Корреспондент: УкрХамПостач. Трудові відносини в Україні нагадують Європу 1930-х років

Трудові відносини в українських компаніях нагадують Європу 1930-х років. Роботодавці домагаються результатів від підлеглих за допомогою грубості, самодурства і фінансового свавілля. Люмпенізовані співробітники відповідають презирством, низькою віддачею і безініціативністю, пише Катерина Іванова у №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року.

Українцям, які мають уважних і мудрих керівників, можна сказати, дуже пощастило: щасливчиків, задоволених своїм начальством, в країні небагато. Згідно з даними опитування міжнародного кадрового порталу HeadHunter, серед офісних трудівників таких лише 10%, в той час як 75% дотримуються зовсім іншої думки, вважаючи, що роботодавці порушують їхні права.

Серед незадоволених киянка Олеся Гунько, яка ще зовсім недавно працювала в кадровому відділі української компанії, що виробляє снеки, – її назву Гунько вважала за доцільне опустити. Поступаючи туди на роботу, вона написала відразу дві заяви – про прийом і про звільнення, з відкритою датою. За словами Гунько, таким було обов'язкове правило в компанії для всіх кандидатів, щоб з часом керівники без зайвих проблем могли позбутися невідповідних співробітників.

Втім, Гунько ніхто не звільняв – три місяці потому вона пішла сама. Таке рішення вона прийняла через прийнятий там режим отримання платні.

"Регулярно видавали тільки третину зарплати [офіційну її частину], інші 70% – раз на три-чотири місяці, – згадує Гунько. – Це було неприйнятним для мене і як для ейчара [співробітника відділу кадрів], і як для співробітника".

Затримка або невиплата зарплати, примус до роботи у вихідні та свята, звільнення без вихідної допомоги, а також хамство на адресу підлеглих перетворилися на
норму українського ринку праці

Затримка або невиплата зарплати, примус до роботи у вихідні та свята, звільнення без вихідної допомоги, а також хамство на адресу підлеглих перетворилися на норму українського ринку праці. Це пояснюється проблемною економікою, невисокою загальною культурою, дефіцитом високопрофесійних менеджерів, а нерідко все ще радянською ментальністю, стверджують фахівці.

Причому найчастіше терпимість підлеглих сприяє свавіллю керівництва: щоб отримувати більш-менш стерпну зарплату, люди готові на будь-яку роботу, сіру зарплату і навіть на працю з ризиком для життя.

"Трудові взаємини в Україні нагадують Європу 1930-х років, де робітники, незважаючи на жалюгідні зарплати, живуть в страху втратити місце, а роботодавці поводять себе, як маленькі боги", – порівнює британець Мартін Нанн, гендиректор міжнародної піар-компанії Whites Communication, що має офіс в Україні.

Тим часом фахівці в галузі трудових відносин зазначають: скарги на начальство від українців, які прагнуть працювати, як в СРСР, а отримувати, як у США, обґрунтовані далеко не завжди.

Робота – вовк

На посаді старшого менеджера з продажу в українській філії міжнародної корпорації з виробництва комп'ютерів Dell 30-річний Олексій Кононський почуває себе як у Христа за пазухою. Крім гарної білої зарплати, у нього солідний соцпакет з безліччю бонусів, наприклад відшкодуванням витрат на особистий автомобіль, на якому він їздить на роботу. Почуття захищеності Кононському також дає абсолютна прозорість в оплаті праці.

"У тебе є ставка і є змінна частина залежно від досягнутих показників", – пояснює менеджер.

Кононський впевнений: у разі звільнення роботодавець виплатить йому компенсацію, і ця фінансова подушка дасть можливість без зайвої нервозності шукати нове місце служби. Під парасолькою іноземної компанії можна досить комфортно себе відчувати і в Україні, переконаний Кононський, за плечима у якого досвід роботи у вітчизняних, європейських і американських компаніях.

Якщо на Заході трудові відносини чітко обумовлені і регулюються законами, то в Україні, зокрема в українських компаніях, вони більшою мірою залежать від людського чинника

Якщо на Заході трудові відносини чітко обумовлені і регулюються законами, то в Україні, зокрема в українських компаніях, вони більшою мірою залежать від людського чинника, зазначають експерти.

