Корреспондент: Чужі тут не ходять. Україна проводить жорстку політику щодо мігрантів, які просять притулку

Тисячі іноземців щорічно просять притулку в Україні, але отримують його лише одиниці. Жорстка політика країни щодо біженців шкодить її відносинам з ЄС, якому потрібен бар'єр, що стримує потік мігрантів зі сходу, пише Максим Бутченко у №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.

Крізь прочинені залізні двері автомобільного гаража, розташованого на пр. Возз'єднання в Києві, серед сірих стін з облупленою штукатуркою видно ліжко з ватним матрацом і дерев'яний столик, а довкола нього – пакети з їжею.

Це притулок 27-річного іранця Ехсана Гасемі, який живе на нелегальному становищі в Україні вже не перший рік. Його історія типова: закінчив тут інженерний вуз, одружився на українці, повінчавшись з нею за православним звичаєм. Однак отримати посвідку на проживання не може – для цього необхідний ряд документів з батьківщини, а іранця там розшукує поліція шаріату.

"Я живу не по-мусульманському, одружився за християнськими звичаями, – розповідає Гасемі, – тому поїхати туди не можу, і в Україні залишитися не дають".

Державна міграційна служба України (ДМСУ) у статусі біженця йому відмовила. Дружина Гасемі із сином живе у своїх батьків, які не надто шанують прийшлого нелегала, й іранець змушений вести існування напівбомжа, сяк-так підтримуючи себе і сім'ю заробітками зварювальника в одній з приватних будівельних фірм.

Щорічно близько 2,5 тис. іммігрантів, які з тих чи інших причин не хочуть або не можуть повернутися до своїх країн, просять притулку в Україні. Однак жаданий
статус отримують лише 5-8 % з них

У його становищі опиняються щорічно близько 2,5 тис. іммігрантів, які з тих чи інших причин не хочуть або не можуть повернутися до своїх країн і просять притулку в Україні. Однак жаданий статус отримують лише 5-8 % з них. У більш толерантному Євросоюзі, за даними ООН, ця частка сягає 28%.

ДМСУ застосовує жорстку регулятивну політику в інтересах як України, так і ЄС, стверджує Наталя Науменко, директор департаменту біженців та іноземців цього відомства, – прагне обмежити пересування біженців через територію країни на Захід. Щорічно до кордонів Євросоюзу прямують близько 50 тис. незаконних мігрантів.

Але з них лише 10-15% залишаються в Україні, підрахував Максим Буткевич, координатор українського проекту допомоги біженцям Без кордонів. У цілому в країні проживають близько 30 тис. нелегалів.

На думку Олдріха Андрисека, регіонального представника Управління верховного комісара ООН у справах біженців, проблема легалізації біженців заважає Україні підписати Угоду про асоціацію з ЄС і спростити візовий режим з Європою.

Європейці прагнуть цілком зрозумілих прагматичних цілей, упевнений політолог Петро Олещук. "Вони не налаштовані відкривати ще один "прохідний двір" до себе додому, якщо не буде можливості закріпити потенційних біженців у цьому "коридорі" – в Україні", – резюмує експерт.

Зайві люди

У багатолюдному і різношерстому натовпі, який бреде Хрещатиком, Корреспондент не відразу помічає одягненого у добротний діловий костюм 30-річного Аднана Ахмеда. Колишній житель Пакистану виглядає як респектабельний гість столиці, проте вражає своєю вільною російською, майже без акценту.

"Я вже три роки живу в Україні", – пояснює Ахмед. На його думку, цього достатньо, щоб освоїти мову, причому настільки, щоб влаштуватися викладачем англійської в київську приватну школу.

Життя пакистанця в Україні можна було б вважати цілком вдалим, якби не відсутність офіційних підстав для його проживання тут. Кілька років тому, будучи прихильником забороненого в Пакистані мусульманського руху ахмадитів, він втік з країни. У рідних пенатах учасників цього релігійного напряму можуть побити на вулиці, їх не захищає поліція, і вони не можуть відкрити свій бізнес, розповідає Ахмед.

Однак ДМСУ не вважала ці обставини загрозою для життя іноземця та відмовила йому у статусі біженця. Хоча за українськими законами переслідування з релігійною, расовою та національною приналежністю або через політичні погляди є достатньою підставою для його надання.

Тому Ахмед не втрачає надії оскаржити рішення ДМСУ. За словами Володимира Мельничука, судді Київського апеляційного суду, більшість вердиктів цієї інстанції у таких справах виносяться на користь прохачів притулку.

