Корреспондент: Зміна орієнтації. Як країни Східної Європи долали шлях від соцтабору до ЄС

Країни Центральної та Східної Європи діляться з Києвом досвідом швидкого переходу від відсталої пострадянської економіки до високотехнологічної європейської, пише Олександр Пасховер у №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.

"Скованные одной цепью, связанные одной целью". Краще і не скажеш про економічну модель, яка в XX столітті звела соцкраїни Центральної та Східної Європи в єдину промзону. Внутрішній товарообіг конгломерату становив дві третини його зовнішньоекономічної діяльності. Це той випадок, коли кажуть: всі яйця склали в одну корзину. На початку 1990-х її дно провалилося.

"Купівельна спроможність Росії різко впала , – пояснює Андреас Умланд, німецький професор, викладач Києво-Могилянської академії. – СРСР не був готовий платити твердою валютою за товари з НДР".

Цією ж хвилею накрило й інших. У Чехословаччині були негайно закриті всі підприємства, що працювали на військово-промисловий комплекс. Завмерли фабрики Болгарії. Польща зупинила свою важку промисловість, яка обслуговувала радянські ринки.

"Поляки отримали чіткий меседж від уряду: країна розорена", – каже Олександр Алешко, координатор проектів варшавської компанії ITRO Consulting.

Союзники постали перед вибором: реанімувати старі зв'язки або шукати нові? Кіріл Кірчев, редактор болгарської ділової газети Капітал Daily, згадує, що консервативні сили, які втрачали вагу, закликали відновити традиційні кооперації і не обманюватися ілюзіями: болгарські товари на європейські ринки ніхто не пустить, замість цього Захід засмітить імпортом всю економіку.

Менш ніж за 15 років всі вчорашні союзники СРСР стали повноправними членами
Європейського Союзу. Географія їхнього товарообігу кардинально змінилися. 80% польського експорту йде в ЄС, і лише 10% – на ринки СНД

Проте колишні соцкраїни обрали шлях євроінтеграції. Менш ніж за 15 років всі вчорашні союзники СРСР стали повноправними членами Європейського Союзу. Географія їхнього товарообігу кардинально змінилися. 80% польського експорту йде в ЄС, і лише 10% – на ринки СНД. Ще недавно все було навпаки.

"Розумієте, світ глобальний, кожен шукає своє місце, і місце це не означає, що ви сидите на двох стільцях, – резюмує Павол Гамжик, колишній міністр закордонних справ Словаччини, а нині посол країни в Україні. – Це означає, що ви вибираєте один і будете боротися. Це не Едем. Це життя".

Підйом з переворотом

СРСР з Чехословаччини імпортував трамваї, тролейбуси, озброєння. З Болгарії – косметику , овочі та фрукти. З НДР – електроніку, електротехніку. З Угорщини – вантажівки і автобуси. З Польщі – продукти харчування та автомобільне устаткування . З Румунії – взуття, одяг.

Всі ці країни входили у створену ще в 1949 році Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), куди пізніше взяли Монголію, Кубу і В'єтнам. Гурток любителів марксизму-ленінізму очолював Радянський Союз, який забезпечував союзників нафтою, газом, вугіллям, ядерним паливом, сталлю, пшеницею і т. д. Частка товарообігу між державами досягала 70%.

"Ми на Захід дуже мало продавали, – нарікає Гамжик. – Соцтабір був закритою зоною. У нас були підприємства військової промисловості, енергетика. Ми були прив'язані [до РЕВ]".

Дві рушійні сили стимулювали торгівлю в межах соцреалізму – неможливість продати продукцію на західні ринки через її низьку конкурентоспроможність і дефіцит
валюти для купівлі товарів там само

Дві рушійні сили стимулювали торгівлю в межах соцреалізму – неможливість продати продукцію на західні ринки через її низьку конкурентоспроможність і дефіцит валюти для купівлі товарів там само. Коли ж РЕВ внаслідок зміни політичної та економічної кон'юнктури розпалася, це відчули всі її члени.

"Вихід з радянського блоку впливу привів до економічного шоку, – згадує Кірчев. – Болгарським держкомпаніям важко було відповідати високим вимогам якості ринків Західної Європи. Тому деякі з них просто завалилися".

І все ж жоден з колишніх сателітів Москви не зник з економічною карти світу. Навпаки, сьогодні всі вони – повноправні члени ЄС, їхній рівень життя зріс в рази, товарообіг збільшився багаторазово.

За 20 років річна експортна виручка Чехії зросла в десять разів, Угорщини – у 12, Польщі – у 15, Словаччини – у 20 разів (України – втричі)

За 20 років річна експортна виручка Чехії зросла в десять разів, Угорщини – у 12, Польщі – у 15, Словаччини – у 20 разів (України – втричі) . У 1990 році чехословацький експорт був на чверть менше українського, тепер – втричі більше. Причому сумарно за чисельністю населення ці дві центральноєвропейські республіки, Чехія і Словаччина, втричі менші за Україну.

