Корреспондент: Дітки із клітки. Українські підлітки рвуться у європейські лідери за рівнем насильства

Українські підлітки рвуться в європейські лідери за рівнем насильства одне щодо одного. Винні в дитячій агресії не тільки горезвісні інтернет і наш час, але й пострадянська педагогічна система, - пише Кароліна Тимків у №28 журналу Корреспондент від 19 липня 2013 року.

Валерію Соловйову, ученицю восьмого класу маріупольської школи №43, протягом двох років тероризувала група дев'ятикласниць. Коли мати одного з учнів випадково виявила в його мобільному телефоні відео, де школярки били і погрожували повісити Соловйову на власному шарфі, історія стала публічною.

Даремно адміністрація школи намагалася зам'яти скандал. У соцмережах з'явилися групи підтримки Соловйової, директор школи був звільнений, а міліція відкрила кримінальну справу.

Факти насильства стосовно дітей у школах і навіть у дитсадках тепер все частіше стають надбанням громадськості, стверджує Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дитини.

Коли мати одного з учнів випадково виявила в його мобільному телефоні відео, де школярки били і погрожували повісити Соловйову на власному шарфі, історія стала
публічною

"Якщо в минулі роки я отримував одне-два таких звернення на місяць, то зараз - 10-15", - розповідає Павленко. Причому потік скарг чиновник пояснює не стільки зростанням кількості інцидентів, скільки зростаючою в останні роки рішучістю співвітчизників заявляти про них.

У радянський час, та й відразу після розпаду СРСР грубий тиск і приниження людської особистості, як правило, сходило кривдникам з рук - принижені й ображені не прагнули залучати до кричущих інцидентів уваги, - але тепер співгромадяни, які скуштували свобод, більше не бажають мовчати.

На переконання Павленка, чимала частка сучасних випадків прояву жорстокості і агресії полягає в моральних знущаннях і причіпках не тільки між підлітками, але і між учителями та школярами. Україна, як і багато інших пострадянських країн, все ще не розлучилася зі старими педагогічними методами, і в школах часто про особистісне виховання не замислюються.

Саме придушення особистості з боку педагогів та їхній невисокий професійний рівень експерти називають серед особливих причин української підліткової агресивності. Тоді як на агресивних юних американців чи французів тисне в першу чергу світ комп'ютерних ігор і мережа в цілому, а також переобтяжений інформаційний простір.

За рівнем насильства підлітків стосовно їхніх однолітків Україна посідає четверте місце в Європі після Росії, Албанії та Білорусі

У результаті за рівнем насильства підлітків стосовно їхніх однолітків Україна посідає четверте місце в Європі після Росії, Албанії та Білорусі, свідчать дані останнього дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я.

На протилежному кінці рейтингу розташовуються куди більш благополучні Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія. Миролюбність скандинавських підлітків експерти пояснюють більш демократичними методами виховання в цих країнах, де свобода дітей не надто ущемляється дорослими, і якістю освіти. Фінська середня школа - визнаний світовий лідер.

До того ж, на відміну від цієї країни, в українських навчальних закладах насильство сприймається як щось само собою зрозуміле, наголошують фахівці.

Шкільні роки чудові

Десятирічного луганського школяра Володимира Ісправнікова однокласники побили з такою жорстокістю, що він місяць пролежав у лікарні з черепно-мозковою травмою, струсом мозку і травмою спини.

За словами Ольги Ісправнікової, матері хлопчика, його кривдники нападали і на інших учнів, проте так і не були покарані. "Справу закрили нібито через те, що ми не пройшли судмедекспертизу. Але ми пройшли її відразу ж, на другий день", - запевняє Ісправнікова.

Вона переконана, що звести розгляд нанівець прагнув директор школи, де сталася трагедія.

Хоча директори сучасних шкіл, так само, як і в радянські роки, не схильні виносити сміття з хати, - факти насильства все частіше стають надбанням громадськості завдяки інтернету і бажанням співвітчизників боротися з несправедливістю.

Справу закрили нібито через те, що ми не пройшли судмедекспертизу. Але ми пройшли її відразу ж, на другий день

Серед них мешканка Донецька Аліна Соболєва, яка прагне за будь-яку ціну покарати виховательку місцевого дитячого садка. Остання, як каже Соболєва, регулярно б'є її сина.

