Після Криму Туреччина може відродити Османську імперію - ЗМІ
Корреспондент.net,
19 березня 2014, 16:13
💬
0
👁
5361
Відмова засуджувати дії Росії створить певний прецедент.
Генерал Паскевич був командувачем армії Царської Росії в другій російсько-перській війні 1826-1828 років. Саме цей генерал в 1826 році розгромив у гянджінській битві війська перського принца Аббаса Мірзи і просунувся аж до іранської частини Азербайджану, а ще через два роки, зайнявши Ардебіль, відправив звідти у Санкт-Петербург безцінну бібліотеку з усипальниці шейха Сефі ад-Дін Ардебілі (засновника суфійського ордена Сефевіє і родоначальника династії Сефевідів в Ірані). У тому ж 1828 році перському шаху був нав'язаний принизливий Туркманчайский договір, який посилався на ганебний Гулістанський мир, укладений після закінчення першої війни з росіянами в 1804-1813 роках, і позбавляв Іран величезних володінь на Кавказі, пише іранське видання Mellat, яке цитує портал inoСМИ.ru.
Іван Паскевич народився у Полтаві на сході України. 56 років свого життя з надходження до військової служби в 1800 році і до своєї смерті в 1856 році він віддав службі царської армії, займаючи в ній низку високих посад.
Майже з усіх битв, в яких йому довелося брати участь, Паскевич виходив переможцем. Винятком стала лише Кримська війна 1853-1856 років, в ході якої Росія зазнала принизливої поразки від союзу Османської імперії з Францією і Великобританією. У результаті цього росіянам було заборонено мати морський або річковий військовий флот вздовж узбережжя Чорного моря (вони притримувалися цієї заборони до 1871 року, коли Паризький договір був в односторонньому порядку денонсований). За умовами угоди з переможцями в 1856 році, російський імператор також зобов'язався поважати суверенітет і територіальну цілісність Османської імперії.
З часів Кримської війни до сучасної політичної кризи в Україні минуло майже 160 років, однак у подій позаминулого і нинішнього століть є одна спільна риса. У ході Кримської війни в 1853 році російський імператор Микола I, ігноруючи інтереси західних держав - Франції і Великобританії - віддав наказ своєму флоту знищити османські кораблі в Чорному морі, а ще раніше захопив приналежну Османській імперії південну Бессарабію (правда, після своєї поразки Росія була змушена піти на поступки). В умовах нинішньої кризи в Україні російський президент Володимир Путін, ігноруючи інтереси європейських держав і Сполучених Штатів, знову віддає наказ про захоплення Криму.
Пам'ятаючи про цей інцидент понад столітньої давнини, в іранській громадській думці виникає одне важливе питання: чому Міністерство закордонних справ Ісламської республіки Іран має якомога швидше засудити втручання Росії у події на Кримському півострові?
По-перше, втручання росіян у кримську кризу з посиланням на їхнє аналогічне вторгнення в грузинську Південну Осетію не вкладається в рамки жодних міжнародних законів. Мрії Путіна про відродження нової російської імперії загрожують територіальному суверенітету сусідніх держав. Зважаючи на власні русофільські пристрасті, російський президент санкціонує напад на незалежні сусідні держави. Якщо сьогодні Путін оголошує похід до Південної Осетії в Грузії чи на український Крим заради захисту російського населення, яке проживає там, то завтра він може послатися на необдумані дії нинішніх іранських «шоа ас-Салтана» і вчинити напад вже на Іран. Адже є історичні свідчення про те, що вторгнення російських військ до Ірану на початку ХХ століття було спровоковано авантюрними діями каджарського принца Шоа ас-Салтана, який, не бажаючи платити податки конституційного уряду Ірану, повісив над належними йому будівлями прапор Російської імперії і тим самим дав російським привід придушити в країні Конституційну революцію.
По-друге, генеральна лінія Ісламської революції полягає в захисті законних прав мусульманських народів усього світу. Іранці як мусульмани повинні підтримувати своїх одновірців кримських татар, які складають 12% від загального населення Криму. Так само, як і моральна підтримка прав мусульман у Палестині, допомога у захисті прав кримських мусульман є національним і релігійним обов'язком іранців.
По-третє, відмова засуджувати вторгнення Росії до Криму під приводом проживання там російської більшості створить певний прецедент, згідно з яким у майбутньому інші великі держави, посилаючись на будь-які національні чи політичні підстави, почнуть втручатися у внутрішні справи інших країн. Так, наприклад, Туреччина, користуючись підтримкою Заходу, може відродити Османську імперію і почати експансію в тюркомовні країни.
Одним словом, агресор і є агресор, чи то Росія, яка зараз займає схожу з Іраном позицію з деяких міжнародних питань, чи то західні країни, з якими в Ісламської республіки є певні розбіжності.