Geopolitica: Погляд з Білорусі: Східне партнерство і шанси на успіх

До останнього часу Східне партнерство (СП) розглядалося як паперовий проект без реального геополітичного змісту. Якоюсь мірою дана ініціатива була реакцією Європейського Союзу на критику щодо повної відсутності східноєвропейської стратегії.

Країни Східної Європи не розглядалися як геополітичний пріоритет і сприймалися як культурно-політична периферія Європи. Запуск Східного партнерства, з одного боку, змусив говорити про те, що Європа готова почати свою геополітичну гру в східноєвропейському напрямку, a з іншого - породив сумніви щодо його цілей. Суть сумнівів заключалaся в тому, що СП було створено не для того, щоб втягувати країни Східної Європи в інтеграційний процес, але як раз навпаки - закріпити їхній периферійний стан. Тому, питання про те, чи стане СП мостом до Європи або тим максимумом, на який можуть розраховувати пострадянські країни, залишається відкритим, - пише доктор політичних наук Павло Усов у литовському виданні Geopolitica.

Трансформуванню Східного партнерства в механізм реального геополітичного впливу ЄС на східному напрямку, на мій погляд, заважає низка суб'єктивних і об'єктивних причин.

Насамперед, мова йде про внутрішню невизначеність Брюсселя по відношенню до того, яким на їхній погляд має бути СП. Чи є в європейських політиків прагнення зробити СП геополітичним інструментом впливу, дверима до євроінтеграції? А для цього необхідно наповнити його, перш за все, фінансовим та ідеологічним змістом, іншими словами - безпосередньо заявити про це, а не ховатися за абстрактними формулюваннями демократизації і тим, що прагнення на зближення c ЄС відсутнє саме у східноєвропейських країн. «Якщо Європа не ставить за мету розширення на схід, то, відповідно, у неї немає ні бачення, ні механізмів для розробки ефективної політики щодо східноєвропейських держав. На сьогоднішній день все обмежується питаннями демократизації, які, на мій погляд, без очевидних перспектив євроінтеграції залишаться тільки питаннями» (П'ять років Східному партнерству - успіх або поразка - Усов П.). Звичайно, не можна не відзначити низки позитивних ініціатив з боку ЄС щодо України, Молдови, Грузії, пов'язаних з готовністю Європейського Союзу підписати договір про Асоціацію, а у випадку з Молдовою скасувати візовий режим. Безумовно, реалізація даних планів моглa б докорінно змінити напрям геополітичних процесів у регіоні. Однак, наміри ще не означають доконаної дії, а підписання цих угод (якщо воно відбудеться) не говорить про те, що шлях до євроінтеграції відкритий.

Природною загрозою на шляху зближення пострадянських держав з ЄС є авторитарні або нестійкі демократичні режими. З авторитарними лідерами неможливо вибудовувати стабільних відносин, неможливо передбачити їхню поведінку. Всі їхні дії визначаються почуттям загрози для персональної влади, а не цивілізаційними і геополітичними пріоритетами країни. Процес зближення з Євросоюзом повністю залежить від волі керівників і в разі появи внутрішньополітичних викликів (активізація опозиції), що наступають за потеплінням у відносинах із Заходом, настає їхній розрив і переорієнтація на Росію. Потрібно розуміти, що європейський напрям завжди буде загрозою для авторитарних режимів.

Ступінь захищеності й стабільності влади автократів впливає на ступінь і глибину відносин із Заходом. Авторитарні лідери ніколи всерйоз не будуть замислюватися над тим, щоб зблизитися з ЄС настільки, щоб це привело до внутрішньополітичного перевороту. У цьому випадку, будь-які попередні домовленості, а також і підписані договори, не матимуть ніякого значення для офіційної влади, якщо їхнє виконання може призвести до політичної трансформації. Президент України Віктор Янукович ясно продемонстрував, що він готовий поступитися інтересами держави на догоду своїм власним, утримуючи Юлію Тимошенко в ув'язненні, даючи при цьому порожні обіцянки європейським політикам. На таких же позиціях стоїть і Олександр Лукашенко в питанні з політичними ув'язненими.