"Ми не така велика країна, як Україна, – каже Гамжик. – Наше населення становить 12% від вашого. Але наш ВВП лише у 2,5 разу менше за ваш, а має бути в десять разів менше".

Вікно в Європу

Це зараз Гамжик усміхнений і спокійний. А в 1990-х у молодого словацького дипломата була тисяча причин проклясти той день, коли він сів у крісло міністра закордонних справ. У середині десятиліття країна несподівано відхилилася від заданого напрямку.

У 1997 році йому навіть довелося подати у відставку, коли загальнонаціональний референдум не підтримав курс країни на вступ до НАТО, збився з курсу на ЄС і віддав всю владу в руки однієї людини, чинного тоді прем'єр-міністра Володимира Мечела, який перейнявся ідеєю відновлення колишніх кооперацій. Тоді ж держсекретар США Мадлен Олбрайт назвала Словаччину чорною дірою Європи.

Проте вже в наступному році партія Мечела програла парламентські вибори, до влади прийшли прихильники євроінтеграції. Мікулаш Дзуринда, новий прем'єр-міністр Словаччини підрахував, що за три роки парламент затвердив 80 тис. сторінок нової законодавчої бази, адаптованої під умови ЄС. У їхньому числі Гамжик називає податкову реформу. Словаки спростили фіскальну систему і встановили єдиний оброк з усіх видів доходів – 19%.

"Багато компаній перемістилося з Австрії, Угорщини до нас, – згадує дипломат. – Ми зацікавили інвесторів".

Словаччина завдяки м'якій фіскальній політиці зуміла стати автоекспортером іменитих німецьких, французьких і корейських брендів

Гамжик також хвалиться тим, що його країна завдяки м'якій фіскальній політиці зуміла стати автоекспортером іменитих німецьких, французьких і корейських брендів. У 2013-му з виробництва автомобілів на 1 тис. жителів Словаччина вийшла на перше місце у світі. Павло Шеремета, президент Київської школи економіки, зазначає, що один лише німецький Volkswagen вклав у свій словацький завод 2,4 млрд євро. Тільки на цьому підприємстві німці виробляють такі моделі, як Audi Q7 і Volkswagen Touareg. 99,7% продукції словацького заводу йде на експорт, 40% – до Німеччини.

Залучення іноземних інвестицій – обов'язкова умова для стрімкого зростання економіки і проникнення на великі ринки світу. Пояснюючи Корреспонденту, за рахунок чого підросла і зміцніла болгарська економіка, Кірчев видав довгий список зарубіжних компаній, які перенесли свої високотехнологічні виробництва в Болгарію.

Як приклад експерт наводить суху статистику останніх п'яти років, коли світ задихався від фінансової кризи. З 2008 року оборот 20 найбільших іноземних виробників компонентів для автомобільної промисловості, що працюють в Болгарії, зріс із $ 600 млн до $ 1 млрд. Ці компанії прийшли в країну зовсім недавно.

"Великим плюсом став прихід іноземних компаній в різні сектори, – каже Кірчев. – Вони приходять сюди зі своїми ринками. На цей час більше 60% болгарської зовнішньої торгівлі припадає на країни ЄС".

У всій цій історії у Шеремети тільки одна деталь викликає побоювання: такі держави, як Словаччина і Болгарія, втратили "національного за паспортом виробника". Велика закордонна компанія у разі глобальних потрясінь в першу чергу згорне виробництво не в себе вдома. При цьому експерт тричі обмовився, що цей ризик винятково теоретичний – на практиці таке відбувається вкрай рідко.

"Для мене немає великої різниці. Іноземні компанії, які розвивають бізнес в Болгарії, використовують [працю] місцевих працівників, – резюмує Кірчев. – Немає різниці, хто власник компанії. Експорт все одно болгарський".

Досвід становлення Словаччини та Болгарії – це досвід просування великого бізнесу в маленькій країні. Сходження Польщі – досвід малого бізнесу у великій країні

Досвід становлення Словаччини та Болгарії – це досвід просування великого бізнесу в маленькій країні. Сходження Польщі – досвід малого бізнесу у великій країні.

Щоб розкласти яйця в різні кошики, тобто мінімізувати свою присутність на ринках СРСР за рахунок розширення на ринках ЄС Варшава зробила ставку на дрібний бізнес, спростивши всі процедури підприємницької діяльності і полегшивши податковий тягар. У перші два роки було засновано 600 тис. фірм.

"Це привело до того, що Польща з робітничо-селянської країни перетворилася на країну децентралізованого дрібного бізнесу", – зазначає Алешко.