Наприклад, зарплата і кар'єрне зростання найчастіше залежать не стільки від особистого результату, скільки від близькості співробітника до начальства і симпатій керівництва. Саме таким був перший роботодавець 25-річного Дениса Макаренка: він студентом підробляв у харківській IT-компанії і тепер згадує, як тамтешньому директору доводилося мало не кланятися в ноги.

"Він міг підкликати підлеглих свистом: "Гей, пацан, іди сюди!", – розповідає Макаренко. – А новачки носили йому напої в офіс і бігали за сигаретами".

Якщо ж директор був не в гуморі, він міг у співробітника, що підвернувся під гарячу руку, урізати або взагалі відібрати соцпакет.

"Одне запізнення на місяць без пояснення причин – безкоштовне, але за кожне наступне людина купує цукерки на 50 грн. для всього колективу", – ділиться бізнесмен своєрідною методикою.

Зате і до надурочних Володимир ставиться з тією ж принциповістю: облік перепрацьованих годин веде щохвилини, і підлеглий може цей час відгуляти в майбутньому.

Ставлення до персоналу в українських компаніях він називає гнучким, якщо топ-менеджер – людина розумна, і суцільним пеклом, якщо начальник – самодур.

Саме з таким типом керівництва "пощастило" львів'янці Соломії Гунько, сестрі вищезгаданої Олесі, коли вона працювала кредитним консультантом в одному з банків у рідному місті. Соломія Гунько розповідає, як протягом місяця працювала з десятої ранку до десятої вечора без вихідних і перерв на обід. А в табелі обліку робочого часу їй не враховували ні жодної години перепрацювання, ні вихід на роботу у вихідні. Відповідно і зарплату нараховували.

"Коли я натякнула про мої права керівнику, мені відповіли: "Не лякай нас законами – у нас так працюють всі", – згадує Гунько.

Невиплата зарплати, відпускних, позаурочних та інші фінансові інциденти – найбільш поширений тип порушення трудового законодавства

Невиплата зарплати, відпускних, позаурочних та інші фінансові інциденти – найбільш поширений тип порушення трудового законодавства, констатує Віктор Яцкін, голова Державної інспекції з питань праці.

За оцінкою фахівців Світового банку та Міжнародної організації праці, в Україні 20 млн громадян, що працюють, і близько чверті з них не влаштовані на своїх підприємствах офіційно, отримують зарплату в конверті, а отже, позбавлені можливості захищати свої трудові права. Однак багато працівників готові миритися з цим станом справ заради більш високого заробітку.

"Коли ми запитували співробітників, чи не хочуть вони перейти на білу зарплату і отримувати, відповідно, на 15-17% менше грошей, вони відповідали: "Ні, не хочемо", – згадує випадок з власної практики директор з персоналу однієї з великих міжнародних компаній за умови, що його ім'я і прізвище не будуть названі в статті.

Нерідко претензії персоналу до начальства бувають необґрунтованими: наприклад,
багато хто впевнений, що премія повинна виплачуватися всім без винятку, незалежно від їхньої трудової активності і результатів

Також він вважає, що нерідко претензії персоналу до начальства бувають необґрунтованими: наприклад, багато хто впевнений, що премія повинна виплачуватися всім без винятку, незалежно від їхньої трудової активності і результатів.

Такий принцип заохочення практикувався в СРСР і досі зберігся на деяких держпідприємствах, але неприйнятний для приватних компаній, нагадують експерти.

Причому чимала частина українців, які скаржаться на самодурів-начальників, насправді просто не виконують в повному обсязі свої службові обов'язки. "Багато хто звик працювати на зарплату, а не на результат, і вимогу працювати з повною віддачею сприймають вороже", – вважає Яцкін.

Господар завжди правий

Піти, грюкнувши дверима, у відповідь на свавілля роботодавця здатен не кожен. Більшість українців, обтяжених сім'єю, дітьми та кредитами, мовчки зносять будь-які порушення, побоюючись втратити місце. Цей страх тяжіє над 77% респондентів, опитаних Інститутом соціології НАН України, який досліджував фобії співвітчизників. Більше вони бояться тільки зростання цін (81%).