Деяку впевненість східноєвропейським автократам і можливість для геополітичних маніпуляцій дає непринципова позиція ЄС стосовно низки диктаторів. Йдеться про м'якість Євросоюзу та його схильність відступати від довгострокової політики тиску на диктаторів. Наприклад, після введення санкцій проти білоруського режиму в 2011 році в результаті репресій стосовно опозиції, ЄС продовжує поступово відмовлятися від тиску на користь діалогу, незважаючи на те, що їхні вимоги ігноруються. Більше того, щоб показати ефективність діалогу, ЄС готовий йти на подальші поступки, наприклад, Білорусь офіційно запросили на саміт Східного партнерства.

Переконаний, що авторитарні лідери інших країн, і той же Янукович, вважають, що Європа в будь-якому випадку піде їм назустріч, не дивлячись на те, що ці лідери продовжують знищувати демократію в своїх країнах. Створюється враження, що йдучи на поступки диктаторам, ЄС та окремі її члени просто намагаються зберегти його форму, довести, що СП ще існує, але не прагнути продемонструвати, що воно ефективне, насамперед, у впливі на диктаторів.

Європа стоїть перед складним вибором, чм вона повинна повністю відмовитися від ідеї демократизації східноєвропейських країн, щоб мати ефемерний вплив на автократів, чи почати процес ізоляції режимів, що може призвести до їхнього зближення з Москвою. Однак, потрібно розуміти, що без демократизації європейський вектор залишатиметься неповноцінним. У зв'язку з цим і сам факт підписання договору про Асоціацію та інших угод з ЄС країнами з авторитарними або напівавторитарними режимами ще не означає, що в країні почнеться політична лібералізація, і вона буде слідувати в європейському напрямку. Метою таких держав як Україна і Білорусь, з нинішньою формою правління, є використання свого геополітичного положення та ігор з Євросоюзом виключно для отримання ресурсів, що зміцнюють чинні системи.

Істотним чинником гальмування процесу європеїзації та демократизації в Європі є протидія Росії . Збереження її впливу на такі країни як Білорусь, Україна, Вірменія і Азербайджан залежить від стабільності авторитарних режимів у них. Тому Москва економічно й політично підтримуватиме ці режими, компенсуючи втрати від розриву відносин з ЄС.

У свою чергу, чим сильніше демократичні тенденції, як наприклад, в Молдові та Грузії, тим більше зусилля урядів цих країн на зближення з Європою. Однак, і тут немає простих рішень для впливу на ці держави. Росія використовує інший, не менш дієвий механізм, а саме контроль над частиною території: Придністров'я у випадку з Молдовою, Абхазія і Південна Осетія у випадку Грузії. З одного боку, будь-які серйозні зрушення в бік Заходу загрожують повною втратою надій на повернення відокремлених територій. З іншого боку, керівництво Молдови і Грузії має розуміти, що шансів на те, що Росія сприятиме об'єднанню територій цих держав, дорівнюють нулю. Гіпотетично реуніфікація можлива в рамках нового Союзного держави (подоба СРСР), керованого Росією. На мій погляд, правлячі еліти Грузії та Молдови повинні змиритися з втратою територій і прискореним темпом йти на всебічне зближення з ЄС, в іншому випадку, імовірна загроза того, що Росія може використовувати політичні коливання і страхи для розширення свого впливу в цих країнах. У свою чергу, ЄС має сконцентрувати всі свої зусилля на тому, щоб якомога швидше ввести Грузію і Молдову в систему своїх геополітичних координат. У відношенні з Молдовою це зробити набагато простіше у зв'язку з близькістю кордонів. Зрозуміло, що активізація Європою дій по відношенню до Молдови та Грузії викличе негативну реакцію Москви, і це природно. Європейські політики повинні розуміти, що Росія ніколи не дасть своєї згоди на розширення європейського впливу, але чим довше ЄС буде коливатися, тим важче це буде зробити. Не можна ігнорувати геополітичних амбіцій Москви та її прагнень на реставрацію імперії. Щоб цьому протистояти, Європа повинна мати ясне бачення того, де вона бачить східноєвропейські країни. Вони не зможуть залишатися «буферною зоною», суспільства цих країн не будуть в змозі встановити консолідовану демократію, поки залишаються в зоні геополітичного впливу Росії.

Без такого ясного стратегічного бачення ні східноєвропейська політика в цілому, ні Східне партнерство зокрема, не будуть мати енергії впливу, що загрожує повною втратою впливу на країни колишнього СРСР. Разом з тим, ЄС повинен зберігати принципову позицію щодо авторитарних лідерів, перестати сподіватися на їхню розсудливість і волю до зближення з Європейським Союзом.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.