Корреспондент: Клуб небожителів. Звичаї Верховної Ради очима депутатів, які рік тому вперше потрапили до парламенту

15 жовтня 2013, 14:03

💬 0

👁 114

Якими побачили традиції та звичаї Верховної Ради депутати, які рік тому вперше потрапили до парламенту як народні обранці, розповідає Максим Бутченко у №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.

Чим живе світ великої української політики зсередини, що відбувається за лаштунками Верховної Ради, як це виглядає на думку людини, яка прийшла до парламенту з іншої сфери – вперше ставши депутатом рік тому, восени 2012 року?

Про це Корреспондент поговорив із сімома нардепами. Вони належать до різних парламентських фракцій, мають різний світогляд, вік і життєвий досвід. Об'єднує їх лише те, що для них усіх минулий рік став першим у ролі народного депутата.

Редакція задала парламентаріям два запитання : "Які ваші враження (позитивні і негативні) від ВР і від правил, які панують у парламенті?" і "Як змінилося ваше життя після обрання і в чому саме відбулися зміни?".

Думки були різними, але бесіда майже завжди починалася однотипно – кожен з нардепів- перволітків, ніби виправдовуючись, казав: "Я готувався до того, що побачу у Верховній Раді ... ". Судячи з відповідей, підготуватися повною мірою не вдалося нікому.

Оксана Калетник,

фракція КПУ, 41 рік. До обрання в парламент – член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

З особистого архіву Оксани Калетник

Верховну Раду я уявляла собі як певний міст, що з'єднує громадськість і виконавчу владу. Це своєрідний логічний ланцюжок державної машини. Реальність не збіглася з очікуваннями. Після року роботи в Раді думаю, що у багатьох народних депутатів погляд у майбутнє все такий само туманний: куди нація йде, які цілі, як конкурувати з іншими, які принципи реалізації в політиці?

Створюється враження, що в парламенті багато поверхневої публічності і мало поглибленої професійної роботи. Через це створюється негативна аура штучності – слова пластмасові, люди пластмасові

Ніхто не може дати відповідь. Створюється враження, що в парламенті багато поверхневої публічності і мало поглибленої професійної роботи. Через це створюється негативна аура штучності – слова пластмасові, люди пластмасові. Іноді у мене немає сил, щоб вийти на трибуну, немає натхнення. Відчуття ненатуральності вбиває всі бажання говорити щиро.

А навіщо потрібна демократія? Щоб у суспільстві виникла атмосфера довіри, в якій правду іноді чує влада. Що виходить у реальності? Парламент - це димова завіса між суспільством і владою.

За рік географія мого життя змінилася. Якщо раніше я частіше виїжджала за кордон, то тепер більше часу проводжу всередині країни. Найчастіше спілкуюся з людьми, які переживають життєві болі і проблеми. Колеги-депутати мені кажуть, що люди йдуть до них нескінченною чередою, говорять про нужду або, як нардепи виражаються, "виборці просять "дай-дай". А я відповідаю, що в спілкуванні важливо бути співчутливим –виявити співчуття. Це потребує мало зусиль для парламентарія, але багато означає для звичайних людей.

__________________

Юрій Савчук,

фракція УДАРу, 46 років. До обрання в парламент – віце-президент футбольного клубу Волинь

www.fcvolyn.net

Я – заслужений тренер України, і, прийшовши до парламенту, очікував злагодженої гри на "полі", результативності щодо законопроектів, що називається, більше гольових передач – законів, що роблять життя українців комфортнішим. Але перше, з чим мені довелося зіткнутися, – лицемірство народних депутатів. Вони можуть виходити до трибуни, довго говорити про те, які проблеми у народу, а потім сісти на своє місце і проголосувати за закони, які простим людям ускладнюють життя. Тільки один утилізаційний збір [на автомобілі] чого вартий. У Європі утилізація автомобіля коштує 100 євро, а в Україні – 3 тис. євро. Ось турбота про людей не на словах, а на ділі.