Ні білі, ні сині комірці не готові йти на рішучі кроки, відстоюючи свої
інтереси. Тільки погрожувати страйком, не кажучи вже про участь у ньому, готові менше 10% опитаних українців

Крім того, ні білі, ні сині комірці не готові йти на рішучі кроки, відстоюючи свої інтереси. Тільки погрожувати страйком, не кажучи вже про участь у ньому, готові менше 10% опитаних українців. Не розраховують співвітчизники і на допомогу профспілок: їм довіряють лише 16% респондентів.

За часів СРСР ця структура, а також партійна влада залишали трудящим хоч якісь шанси на захист – партія могла поставити на місце знахабнілого начальника. У ринкових умовах зробити це здатен лише суд.

Але і від судів діла мало: більша частина вердиктів на користь скривджених працівників у країні не виконується, констатує Олександр Шульга, науковий співробітник Інституту соціології.

На відміну від України, в державах Західної Європи роботодавця від наступу на трудові права співробітників стримують три фактори – трудовий контракт, сильні профспілки і чесні суди.

"Будь-який керівник боїться того, щоб проти нього відкрили справу, оскільки [у випадку якщо він виявиться неправим] він може бути оштрафований і навіть позбудеться посади", – розповідає Кононський.

Проте, переймаючи капіталістичні стандарти управління, багато керівників українських компаній взяли із західного досвіду лише найодіозніші і давно не актуальні методи, вважають аналітики.

Час, коли персонал змушували працювати за допомогою погроз і залякувань, в країнах Західної Європи залишився в 1960-х роках. Сьогодні в основі будь-якого бізнесу лежить командна робота, лідерство, що надихає, стимули і винагороди

Час, коли персонал змушували працювати за допомогою погроз і залякувань, в країнах Західної Європи залишився в 1960-х роках, нагадує Нанн. Сьогодні в основі будь-якого бізнесу лежить командна робота, лідерство, що надихає, стимули і винагороди.

Перш ніж еволюціонувати до таких принципів, західні трудові відносини пройшли тернистий шлях: у післявоєнній Європі робітники і службовці за допомогою профспілок відчайдушно боролися за свої права, не бажаючи миритися з тим, що ними зневажають.

Крім того, великі бізнесмени в міру набуття досвіду побачили взаємозв'язок між залученістю кожного співробітника в діяльність компанії та її капіталізацією. Це усвідомлення породило нові методи управління, які мотивували націлюватися не так на зарплату, а на результат. В Україні такого стилю керування, коли роботодавець надихає колектив на продуктивну працю, у ВНЗ не вчать.

"У нас прийнято, що керівник махає палицею, щоб швидше працювали. Інших методів ми просто не знаємо", – шкодує Кононський.

З такими управлінцями непогано гармоніюють співробітники з люмпенізованою мотивацією до праці. Такий працівник згоден на низьку оплату, але за умови, щоб
інші не отримували більше. При цьому він безініціативний, уникає
відповідальності і виступає проти активності інших

З іншого боку, з такими управлінцями непогано гармоніюють співробітники з люмпенізованою мотивацією до праці – це досить численна категорія, пояснюють психологи. Такий працівник згоден на низьку оплату, але за умови, щоб інші не отримували більше. При цьому він безініціативний, уникає відповідальності і виступає проти активності інших.

"Всі хочуть грошей, але не хочуть працювати над собою – наприклад отримувати додаткову освіту, вивчати іноземні мови. Це часто-густо", – описує типовий образ співвітчизника Кононський.

Так, за даними Інституту соціології, в Україні у 2012 році тільки 8,4% співробітників компаній відвідували курси, лекції та тренінги, необхідні для професійного зростання. У Данії це роблять 43%, у Швеції – 42%, у Польщі – 19% і навіть у Росії – понад 11%.

Тому перехід до нового формату трудових відносин – процес обопільний, що вимагає зусиль як від підлеглих, так і від керівників, наголошують експерти. Перші повинні подолати страх втрати місця, а другі – засвоїти, що праця принижених і скривджених колег ефективною бути не може.

"Піде радянське покоління, і нова генерація працюватиме, як у розвинених капіталістичних країнах, – робить оптимістичний прогноз київський психолог і бізнес-тренер Алла Капацина. – Більша частина молодих людей, які народилися під час і після розпаду СРСР, із самого початку орієнтовані на роботу з максимальною віддачею".

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 21 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.