтерв’ю Андрію Алферову розповыв про те, як важко грати простаків, про порнографію і власну схожість з американцем Дастіном Хоффманом. Матеріал розміщено у №17-18 журналу Корреспондент від 3 травня 2013 року.

Біографію французького актора Франсуа Клюзе найкраще характеризує прислів'я "вода камінь точить". За понад 30 років у професії Клюзе переграв нескінченну кількість ролей у картинах найкращих режисерів Франції та США, серед яких володар премії Сезар, автор блискучих комедій Клод Зіді, улюблениця європейських фестивалів Клер Дені, а також володар Золотої пальмової гілки Канського кінофестивалю американець Роберт Олтмен.

Лише розмінявши шостий десяток, Клюзе удостоївся своєї головної нагороди – премії Сезар за роль у картині Гійома Кане Нікому не кажи (2006), а потім і всесвітньої слави. Абсолютною зіркою сучасного французького кіно його зробила роль паралізованого мільйонера-аристократа в комедії режисера Олів'є Накаша 1+1 (2011). Кінохіт про дружбу безтурботного сенегальця і ​​багатого паризького інваліда зібрав у світовому прокаті $ 420,7 млн, ставши, таким чином, найбільш комерційно успішним фільмом в історії Франції.

Зйомки в картині принесли Клюзе рекордний для французьких акторів гонорар – $ 3,1 млн. Як наслідок, зірка французького кіно Ален Делон у нападі незлобивих професійних ревнощів публічно заявив, що заздрить Клюзе.

Новій ролі Клюзе Делон навряд чи позаздрив би. У комедії ізраїльсько-французького режисера й артиста Івана Атталя Не турбувати він грає немолодого чоловіка, який умовляє свого інститутського приятеля зняти арт-гей-порно з власною участю і відправити його на фестиваль. Партнерками Клюзе по знімальному майданчику стали французькі зірки Летиція Каста і Шарлотта Генсбур, а також італійка Азія Ардженто.

Корреспондент зустрівся з Клюзе в паризькому готелі Гранд-Опера напередодні виходу у вітчизняний прокат стрічки Не турбувати, щоб обговорити порнографію та правила побудови акторської кар'єри.

- Ваш герой у фільмі намагається зняти арт-гей-порно. Для вас особисто порнографія – це мистецтво чи низький жанр?

- Я не можу назвати порно мистецтвом. Ні, я теж свого часу дивився порно – чого приховувати. (Сміється.) Але там такі великі плани, настільки все видно і зрозуміло, що нічого суб'єктивного тобі не залишається. Розумієте? Глядацька уява не діє. У цьому сенсі мені більше близька еротика, коли ти додумуєш те, що тобі не показали.

Порно – це жорсткий жанр. Мені він не до душі. Однак у нашому фільмі герої збираються знімати веселе порно. Вони багато випили, накурилися гашишу, їм здається, що зняти такий фільм – раз плюнути. Що це легко й весело. Тільки до них не доходить, що навіть професійні порноактери, щоб увійти в кадр, повинні себе чимось спровокувати, збудити бажання.

- Наскільки ваше життя змінила надзвичайна популярність фільму 1+1?

- Я переїхав! Тепер квартира більше і краще. (Сміється.) А якщо серйозно, то нічого особливо не змінилося. Адже я вже 40 років знімаюся. Якби такий успіх прийшов на початку моєї кар'єри, то, звичайно, це багато що змінило б. А так у мене давно є стабільна робота, мене знають і пропонують ролі.

Щоправда, якщо раніше мені, бувало, пропонували ролі після того, як інші відомі французькі кінозірки відмовляться, то тепер мені дзвонять першому! Але я переконаний, що роботи вистачить усім. Це так, професійна манірність. Мені зараз 57 років, я на піку кар'єри, але ж колись і я був початківцем і маловідомим.

Я вважаю, що гарний актор – це гарний партнер. Це найголовніше в кіно! А не погони та звання. Я і в житті такий. Сам я людина досить проста і ніколи не намагався змінюватися.

- Як ви для себе визначаєте ту індустрію, частиною якої ви є?

- Думаю, це щось на зразок божевільного, п’янкого карнавалу. Карнавалу, який у жодному разі не варто брати надто близько до серця. Інакше він просто тебе вб'є.

- У вас такий значний послужний список. За фільмами, в яких ви знімалися, можна вивчати історію французького кіно останніх 20 років. Напевно, за цим стоїть якась стратегія і згідно з нею ви приймаєте або відкидаєте ту чи іншу пропозицію?

- Є одне класичне акторське правило: опуститися легко, тому завжди тягнися вгору. Я його дотримуюся. А якщо говорити про якусь стратегію, то її у мене немає. Я просто чекаю, коли надісланий сценарій вивалиться з конверта і здивує мене. Все дуже просто. (Сміється.)

- У вас четверо дітей. Як ви з ними справляєтеся?

- Не можу сказати, що це легко. Але діти надають моєму життю наповненість, яка без них неможлива. І взагалі, коли стаєш батьком, все змінюється. Це, напевно, найважливіше, чому варто навчитися.

- Франсуа, вибачте, вам ніколи не казали, що ви схожі на Дастіна Хоффмана?

- Так-так, частенько говорять. Якось навіть попросили дати автограф. Але найсмішніше, що мій рідний брат – ось хто вилитий Хоффман! Ви б його бачили! Саме завдяки братові я переглянув усі фільми з Дастіном. Брат мене вічно тягав із собою в кіно на фільми з американцем. Я перший час зрозуміти не міг: "Ну що всі носяться з цим актором? Грає вічно простих хлопців". І тільки через 30 років в кіноіндустрії я на власній шкурі зрозумів, як важко грати саме таких простаків.

***

Цей матеріал опубліковано в №17-18 журналу Корреспондент від 3 травня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.