У спілкуванні один з одним лицемірство нардепів досягає найвищого ступеня. Зі мною певний депутат може поговорити привітно, як колега з колегою, а через годину піти і нашкодити в чому-небудь

Мало того, у спілкуванні один з одним лицемірство нардепів досягає найвищого ступеня. Зі мною певний депутат може поговорити привітно, як колега з колегою, а через годину піти і нашкодити в чому-небудь. Наприклад, комуністи – це професійні провокатори, я від них тримаюся подалі.

В цілому обстановка у Верховній Раді здається робочою. Всі метушаться, як білки в колесі, щось роблять, але при цьому мало що вирішується за робочим планом. Гольова ефективність законодавчого органу близька до нуля.

_________________

Андрій Іллєнко,

фракція ВО Свобода, 26 років. До обрання в парламент – аспірант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Фото Таїсії Стеценко

Коли я обирався в Раду, внутрішньо готувався до того, в яке середовище потраплю. Пам'ятаю перше враження, коли зайшов до зали засідань, – вона виявилася маленькою, по телевізору здається більшою. Таким є і депутатський мандат – це крихітна влада з точки зору реального впливу на політику.

Я розумів, що наші опоненти – ПР і КПУ – спробують домінувати. І обстоювати своє місце під куполом парламенту нам довелося не лише словами, а й кулаками.

На повному серйозі мені казали про те, що я потрапив до корпорації, еліти суспільства. Казали про дотримання корпоративного духу, що ми всі єдині в нашому високому польоті

Раніше не одного разу ходив на політичне шоу, спілкувався з народними обранцями, думав, що все вже про них знаю. Але перше, про що мені розповідали ветерани парламенту, які відсиділи по два-три терміни біля кнопок голосування Ради, мене здивувало: на повному серйозі мені казали про те, що я потрапив до корпорації, еліти суспільства. Казали про дотримання корпоративного духу, що ми всі єдині в нашому високому польоті. Але це, звичайно, нісенітниця.

Парламент розділений на кілька частин, причому регіонали, які раніше панували на засіданнях, трохи принишкли. Атмосфера в Раді за рік суттєво змінилася. Це відноситься до персонального голосування – тепер кожен голосує за себе.

Для себе вирішив, що ніколи не стану типовим депутатом-небожителем, який закривається від виборців, ставить себе вище за інших. Мені важливо зберегти простоту, тому навіть якщо до мене виборці звертаються "Андрію Юрійовичу", я відповідаю: "Ніякого Юрійовича, просто Андрію".

__________________

Ірина Луценко,

фракція ВО Батьківщина, 47 років. До обрання в парламент – директор бізнес-центру Лотос, дружина екс-міністра МВС Юрія Луценка

Фото Дмитра Ніконорова

У парламенті панує дух популізму й особистої кон'юнктури. Багато законодавчих ініціатив, що виходять з-під пера народних депутатів, – дріб'язкові, або не мають системного характеру. Зате яскраво видно лобістські проекти. У таких випадках розігруються багатоходівки із залученням депутатів з різних фракцій для їхнього подальшого просування.

Є й досить цікаві законопроекти, що охоплюють цілі галузі. Відразу відчувається рівень фахівців, залучених до вирішення проблеми законодавчими шляхами. На жаль,
в більшості випадків такі закони нецікаві владі

Є й досить цікаві законопроекти, що охоплюють цілі галузі. Відразу відчувається рівень фахівців, залучених до вирішення проблеми законодавчими шляхами. На жаль, в більшості випадків такі закони нецікаві владі, вони "тонуть" в залі під час голосування. Після такого театру важко їхати до людей. Відверто соромно.

За перші місяці отримували величезну кількість листів засуджених з в'язниць, від їхніх родичів, адвокатів. Кожен просив про правову допомогу. У Каневі Черкаської області відкрила громадську приймальню, але намагаюся їздити і по всій Україні. Саме в таких поїздках бачу, як останнім часом збіднів і зневірився народ. Особливо вражають жінки – тягнуть на собі сім'ї. Виживають хто як може.

___________________

Дмитро Добкін,

фракція Партії регіонів, 38 років. До обрання в парламент – президент Харківського обласного благодійного фонду Дмитра Добкіна. Брат губернатора Харківщини Михайла Добкіна

Фото Дмитра Ніконорова

Вразив графік роботи: смішно казати – депутати працюють вісім днів на місяць. Решту часу повинні їздити по округах. Це вже на совісті кожного нардепа.