"Якщо він довго проживає в Україні або у нього сім'я і діти, а на батьківщині йому загрожує небезпека", – перераховує Мельничук обставини, що пом'якшують судове рішення.

Навіть якщо справи повернуті судом в міграційну службу на новий розгляд, прохачі статусу часто знову отримують відмову

Щоправда, експерт додає: навіть якщо справи повернуті судом в міграційну службу на новий розгляд, прохачі статусу часто знову отримують відмову.

По колах бюрократичного пекла вже вдосталь намотався 43-річний палестинець Хешам Абухменд, і його остання надія – лише на Європейський суд з прав людини, куди він зрештою звернувся.

Колись закінчивши Київський політехнічний університет за спеціальністю медична електроніка і повернувшись на батьківщину, Абухменд через певний час знову приїхав до України. А точніше, втік, як він стверджує, від переслідування радикальної ісламістської партії ХАМАС як член політичного руху Фатх, що виступає за мирне врегулювання конфлікту між Палестиною та Ізраїлем.

Україну Абухменд вибрав для втечі невипадково – тут залишилися студентські зв'язки, і до того ж палестинцеві запропонували роботу.

"Працював перекладачем з арабської в торговій компанії і в лівійському консульстві в Києві, – розповідає Абухменд. – За цей час я двічі одружився і розлучився. Україна – мій другий дім, який, на жаль, не хоче приймати мене".

Як правило, претенденти на статус біженця – переважно колишні жителі Афганістану, Сомалі, Сирії, Пакистану, Ірану та Азербайджану – скаржаться на те, що постраждали від військових дій чи утисків з боку радикальних ісламістів

Як правило, претенденти на статус біженця – переважно колишні жителі Афганістану, Сомалі, Сирії, Пакистану, Ірану та Азербайджану – скаржаться на те, що постраждали від військових дій чи утисків з боку радикальних ісламістів.

Слова іноземців про їхнє обмеження на батьківщині українські чиновники зобов'язані підтвердити фактами, які збираються ними, як правило, з відкритих джерел – переважно з інтернету, каже Науменко. Розповіді уявних біженців, за її словами, найчастіше виявляються далекими від дійсності.

"Нещодавно до нас звернувся житель однієї з арабських країн, кажучи, що на батьківщині його переслідують, – наводить приклад співробітниця ДМСУ. – Але виявилося, що він володів магазином жіночого інтимного одягу, і через це просто стався конфлікт із сусідами. Зрозуміло, що ми йому відмовили".

Експерти вважають, що жорстка позиція щодо біженців не рятує країну від їхнього напливу, а лише підживлює корупцію

Експерти вважають, що жорстка позиція щодо біженців не рятує країну від їхнього напливу, а лише підживлює корупцію.

"Один зі співробітників мігранслужби мені сказав: "Ти хороший хлопець, знаєш російську мову. Давай $ 5 тис., і твоя справа вирішиться успішно", – розповідає один з прохачів притулку з арабської країни, який не побажав назвати свої ім'я та прізвище.

Втім, в основної маси нелегалів з ​​країн третього світу немає грошей на хабарі, але вони знаходять способи залишитися і працевлаштуватися в Україні. Багато таких іноземців працюють на великих оптових ринках – таких як Сьомий кілометр в Одесі або Барабашово в Харкові.

Зустріч з українським правоохоронцем мігранту без документів зовсім не така вже й страшна, впевнений Буткевич: уникнути затримання і подальшої депортації можна за 200-400 грн.

Дещо вища мзда, яку вимагає міліція з власників приватних фірм, що наймають нелегалів. Один з них, господар невеликої київської піцерії Сергій, який попросив не називати його прізвище в пресі, розповідає, що йому доводилося давати від 1 тис. грн. і більше.

Жити під пильною увагою влади і щоразу при зустрічі з правоохоронцями купувати собі громадянський статус Ахмеда, як і багатьох його товаришів по нещастю, не влаштовує. Якщо не вийде легалізуватися в Україні, він сподівається на удачу в Європі, наприклад у Великобританії.

"У мене проста мета – жити спокійно в якій-небудь країні", – підсумовує пакистанець.

Кому вони потрібні

Україна є мостом між Європою і Азією, констатують експерти, тому потік мігрантів та біженців до неї стабільний незалежно від військових конфліктів або стихійних лих в інших державах.

