Корреспондент: Жертва мистецтва. Інтерв’ю з Олександром Соловйовим, екс-куратором комплексу Мистецький арсенал

Олександр Соловйов, екс-куратор київського комплексу Мистецький арсенал, в інтерв’ю Оксані Мамченковій розповів про скандал, що вибухнув на головному художньому майданчику країни, неприпустимість цензури і майбутнє покинутого ним музею. Матеріал розміщено у №30 журналу Корреспондент від 2 серпня 2013 року.

Ніч з 25 на 26 липня київська арт-громадськість провела без сну. Епіцентром занепокоєнь став головний арт-майданчик країни – музейний комплекс Мистецький арсенал. Там за день до відкриття виставки Велике і величне, де чекали Президента України і багатьох інших високопосадових чиновників, гендиректор комплексу Наталія Заболотна прийняла рішення зафарбувати чорною фарбою роботу одного з учасників експозиції. Виставка була частиною державної програми святкування 1.025-річчя хрещення Русі.

Жертвою імпульсивного рішення керівника арт-інституту і за сумісництвом куратора цього проекту став настінний розпис у стилі стріт-арт учасника мистецького об'єднання Р. Е. П. Володимира Кузнєцова Коліївщина: Страшний суд. Величезних розмірів робота зображувала чиновників, міліціонерів і священнослужителів, які палають у пеклі. Заболотна пояснила свій вчинок тим, що картина нібито не відповідає наданим художником ескізам і має образливий для країни зміст.

Новина про вчинок Заболотної відразу облетіла інтернет-ЗМІ і спровокувала гостру реакцію в професійному співтоваристві. Олександр Соловйов, куратор і заступник гендиректора Арсеналу, в той самий вечір написав заяву про звільнення.

Соловйов, один з найвідоміших і найвпливовіших українських кураторів, працював в музейному комплексі протягом останніх трьох років. За цей час він перетворився на амбітний майданчик, де регулярно проводилися масштабні арт-заходи – від комерційних ярмарків до першої Київської бієнале сучасного мистецтва.

Трансформації Арсеналу були результатом командної роботи. На плечах Заболотної лежав тягар пошуку фінансування, в тому числі і з боку держави. Соловйов, який перед цим шість років був куратором столичного центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre, відповідав за концептуальні проекти і контакти з художниками.

Корреспондент зустрівся з Соловйовим незабаром після скандальних подій, щоб з'ясувати, що ж насправді трапилося в стінах Арсеналу. У ході бесіди куратор сумно жартував про події і не приховував свого розчарування.

- Важко було прийняти рішення про відхід?

- Звичайно, важко. Все-таки це була велика справа, захоплива, цікава, амбітна. Але це природне рішення в цій ситуації. Це не поза, не геройство. Хтось написав мені у Facebook: мовляв, оплески. Я написав: мовляв, які оплески? Туга несамовита! Важке рішення.

- Поясніть, якою була початкова задумка виставки Велике і величне. Звідки взялася ідея показати в одному проекті середньовічні іконостаси і критичні роботи сучасних художників?

- З метою створення Арсеналу статусу такого собі міжмузейного ресурсу була придумана ідея Великого і величного. Концепція спочатку обговорювалася так, щоб показати сплески українського мистецтва протягом історії, відмовившись при цьому від повторення тієї історії класичного мистецтва, яка вже склалася.

Зрозуміло, що на папері все завжди добре, але здійснити це не так просто, як виявилося. Знову ж з різних причин – технічних, фінансових, логістичних, бюрократичних і так далі. Але ми почали працювати над проектом у такому руслі.

У пошуках підтримки державного плеча проект увійшов до програми святкування ювілею [хрещення Київської Русі], щоб все було на гідному рівні.

Спочатку у нас в команді виникли певні внутрішні дискусії про те, якою має бути виставка. Запанувало рішення спробувати зробити, як у фільмі Бережись автомобіля: "А чи не замахнутися нам на Вільяма Шекспіра?". Ось замахнулися на Вільяма Шекспіра, щоб зробити такий проект.

У головному залі, більше пристосованому для музейних експозицій, виставили сакральне мистецтво і в західноукраїнській його традиції, й у східній. А в правій частині вирішили показати зрізи, перетікання традиції в різні стилістичні епохи, різні явища та імена, від палеоліту, від Мезинської стоянки та розпису на мамонтових кістках до робіт, зроблених спеціально в рамках цього проекту, в режимі work-in-process.

Роль сучасного мистецтва була тут неостання. Тому ми працювали з актуальними художниками. І Володимир Кузнєцов був запрошений свідомо.