Децентралізація зробила польську економіку практично невразливою. Найбільша стаття національного експорту – автомобілі. У структурі зовнішньої торгівлі це лише 6,7%, а інші численні напрямки займають у зовнішній торгівлі менше 5%

У посольстві Польщі Корреспонденту похвалилися тим, що така децентралізація зробила їхню економіку практично невразливою. Найбільша стаття національного експорту – автомобілі. У структурі зовнішньої торгівлі це лише 6,7 %, а інші численні напрямки займають у зовнішній торгівлі менше 5%.

"Не так як в Україні чи Росії , що одна галузь може в експорті займати 30%, як, наприклад, металургія, – розповідає Алешко. – Польща – один з найбільших у світі виробників лохини (голубики), перший у світі виробник малини, чорниці і яблучного соку, а також найбільший у світі виробник меблів. Всі хіти польського експорту починалися з чогось дрібного".

У підсумку сьогодні польський ВВП на 47% формується за рахунок малого бізнесу. Це приблизно $ 230 млрд. В Україні, населення якої дещо більше, ніж у Польщі, цей показник складає близько $ 26 млрд.

Медом не здавалося

Вступаючи в ЄС, центральноєвропейські країни змінили не тільки промисловість. Величезні кошти вони вкладали і вкладають в інфраструктурні проекти. Багато з них фінансувалося із загальноєвропейської скарбниці. Наприклад, будівництво метро в Софії чи повна заміна каналізаційних систем у малих містах Словаччини. Кірчев каже, що на найближчі п'ять років Болгарія повинна отримати свіжі вливання на регіональний розвиток – до $ 8 млрд, близько 12% ВВП.

Однак і вимагати, а то й ставити жорсткі ультиматуми Європі колишні члени соцтабору теж вміють. Австрійці зайняли жорстку позицію, заявивши, що не дозволять словакам стати членами ЄС, поки ті не закриють два ядерні реактори.

"Я вів переговори, – розповідає Гамжик. – Ми подумали і сказали: добре, десь втрачаємо – десь знаходимо. Ми інвестували в технологію безпеки 12 млрд крон (близько $ 500 млн), щоб можна було працювати ще 25 років. Досі закриття цих ядерних реакторів фінансує Євросоюз".

На відміну від України, де багато хто виїжджає до Росії або держав Західної Європи на низькооплачувані роботи, членство в ЄС дозволяє полякам працювати в
Норвегії, Голландії, Швеції, Англії, Ірландії

Після приєднання новачків до ЄС у 2004 році в єврозоні почалося велике переселення народів. Близько 3 млн громадян Польщі залишили батьківщину, вирушивши на заробітки – хто за довгим євро, хто за таким само фунтом. Алешко зауважує, що, на відміну від України, де багато хто виїжджає до Росії або держав Західної Європи на низькооплачувані роботи, членство в ЄС дозволяє полякам працювати в Норвегії, Голландії, Швеції, Англії, Ірландії.

"Там вони отримують хороший досвід, велику зарплату, потім через три роки повертаються у своє село і відкривають бізнес", – пояснює експерт.

Через 20 років після початку шляху на захід зміцнілі колишні члени РЕВ озираються на схід.

"Ми хочемо повернутися і на ваш ринок, і на російський, й інші ринки", – каже Гамжик.

На підтвердження благих намірів дипломат передав Корреспонденту документ – аналіз українського ринку з точки зору експортних можливостей Словаччини.

У числі сильних сторін співпраці названі: розуміння словаками потреб українського ринку, потенціал для економічного зростання і початок структурних перетворень.

З таким списком сумнівних достоїнств важко протиснутися в будь-яку співдружність і практично неможливо вступити в ЄС

У числі довгого мінуса – негативний торговий досвід, високий рівень корупції, втручання держави в економіку, захист інтересів монополій, пов'язаних із владою, різкий контраст між центром і периферією, недостатній захист власності, низька диверсифікація економіки, високий рівень бюрократії. З таким списком сумнівних достоїнств важко протиснутися в будь-яку співдружність і практично неможливо вступити в ЄС.

"Я був на конференції, – розповідає Гамжик. – Один промовець від України говорив про проблеми в ЄС, про те, що там впали інвестиції. Це неправда, там були маніпуляції з цифрами. Я йому сказав: "В України ВВП повинен бути, як у Франції чи Італії. У чому проблема? У Словаччині? У ЄС? Чи в тому, що [українцям] потрібно підвищувати [свої] стандарти?".

Посол Словаччини: Якщо хочете жити, як жили досі, залишайтеся там, де й були. Якщо хочете рушити вперед, треба йти вперед. Ми це пройшли

Після сказаного Гамжик додав: "Мене часто запитують, що я думаю про Митний союз і ЄС. Я відповідаю: якщо хочете жити, як жили досі, залишайтеся там, де й були. Якщо хочете рушити вперед, треба йти вперед. Ми це пройшли".

***

Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.