Горлівка: отруєна околиця - BBC Україна

Донбаський промисловий центр Горлівка, де днями сталася смертоносна аварія на хімзаводі Стирол, залишається одним з найзабрудненіших міст України.

Ранок у передмісті Горлівки. У безхмарному небі починає припікати сонце, і посеред пожухлої трави і розвалених будівель різко з'являється запах мигдального печива.

"Відчуваєте? Це він, МНХБ", - з неприхованим ентузіазмом розповідає наш місцевий гід, фотосталкер Єгор Воронов. Він показує руїни, що залишилися від колись потужного військового Горлівського хімзаводу, який розвалився разом з СРСР і ще деякий час агонізував у 1990-х.

Абревіатуру МНХБ – мононітрохлорбензол – в Горлівці знає кожен. Це отруйна речовина другого ступеня, так звана "кров'яна отрута", щонайменше 450 тонн якої досі залишаються в ґрунті на закинутій території колишнього секретного підприємства.

Поруч у напівзруйнованих ємностях лежать близько 30 тонн тротилу, який виробляли на заводі, 1,5 тис. тонн амінокислот, що просочилися в землю, і два могильники з зараженим шаром ґрунту після аварії в 1989 році.

Тоді отруйні відходи з хімзаводу потрапили у виробку сусідньої шахти, де саме працювали шахтарі. Троє людей загинули відразу. Їхні тіла через високу концентрацію отрути так і не змогли дістати на поверхню. Десятки інших отримали тяжкі хімічні ураження.

Гарантійний термін могильників з хімікатами закінчився ще 20 років тому, розповів ВВС Україна Олександр Павелко, начальник цивільного захисту міста. Нині вони протікають у ґрунтові води, де кількість токсичних речовин перевищена в 150 тисяч разів.

"У найближчі два-три роки, можливо, в криницях не буде питної води. Цю воду не то що не можна буде пити, можливо, до неї навіть підходити не можна буде", - каже чиновник.

За його словами, основну частину відходів уже утилізували, і місто знайшло гроші, щоб за наступні кілька років остаточно очистити територію хімзаводу. Для цього планують залучити як бюджетні гроші, так і кошти від Блексмітовського інституту з Нью-Йорка, який опікується проблемами довкілля.

"Навіть якщо ці проблеми не вирішаться в наступному році, ми будемо мати в наступному році хорошу базу для їхнього вирішення", - сказав ВВС Україна пан Павелко.

"Оптимізм хороша справа, - каже на це місцевий еколог Володимир Ющенко. - Нам обіцяють стільки років..."

Тим часом заросла бур'янами територія колишнього заводу вже півроку як ніким не охороняється. Від військової частини, яка ще нещодавно тут була, залишилися ворота та кілька розібраних стін з намальованим синьо-жовтим прапором.

ЗМІ і політики вкотре згадали про Горлівку після аварії 6 серпня на розташованому неподалік зруйнованого хімзаводу підприємстві Стирол, внаслідок якої від викиду аміаку загинули шестеро монтажників.

Однак горлівці, схоже, сприймають трагедію як високу ціну за розкіш мати в місті стабільні підприємства.

"Навіть дома, ось як я минулого року, можна навернутися з драбини. Я вважаю, що є ситуації, яким просто неможливо запобігти", - каже горлівчанка Олена Гордієва.

Жителі міста розповідають, що звикли до аварій на виробництвах, і хочуть лише, аби міська влада вчасно і чесно про них повідомляла.

Після викиду аміаку  людям доводилося дізнаватися про все від знайомих, які працюють на підприємстві. Офіційне оповіщення по радіо прозвучало лише через дві години після інциденту.

"Всі як завжди запізнилися (з оповіщенням – Ред.), в тому числі й МНС. Мені 6-го числа було дзвінків близько сотні", - розповідає місцевий еколог Володимир Ющенко.

Олександр Павелко з управління цивільного захисту запевнив ВВС Україна, що аварія мала локальний характер і не несла загрози населенню. За його словами, весь аміак залишився в межах санітарної зони заводу.

