Динаміка російських дій у Криму йде стопами сталінської зовнішньої політики - ЗМІ
На думку італійського видання L'Opinione, в РФ сьогодні очевидний «лівий ухил».
Червоні прапори, червоно-коричневі сорочки, статуї Сталіна і Леніна, охоронювані як священні реліквії як у Росії, так і в східних регіонах України. Це відродження сталінізму? Так. Судячи з багатьох неформальних ознак, здається, що в пострадянській Росії, яка має намір захопити частину України (починаючи з Криму), переважає не "націоналізм" або туга за царськими часами, а саме ностальгія за СРСР і Йосипом Сталіном, пише італійське видання L'Opinione, яке цитує портал inoСМИ.ru.
Це не нове явище, але мало хто його помічає і надає йому важливість. У 2007 році, у відносно спокійні часи Росія паралізувала сайти державної адміністрації і фінансових інститутів сусідньої Естонії за те, що її уряд вирішив перенести (не знищити, а тільки перенести) пам'ятник радянським героям Великої Вітчизняної війни. Ця назва стала використовуватися в СРСР для визначення війни з нацистами, яка велася з 1941 по 1945 роки. У 2008 році, через кілька місяців після війни в Грузії, в Росії ностальгія за сталінськими часами була така велика, що в результаті телевізійного опитування щодо найбільш впливового російського історичного діяча Сталін опинився на третьому місці, відразу після царя Миколи II. Але тоді говорили, що результати були підтасовані, тому що в перший день конкурсу повідомлялося, що Сталін опинився на першому місці, та ще з великим відривом. Але такий результат навіть для державного російського телебачення був занадто скандальним.
У 2013 році партія більшості «Грузинська мрія», яка більш толерантно ставиться до Росії, ніж рух колишнього президента Михайла Саакашвілі, як перший сигнал, що свідчить про розрядку у відносинах, пообіцяла дві речі: не чіпати музей Сталіна і його пам'ятник у рідному місті диктатора Горі і прибрати музей радянської окупації з центру Тбілісі. Музей Сталіна досі залишається місцем культу і паломництва для сотень тисяч російських відвідувачів. Попередній грузинський уряд зберіг його як приклад сталінської агіографії, але воно збирався додати розділ, що розповідає про злочини, скоєні диктатором. Наразі музей залишається місцем культу, який відвідують багато росіян. У 2013 році, напередодні кризи в Україні ознаки ностальгії за СРСР і сталінськими часами все посилювалися. Результати опитування фонду «Громадська Думка» (ФОМ) у Москві, опубліковані в середині жовтня 2013 року, показали, що 60% росіян шкодують про розпад Радянського Союзу. З них 14% вважають, що комунізм був «чудовою» системою, 12% заявили, що відчувають ностальгію за ним, 11% вважають, що він гарантував стабільне і позитивне життя. Тільки 11% опитаних заявили, що комуністична система належить минулому, хоча вони і не висловили негативної думки про неї. Тільки 7% росіян негативно відгукнулися про стару систему, а 5% назвали її утопічною. 33% опитаних вважають, що радянська система забезпечувала соціальну безпеку і стабільність, проявляла турботу про народ, 14% сказали, що це була справедлива система, яка гарантувала соціальну рівність, 9% зазначили, що в СРСР панували закон і дисципліна, 7% похвалили її за те, що робота була гарантована, а 7% осіб, які брали участь в опитуванні, зазначили, що раніше люди більше допомагали одне одному.
Інше опитування - Левада-Центру, проведене навесні 2013 року з нагоди 60-ї річниці з дня смерті Сталіна (5 березня 1953 року), показало, що радянський диктатор нібито став найулюбленішим діячем російської та радянської історії. Треба зазначити, що прояви все більш явного поклоніння все множаться (статуї, бюсти диктатора, плакати, белетристика). Дивним чином, саме нові покоління, яке ніколи не жило при сталінізмі, відчувають найбільшу ностальгію за минулим. Але дивуватися цьому не варто, оскільки ця хвиля повернення ностальгії за сталінізмом викликана шкільною і університетською освітою з її програмами «політичної історії», які просуваються Володимиром Путіним.
Сталін зображується «великим організатором», який здійснив індустріалізацію країни, великим воїном, переможцем нацизму і ворогом західних «імперіалістів», тих самих «імперіалістів», яких російська пропаганда (їй вторить більша частина друкованих органів італійських правих) звинувачує в організації заколоту в Києві та в українській кризі. З іншого боку, динаміка російських дій у Криму йде стопами сталінської зовнішньої політики. Оголошується, що сусідній країні загрожує фашизм, створюється маріонетковий місцевий уряд, що волає про допомогу, після чого регіон окуповується.