- Кузнецов стверджує, що Заболотна спостерігала за процесом створення його роботи і була в курсі того, що там буде зображено. Чому напередодні відкриття виставки було вирішено, що робота не підходить?

- Звичайно, ми спостерігали. І цю роботу ми бачили в процесі. Пояснити подію можу тим, що це [було зроблено] зі спонукань якось зробити добро Арсеналу і його команді. Але тут вже спрацювало черномирдінське "хотіли як краще, а вийшло як завжди". Це якісь ірраціональні моменти – афект, втома, нервозність в очікуванні приїзду високопоставлених осіб. І десь, може, клацнув інстинкт самозбереження в стереотипному розумінні, що ось чиновники завжди повинні лаяти за сучасне мистецтво, тому давайте, мовляв, самі, щоб чого не вийшло. Інших пояснень у мене немає.

- Були компромісні варіанти виходу з конфлікту? Хто відмовився йти на діалог?

До діалогу не дійшло, вийшло одностороннє рішення. У цьому-то й мій протест. Я опинився заручником ситуації, тому що це нонсенс за всіма параметрами.
Регламентувати творчість не можна

- До діалогу не дійшло, вийшло одностороннє рішення. У цьому-то й мій протест. Я опинився заручником ситуації, тому що це нонсенс за всіма параметрами. Регламентувати творчість не можна. І момент, що, мовляв, картина не відповідала [ескізу] ... Та все вона відповідала – іконографія страшного суду на сучасній основі. І цілий зал там планувався як протест. Розумієте, у нас зали були вирішені по-різному – була й українська ідилія, але була і та Україна, яка пережила за свою історію масу заворушень. Тим більше що це взагалі дуже співзвучно градусу напруги в суспільстві.

- Про це говорять менше, але з виставки також зняли роботу Василя Цаголова Коктейль Молотова. Чому?

- Її не зняли – її не повісили. Тут знову ж таки відбулася підміна функцій. Розумієте, є куратор, є директор – у них різне бачення. На якомусь етапі раптом директор стає куратором. А роботи загалом все одно збирав наш колектив.

Отримати таких авторів, як Цаголов, – це складні переговори. У нього не було нової роботи, він її писав, я з ним домовлявся. Він продовжував серію Привиди революції, яка була на бієнале у минулому році. Це такий варіант сцени вуличних протестів. Недарма людина-протестувальник зараз – одна з головних дійових осіб.

Я показав цю роботу, вже коли автор приніс її. Може, вона під гарячу руку потрапила.

Але знову ж рукописи не горять, і таємне відразу стає явним. Хтось комусь щось сказав – це не я був, – через день картина вже була в інтернеті, і зараз у неї вже є покупець. Ситуація класична.

- Скажіть, чи був якийсь тиск з боку Адміністрації Президента?

- Ні. Може, Наталія [Заболотна] більше знає, але я на собі, особливо у творчому плані, не відчував.

- Після скандалу команду Арсеналу залишили кілька людей, в тому числі і ви. Яким вам бачиться його майбутнє?

- Як там Священне писання починається? І був вечір, і був ранок. І буде день, і буде ранок, і день і ніч будуть змінювати один одного, і все буде рухатися, як воно і рухалося. Більше, напевно, в такому комерційному руслі. Календар салонів накатаний – від скульптурного до антикварного.

Якщо не з'явиться справжнє фінансування і професійне музейне спостереження у тому числі з боку іноземних структур, які знаються на музейному облаштуванні, нічого ось такого "над" не буде ще довго. Це все дійсно потрібно доводити до розуму.

Чи буде заявлена ​​бієнале – це питання. Репутація сильно зіпсована, оскільки сучасне мистецтво – зона свободи, і це ключове питання

Чи буде заявлена ​​бієнале – це питання. Репутація сильно зіпсована, оскільки сучасне мистецтво – зона свободи, і це ключове питання. Тут важко загадувати.

А якщо говорити про найближче майбутнє, то неминучі, напевно, виставки до дат, лавірування, компроміси. Страх "Не сполохати" все одно залишиться стримувальним фактором. Ось ця нез'ясованість інституційна, мені здається, буде ще довго. Вийде і не зона сучасного мистецтва, такого, яким воно має бути, і не музейна, бо ще не відповідає цим стандартам.

- Ви виключаєте для себе можливість повернутися в Арсенал?

- Ніколи не кажи "ніколи". Трапляються різні речі. Але поки що в цій ситуації я повертаюся в зону "вільних стрільців".

***

Цей матеріал опубліковано в №30 журналу Корреспондент від 2 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.