"Спочатку вона покарала дитину за погану поведінку так, що у неї залишилися синці на шиї, - обурюється Соболєва. - Хоча педагог стверджувала, що малюк впав сам. Потім я спіймала її на гарячому, коли вона вдарила мого сина".

Соболєва написала скаргу до районного управління освіти, але комісія, що прибула звідти, не знайшла достатніх підстав, щоб звільнити вихователя, і та відбулася доганою.

"Я не заспокоюся доти, поки її не звільнять, - повна рішучості Соболєва. - Вона покалічить психіку іншим дітям".

Тим часом у країні з'являються структури, альтернативні міліції та відділам освіти, які готові допомогти постраждалим. Дорослі і діти, які потрапили в погану історію, можуть набрати номер телефону гарячої лінії міжнародного правозахисного центру Ла Страда - Україна, який розпочав роботу в лютому. Ще однією можливістю отримати допомогу уповноважений з прав дитини Павленко називає власну сторінку на Facebook.

Про актуальність проблеми насильства щодо неповнолітніх говорить статистика Ла Страда - Україна: з 10 тис. отриманих центром за півроку дзвінків 4 тис. були пов'язані з насильством у навчальних закладах, констатує співробітниця центру Олена Кривуляк. Її колеги надають психологічну допомогу дітям, а також беруть на себе подальше спілкування дитини з міліцією та іншими структурами влади. Адже найчастіше підлітки не наважуються розповісти про події батькам або вчителям.

Директори сучасних шкіл, так само, як і в радянські роки, не схильні виносити сміття з хати

Шукати підтримку в стінах школи - не найкраща ідея, говорять і психологи: саме шкільна обстановка часто породжує насильство. Українська система освіти, як і радянська, нав'язує вчителям строгий авторитарний стиль поведінки, вважає Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології.

У підсумку гарячі юні голови, чиї прагнення та почуття регулярно придушуються учительською указкою, вихлюпують негатив один на одного.

Зовсім інакше процес виховання виглядає, наприклад, у Фінляндії, розповідає Найдьонова, котра бувала в цій країні по роботі. "Ніколи не будуть принижувати дітей і обмежувати їхні права в тамтешніх навчальних закладах", - говорить Найдьонова про країну, де, за її словами, "панує культ дитини".

У Західній Європі вчитель у школі є для учня старшим колегою, який його десь спрямовує і підказує, вчить, як жити, аналізує основоположні відмінності між пострадянським і західним світом Сергій Квіт, президент Києво-Могилянської академії.

"Тоді як в Україні вчителі використовують більш авторитарні методики виховання, - пояснює він. - І часто між учнем і вчителем виникає прірва".

У країнах ЄС професія вчителя престижна і гідно оплачується, та й підготовка шкільного викладача більш ґрунтовна, в тому числі в плані методик роботи з дітьми.

Класний керівник в одній зі столичних шкіл принижувала свою ученицю через те, що її мати не здала гроші на ремонт школи та інші потреби

 "У нас же в першу чергу роблять ставку на теоретичну частину предмета. А престиж самої професії досить низький, і в школі працюють ті, хто не зміг реалізувати себе в іншій сфері", - зазначає Квіт.

Також в Європі проблеми насильства в школі аж ніяк не прагнуть не помічати, як це відбувається в Україні, а розбирають і аналізують на державному рівні. Так, у Фінляндії після серії самогубств підлітків на початку 1980-х, причиною яких стали образи з боку ровесників, уряд розробив програму профілактики, побудовану на зміні ставлення свідків до насильства. Зі школярами почали працювати психологи, які прагнуть прищепити розуміння, що пасивно спостерігати за екзекуціями неприпустимо і необхідно заступитися за жертву. Методики принесли плоди - молодіжна агресія в країні різко пішла на спад.

Українські школи - повна протилежність, нарікає Павленко. Він згадує недавно отриману скаргу, суть якої зводилася до того, що класний керівник в одній зі столичних шкіл принижувала свою ученицю через те, що її мати не здала гроші на ремонт школи та інші потреби.