Вразив графік роботи: смішно казати – депутати працюють вісім днів на місяць. Решту часу повинні їздити по округах. Це вже на совісті кожного нардепа

Головний позитив бачу в тому, що Рада в останні півроку працює і приймає закони. По Раді можна спокійно пройти, що називається, боязко не озираючись. Опозиція намагалася переламати нас через коліно, але у них, я вважаю, нічого не вийшло. Вони притихли, тому що їм дали команду перед підписанням договору про асоціацію з ЄС вести себе спокійно. Наприклад, фракція УДАРу голосує з нами разом, з ними можна домовлятися і конструктивно вирішувати питання.

Індивідуальне голосування – це, звичайно, добре, але стоїш постійно над цією кнопкою в залі парламенту, тому навіть у туалет ніколи сходити.

Не подобається, що нав'язують українську мову. Я народився і виховувався в російськомовній родині, і якби хотів зробити кар'єру в Києві, із задоволенням перелаштувався б – розмовляв би українською. Але не потрібно пресингувати російськомовних.

Раніше я займався бізнесом і звик у житті приймати рішення самостійно. Тепер все навпаки – командна гра і жорстка дисципліна: фракція вирішила – я підкоряюся.

___________________

Олександр Момот,

фракція Партії регіонів, 57 років. До обрання в парламент – начальник державного підприємства Придніпровська залізниця

Фото з особистого архіву

Я керував 60-тисячним колективом і розумію потреби людей, знаю, як організувати робочий процес, підтримувати соціальну сферу. Мій досвід може стати в нагоді в масштабах країни. Власне, для цього йшов до Верховної Ради. Але повною несподіванкою для мене стала поведінка колег-депутатів, які блокують трибуну, кричать з місця, перебивають того, хто виступає. У сесійній залі перебувають 450 осіб, які представляють інтереси 40 млн, – це політична еліта. Отже, і поводити повинні себе відповідним чином. Вся країна дивиться на нас, і влаштовувати шоу замість робочого процесу непрофесійно і безглуздо.

Повною несподіванкою для мене стала поведінка колег-депутатів, які блокують трибуну, кричать з місця, перебивають того, хто виступає

Позитивний момент у роботі Ради для мене – участь у законотворчості, розуміння, що твої пропозиції можуть змінити правила, які діють у країні.

В особистому розпорядку мало що змінилося. Коли був начальником Придніпровської залізниці, мій робочий день починався о сьомій ранку, зараз приходжу до восьмої ранку. Напевно, у Дніпропетровську мене стали більше впізнавати. Іноді на вулиці підходять, вітаються.

__________________

Оксана Продан,

фракція УДАРу, 39 років. До обрання в парламент – голова Всеукраїнського об'єднання малого та середнього бізнесу Фортеця

Фото з особистого архіву

Протягом року роботи у Верховній Раді у мене були різні відчуття. Коли в грудні депутати від більшості відверто голосували з порушеннями, відчувала сором й одночасно злість за те, що таке досі живе в Україні. Під час блокування трибуни – навпаки, впевненість, що правильно чинимо. У той момент, коли більшість приймає відверто антинародний проект, серце розривається від обурення і перша думка, яка приходить в голову, – ми все виправимо.

Найбільший сплеск емоцій я відчула, коли відбулося голосування за мій закон про
скасування всіх довідок, які громадяни змушені збирати для органів влади

Але найбільший сплеск емоцій я відчула, коли відбулося голосування за мій закон про скасування всіх довідок, які громадяни змушені збирати для органів влади. Проти проголосував лише один депутат. Це означає, що в Раді залишилося здорове зерно, нардепи, можливо, на рівні підсвідомості розуміють, що бюрократичну машину в Україні потрібно змінювати.

У моє особисте життя додалися сесійні тижні і нові обов'язки. По два тижні на місяць працюю в залі, зустрічаюся з виборцями і допомагаю тепер не тільки підприємцям.

***

Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: робота Верховна Рада враження депутати