Lenta.Ru: Із запахом герані й гірчиці
Україна змирилася з похованнями хімзброї на дні Чорного моря, - пише Ганна Козирєва в російському виданні Lenta.Ru.
Українська влада зірвала програму з перепоховання хімічної зброї, яка була затоплена біля кримського узбережжя ще в роки Великої Вітчизняної війни. Про це, посилаючись на закрите відомче листування, повідомило видання Дзеркало тижня. З оприлюднених даних випливає, що програма уряду з нейтралізації отруйних речовин була виконана лише наполовину, а майже всі кошти, виділені на неї з бюджету (йдеться про шість мільйонів доларів), витратили з порушеннями.
Історія з похованням в Чорному морі контейнерів із хімічною зброєю спливла ще в 1990-ті, коли в процесі утворення ВМС України були розсекречені деякі аспекти попередньої діяльності Чорноморського флоту. У номері Известий від 1995 року з'явився матеріал Миколи Семени, в якому говорилося, що в 1941 році, перед здачею Криму німецьким військам, радянські військові хіміки не встигали вивезти зі складів велику кількість бойових хімічних отруйних речовин, зокрема, іприт (гірчичний газ) і відомий запахом герані люїзит (є відомості, що до того часу Червона Армія активно використовувала ОВ, і частина складів із ними знаходилася у Севастополі). Залишити хімзброю військові не могли, оскільки застосування подібних речовин вже тоді було заборонено кількома конвенціями, і бочки з отрутою вирішили тимчасово "сховати" на дні Чорного моря.
Автор матеріалу посилався на спогади капітана першого рангу Н. Рибалка, який був флагманським хіміком Чорноморського флоту в 1938-1945 роках. "Хімічні боєприпаси, - писав він, - вивозилися протягом кількох ночей до пристані в Козачій Бухті, де вантажилися на шхуну Папанінец, яка з цим вантажем виходила у вказану їй точку відкритого моря з глибиною не менше 50 метрів, де з неї скидали цей вантаж в море. До 29 червня ця операція була успішно закінчена. Противнику не залишилося нічого". Пізніше Микола Семена опублікував свідчення очевидців, які стверджували, що матроси в поспіху викидали бочки з отрутою з барж і катерів недалеко від берега, іноді навіть в акваторії самого Севастополя. "Ще й зараз в Севастополі живі люди, які пам'ятають, що в післявоєнні роки в спеку в деяких місцях недалеко від моря вони чули запах, характерний для іприту і люїзиту (...) Про це знали практично всі городяни і таких місць свідомо уникали при купанні", - зазначав він.
Журналіст також наводив слова заступника глави Кримрибакколгоспсоюза з флоту Павла Овечкіна, який розповів, що бочки з "хімією" стали траплятися рибалкам після освоєння тралового лову. Особливо багато їх було піднято в 1970-х роках під час промислу в районі острова Зміїний. "Там працювало тоді від 20 до 25 наших сейнерів, і практично кожному такий "подарунок"дістався. Потім бочки стали піднімати і в інших місцях Чорного моря. На жаль, ми не вели статистики, але рибалки пам'ятають, що їх виловлювали і біля західних і східних берегів Криму, і в південних районах промислу", - стверджував він.
Не виключено, що бочки з "хімією", чиї запаси в Радянському Союзі були дуже значні, могли затоплювати в Чорному морі й після війни, чим пояснюється така обширна географія. Варто також згадати, що боєприпаси з отруйними речовинами активно перевозили під час бойових дій морськими шляхами. Так, 1942 року біля Мінної стінки фашистами був потоплений санітарний транспорт Грузія, в якому, як з'ясувалося, перебували снаряди з іпритом. Скільки судів з подібним вантажем, крім Грузії, знищила німецька авіація, залишається тільки припускати. У радянський час інформація про "хімічні" поховання замовчувалася, а після розвалу СРСР офіційні документи з цього приводу, як стверджувалося, були загублені.
У 1993 році Україна приєдналася до міжнародної конвенції про заборону хімічної зброї, і через три роки, 25 листопада 1995-го, уряд постановою №1415 затвердив програму пошуку і знешкодження залишків хімічної зброї, затопленої у виключній (морській) економічній зоні країни. Спочатку ця програма була розрахована до 2002 року, проте потім її терміни двічі продовжували - до 2006-го і 2010-го. На додаток до неї 2000 року Кабмін затвердив ще одну "Програму по знешкодженню вибухонебезпечних предметів, що залишилися з часів Другої світової війни в районі міст Севастополь і Керч", яка діє досі.
Бурхливе політичне життя країни в ці роки не сприяла екологічним вишукуванням, і лише 2004 року кабінет міністрів дав завдання екологічному підприємству Сіталл провести розвідку акваторії біля узбережжя Криму. Результати виявилися невтішні: в 11 районах було виявлено більше 500 бочок з іпритом та люїзитом. Всього ж , як заявив директор і власник підприємства Геннадій Рубцов (у 1990-х був депутатом Верховної ради Криму), в морі по всьому узбережжю півострова таких бочок близько 1200. Ще приблизно 300 контейнерів із зарином і заманом, за інформацією Рубцова, були поховані в 1960-х роках, в ході другої хвилі знищення хімічної зброї, в Азовському морі.