Але деякі опитані городяни сказали, що в день аварії відчували у повітрі характерний запах аміаку.

Про те, що аміачні випари таки потрапили в повітря, під час телемосту на обласному телебаченні заявив і голова місцевого селища Ксенівка.

"Дякуючи Богу, що селища Ксенівка і Мирне розташовані в низині, ми залишилися без шкоди, бо вітер дув в інший бік – на Калинівку", - сказав він.

У самій компанії Стирол відмовилися коментувати ВВС Україна аварію на підприємстві.

Пенсіонерка Олена Гордієва живе в монументальному чотириповерховому сталінському будинку поблизу зруйнованого отруйного хімзаводу.

Жінка каже, що пропрацювала на цьому підприємстві до 45 років, коли, скориставшись пільгами через шкідливість виробництва, вийшла на пенсію.

Неподалік її домівки стоять руїни дитсадка. А в найближчій школі №13 цього року було лише восьмеро випускників.

Квартири в таких житлових будинках, яких тут залишилося лише кілька, коштують по 5-6 тисяч доларів. Порожніх помешкань, кажуть мешканці, майже немає. В центрі ціна відчутно вища, а людям у місті з населенням 260 тисяч потрібно десь жити.

"Дуже хороше життя в нас, - в словах Гордієвої вчувається іронія, хоча вже за мить від неї не залишається і сліду. – Раніше ми жили, мабуть, гірше, повірте нам. У нас завод був поруч, то з дубів листя сипалося".

У пік своїх потужностей хімічний завод, збудований в 1930-х, працював цілодобово, виробляючи в дев'яти цехах тротил, МНБХ та інші речовини для оборонної промисловості.

"Тоді ми "наїлися" всього", - згадує Олена Гордієва.

До хімічних відходів, які займають багато гектарів неогородженої території, місцеві ставляться доволі безтурботно. Дехто вивозить звідти залишки металу й будівельних матеріалів, які лежать на просоченій МНХБ землі.

За кілька кілометрів звідси інше звалище отрути – гори білих, схожих на кухонну сіль сульфатів, поміж яких у заглибинах утворилися кольорові хімічні ставки, від темно-червоного до брудно-фіолетового.

Через звалище пролягає ґрунтова дорога, добиратися якою на роботу для багатьох горлівців швидше й зручніше, ніж об’їзними асфальтованими шляхами.

"Дощ пройде – потемніє. Вийде сонечко, висохне – білі гори", - меланхолійно розповідає літній чоловік на велосипеді, який зупинився, побачивши журналістів. Каже, що працює в школі і щодня їздить цією дорогою.

Фотосталкер Єгор Воронінов, який займається промисловим туризмом, каже, що грошей за свої екскурсії не бере і водить приїжджих по закинутих заводах, шахтах, кар’єрах і териконах, тому що це – найцікавіші туристичні місця Донбасу.

"Перед поглядом людини, яка тут ходить, розгортається вся історія Донбасу", - каже він.

Особливо моторошні індустріальні місця вражають іноземців, "які таке хіба що у фільмах бачили".

Єгор називає себе патріотом Донбасу і каже, що не хоче виїжджати з рідного міста ні до Києва, ні до Донецька.

Про політику говорить охоче. Жартує, що Горлівка вирізняється на тлі всієї Донецької області своєю політичною різноманітністю. Тут, каже, можна ввечері зустріти на одній площі і російських неофашистів, і українських націоналістів, і анархокомуністів, і всі вони нормально співіснують.

Але політична багатовекторність горлівців поки що ніяк не допомогла їм вирішити проблему з довкіллям.

"Я називаю наше місто містом вічної осені. Тому що в нас тут вічний декаданс, щось у стилі Бодлера, Рембо, - каже Єгор, показуючи по-своєму мальовничі руїни будинку офіцерів на території хімзаводу. – Горлівка – це своєрідна хімічна квітка зла".