"1 вересня всіх дітей посадили за нові парти, а її - за стару, - говорить чиновник. - Звичайно, це спровокувало знущання [стосовно дівчинки] з боку ровесників".

Агресивне середовище

Поводитися подібно до героїв знаменитого радянського фільму Опудало, де школярі обрали мішенню однокласницю, стало нормою, зазначають експерти. Однак тепер ситуацію погіршують ще й сучасні технології.

Коли дві 15-річні учениці однієї з кременчуцьких шкіл били свою подругу в лісосмузі, їхні приятелі знімали дійство на телефон, а потім виклали зйомку в одну із соціальних мереж.

Кривуляк вважає цю історію типовою. Кібербулінг, коли жертву труять за допомогою компрометуючого відео, вкрай популярний серед сучасних підлітків.

Причому не можна сказати, що в конфлікти між підлітками не втручаються педагоги, але найчастіше їхня роль тільки погіршує ситуацію, зауважують фахівці. Павленко згадує, як директор вищезгаданої кременчуцької школи, коли до нього дійшла історія з побиттям його учениці, не довго думаючи, назвав її "слюнтяйкою".

Кібербулінг, коли жертву труять за допомогою компрометуючого відео, вкрай популярний серед сучасних підлітків

Британські або японські школи також відрізняє досить жорсткий дисциплінарний підхід до виховання. В останнє десятиліття там і в деяких інших розвинених державах прокотилася хвиля підліткових самогубств і вбивств на ґрунті ворожих взаємин між підлітками.

Вал агресії незалежно від національності нарощує віртуалізація реальності і прискорення обміну інформацією, наголошують соціологи. А школярі стають більш цинічними, не здатними до співпереживання, констатують вони.

При цьому за допомогою до психологів звертаються в першу чергу не агресори, а їхні жертви, зазначає Людмила Литвин, президент Асоціації дитячих психіатрів України. Більше того, батьки зарозумілих підлітків на певному етапі пишаються своїми нащадками.

"Дитина має лідерські якості і вміє за себе постояти, - озвучує слова таких батьків Литвин. - І якщо вона всіх б'є, значить, сильна і мужня".

Проте надалі подібна позиція загрожує проблемами: до Литвин неодноразово приводили на психологічну корекцію поведінки дітей-агресорів на вимогу керівництва школи, де з ними вже не могли впоратися.

Водночас в Україні часто молода людина, яка жорстоко побила свого однокласника, уникає відповідальності за допомогою "турботливих" батьків. Ще один варіант перебігу подій: вона потрапляє в жорна каральної системи. "У нас єдина форма покарання - за ґрати, тоді як у Європі існує безліч виправних методик", - розповідає Павленко.

У нас єдина форма покарання - за ґрати, тоді як у Європі існує безліч виправних методик

Проте одну з них взяли на озброєння в деяких школах Вінницької, Одеської, Полтавської та Івано-Франківської областей. Там відкрилися центри медіації, що використовують методики врегулювання конфліктних ситуацій за допомогою третьої особи - медіатора або спеціально підготовленого посередника.

Вихованець гімназії №5 міста Жмеринка Вадим Голіненко залагодив конфлікт з однокласником, відверто обговоривши з ним всі непорозуміння. "[Раніше] У нас справа ледь не до бійки доходила, - згадує він. - А під час медіації ми мало не плакали".

Оксана Дацко, соціальний педагог гімназії, де такий центр працює вже п'ять років, запевняє, що для важкого підлітка це набагато ефективніше, ніж розбір польотів у кабінеті директора.

Наслідки застосування нового методу профілактики бійок та екзекуцій не забарилися позначитися: за минулий рік кількість правопорушень серед неповнолітніх в школах, де використовувалася медіація, знизилася на 15%.

"Ми зрозуміли: коли діти беруть на себе відповідальність у вирішенні конфлікту, вони більше його не повторюють", - говорить Дацко.

Хоча в більшості українських шкіл роль арбітра і раніше належить адміністрації навчального закладу, жалкують експерти.

Тим часом Павленко зізнається, що в найближчому майбутньому очікує зростання кількості скарг від жертв підліткового насильства, і тут же додає: "На щастя, все більше людей розуміють, що цю систему треба ламати".

***

Цей матеріал опубліковано в №28 журналу Корреспондент від 19 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.