Причому документи на статус біженця подають не тільки ті, хто рятується від фізично нестерпних умов життя, а й економічні мігранти, підкреслює Науменко, а також іноземці, які незаконно перетинають кордон.

Цим чиновники ДМСУ і пояснюють ретельність, з якою вони перевіряють минуле всіх претендентів на статус біженця. Крім того, держава не бажає звалювати на свої плечі утримання біженців, додає Науменко.

Однак цей аргумент звучить майже анекдотично, адже щомісячна допомога становить жалюгідні 17 грн., або 1,5 євро. Для порівняння: у Німеччині вона дорівнює 360 євро.

Набагато більший збиток, за підрахунками аналітиків, нелегали завдають держскарбниці, поповнюючи трудову армію тіньової економіки. За оцінкою мігранслужби, вони працюють у різних сферах – переважно на будівництві, базарах і в невеликих компаніях.

Через іммігрантів, які не мають дозволу на роботу, бюджет щорічно
недораховується прямих відрахувань у вигляді податків на суму 18 млн грн

Економічний аналітик Артем Клюка підрахував, що через іммігрантів, які не мають дозволу на роботу, бюджет щорічно недораховується прямих відрахувань у вигляді податків на суму 18 млн грн.

Для порівняння: на депортацію нелегалів у бюджеті закладено 2 млн грн., а річний бюджет двох пунктів МВС для тимчасового утримання іноземців, які незаконно прибули в країну, – 1 млн грн.

Ці пункти, що діють у Волинській і Чернігівській областях, розраховані лише на 400 осіб кожен, однак заповнені менш ніж наполовину. Більшість нелегалів гуляють на волі, пояснюють правозахисники.

Близько половини прохачів статусу біженця отримують відмову ще на стадії подання документів у ДМСУ

При цьому близько половини прохачів статусу біженця отримують відмову ще на стадії подання документів у ДМСУ, кажуть експерти. Бюрократичні зволікання і недостатньо мотивовані відмови впливають на політичні взаємини між ЄС і Україною, констатує Олещук.

"Поліпшення становища біженців і мігрантів – серед ключових вимог Європи, – каже Андрисек. – Біженці тікають від війни і переслідування у своїй країні, і врятувати їх означає виявити звичайні людські почуття".

Але за різними сентенціями європейських чиновників про дотримання прав людини приховується занепокоєння про безпеку власних держав, впевнений Олещук.

Не завадило б подумати про те саме й Україні, додають правозахисники. Найчастіше нелегали живуть на межі бідності і в стані перманентного стресу, а це загрожує загостренням в цьому середовищі і в країні в цілому криміногенної та епідеміологічної обстановки.

В інтересах безпеки Євросоюз намагається легалізувати у себе якомога більший відсоток вже прибулих до нього мігрантів, даючи їм статус біженця

Тому в інтересах безпеки Євросоюз намагається легалізувати у себе якомога більший відсоток вже прибулих до нього мігрантів, даючи їм статус біженця.

Так, у Чехії у 2012 році з 755 шукачів притулку 385 отримали його, а в Україні за той самий рік з 1,5 тис. іноземців дозволили залишитися лише 152.

Міграційна служба не повинна поспішати виштовхувати з країни нелегалів ще з однієї причини, нагадує Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень.

Чисельність працездатного населення в Україні за п'ять років зменшилася на 500 тис. осіб. Вже через десять років економіка відчує гострий дефіцит робочих рук, і біженці в цій ролі стали б у нагоді

За даними Позняка, чисельність працездатного населення в Україні за п'ять років зменшилася на 500 тис. осіб. Вже через десять років економіка відчує гострий дефіцит робочих рук, і біженці в цій ролі стали б у нагоді.

Однак, на думку Олещука, кваліфіковані мігранти осідають у розвинених країнах, і Україна може розраховувати тільки на некваліфіковану робочу силу, яка буде тільки погіршувати соціальну ситуацію. З цієї та інших причин експерт вбачає у жорсткій політиці держави щодо біженців свої плюси.

"Масова міграція створює гетто – державу в державі, яка додає нових проблем, подібних до бунтів мігрантів у передмістях Парижа", – нагадує Олещук.

Тим часом Науменко відзначає позитивну тенденцію в роботі дозвільної системи: у 2013 році вдвічі менше шукачів притулку отримали від ДМСУ відмову.

"Ми робимо перші кроки , ефект від яких буде явно видно вже в наступному році", – обіцяє чиновниця.

***

Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.