Схожі дані - про 428 бочок з отрутами біля кримського узбережжя - розповсюдило приватна севастопольське підприємство Піраміс, яке залучив до робіт Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості.
Відомо, що аж до закінчення терміну дії програми якісь роботи на дні Чорного моря з консервації контейнерів проводилися, проте до теперішнього моменту ніякої офіційної інформації про них не було. Відома була лише технологія "знешкодження": бочки поміщали в саркофаг - металевий каркас, який на місці заливали спеціальним бетоном - а потім буксирували на глибину не менше 130 метрів.
У 2010 році гендиректор Ситалла активно лобіював продовження програми. Він стверджував, що термін руйнування оболонок контейнерів закінчився і що речовини, які знаходилися в них, могли потрапити у воду. Тоді в уряді не послухали його доводів, зате ці заяви спровокували скандал у ЗМІ. Телеканал НТВ підготував сюжет про хімічні поховання біля берегів Криму, в якому стверджувалося, що вміст миш'яку (продукт розкладання бойових отруйних речовин) у морській воді біля Ластівчиного гнізда, де були затоплені близько 20 бочок з ОВ, на момент зйомок перевищував норму в сто разів. Влада Криму назвали цю інформацію провокацією і звинуватила російські ЗМІ у спробі зірвати курортний сезон на півострові. Як заявляв на прес-конференції Олександр Недобітков, який займав тоді пост начальника ГУ МНС у Криму, контейнери з отрутою в акваторії Чорного моря дійсно є, але перебувають вони на відстані 12-15 кілометрів від берега, на глибині 150 метрів і не представляють небезпеки. "На думку вчених, речовина, що знаходиться в бочках на такій глибині при температурі 5-9 градусів, не може витекти за своїми хімічними властивостями, вона полімеризується і не розчиняється водою, тобто не підлягає гідролізу", - цитували його слова українські ЗМІ.
Через три роки після описуваних подій з'ясувалося, що заяви чиновника про безпеку поховань не відповідали дійсності, а сама програма по знешкодженню хімзброї обернулася грандіозним "розпилом". Про це свідчить закрите листування кількох відомств, яке наприкінці жовтня поточного року оприлюднило українське видання Дзеркало тижня.
Так, з листа академіка НАНУ Валерія Кухара (Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії) у міністерство економіки від 7 червня 2010 року випливало, що за час дії програми було знешкоджено лише 113 контейнерів з іпритом та люїзитом, більшість з яких так і не перетягли на велику глибину. "В даний час вони в омоноліченному стані знаходяться на робочих майданчиках, замулюються в ґрунт з навігаційною загрозою для судів», - писав учений. Він підкреслив, що 90 відсотків контейнерів з отрутами після 2010 року будуть зруйновані в результаті корозійних процесів і що їх необхідно законсервувати через "надзвичайно сильну мутагенну дію затоплених бойових отруйних речовин, здатних впливати на генетичний код навіть при мінімальній концентрації".
Не менш цікавий у цьому сенсі спрямований 6 грудня 2010 року президентові Віктору Януковичу лист глави рахункової палати Валентина Симоненка, в якому він розповідає про концентрацію отруйних речовин у місцях затоплення хімзброї. "У районі населеного пункту Героївське, який є зоною масового відпочинку населення, вміст миш'яку в пробі води перевищує допустимий рівень у 3,5 рази. Знайдений в липні 2007 в даному районі частково зруйнований контейнер L 400 з хімічною зброєю досі залишається на місці знаходження неомоноліченним", - йдеться в посланні.
У ще одному документі-довідці, підписаному головою департаменту економіки оборони та безпеки міністерства економіки Петром Неботовим, - стверджується, що за час дії програми фахівці не встигли цілком обстежити кримське узбережжя на предмет поховань хімзброї. У довідці наведено також результати аудиту урядової програми, яка, як з'ясувалося, була виконана лише на 36 відсотків. Фінансування робіт із 1996-го по 2010 рік склало близько 50 мільйонів гривень (близько шести мільйонів доларів), причому 76 відсотків цих коштів, за інформацією співробітників палати, "були використані неефективно та з порушенням законодавства".
Ніяких розглядів із цього приводу ініційовано не було (принаймні ЗМІ про них невідомо). У рахунковій палаті лише дорікнули міністерству з надзвичайних ситуацій, підкресливши, що за стільки часу і за ті мільйони гривень, які були спрямовані з бюджету, "вже давно можна було очистити чорноморське дно від небезпечної спадщини війни".
В останні роки відразу кілька відомств, а також уряд Криму просили керівництво країни виділити кошти на подальше знешкодження хімічної зброї в Чорному морі, проте влада це робити відмовилася. В даний час програма фактично "похована". Вельми показово на цьому тлі виглядають нещодавні заяви Януковича, який запропонував допомогу українських фахівців для знищення хімічної зброї в Сирії. Глава держави вирішив скористатися для цих цілей якимись пересувними установками, про які, втім, ніхто, крім нього, не чув.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.