Сорос запропонував "переможну стратегію" для України
Корреспондент.net,
20 червня 2015, 11:06
💬
0
👁
2778
"Нова" Україна неодноразово дивувала всіх своєю стійкістю, пише Сорос.
Американський мільярдер Джордж Сорос у своєму блозі написав, що на початку цього року пропонував стратегію для України, яка будувалася на тому, що санкцій проти Росії недостатньо.
Їх потрібно з'єднати з політичним рішенням союзників України зробити все необхідне не тільки для виживання країни, а й для успішного проведення в ній масштабних політичних та економічних реформ, незважаючи на запеклий опір з боку російського президента Володимира Путіна, пише Сорос.
Санкції, хоч вони і необхідні, завдають шкоди не тільки Росії, але й європейській економіці. Навпаки, забезпечити процвітання української економіки було б корисно і Україні, і Європі.
Ще важливіше те, що санкції самі по собі підтверджують путінську тезу, нібито Росія стала жертвою чи то західної, чи то англосаксонської змови з метою позбавити її законного статусу великої держави, рівної Сполученим Штатам. За твердженням кремлівської пропагандистської машини, всі економічні та політичні проблеми Росії викликані ворожістю Заходу.
Єдиний спосіб спростувати цю тезу - поєднувати санкції з ефективною підтримкою України. Якщо занепад в Росії буде супроводжуватися процвітанням України, ніяка пропаганда не зможе приховати того факту, що звинувачувати за це слід політику Путіна.
На жаль, лідери Європи вибрали інший курс, пише Сорос. Вони сприймають Україну як ще одну Грецію, ніби це просто країна, що переживає фінансові труднощі, і до того ж навіть не член Євросоюзу.
Це помилка. Україна переживає процес революційного перетворення, а нинішній уряд, ймовірно, найбільшою мірою здатний забезпечити радикальні зміни.
Дійсно між "старою Україною" та Грецією є значна подібність. Обидві країни постраждали від корумпованої бюрократії й олігархічної економіки. Однак нова Україна сповнена рішучості бути іншою. Європа ставить під загрозу прогрес України, тримаючи її на короткому фінансовому повідку.
У якомусь сенсі відмова Європи визнати народження нової України не дивна. Спонтанні народні повстання трапляються нерідко; наприклад, "арабська весна" прокотилася хвилею по Північній Африці і Близькому Сходу.
Втім, повстання найчастіше короткочасні. Їх енергія швидко вичерпується - як це трапилося з українською Помаранчевою революцією десять років тому. Проте сьогоднішня Україна являє собою один із тих рідкісних випадків, коли протест перетворюється в конструктивний проект побудови нації.
Хоча я брав участь у цьому процесі трансформації, я повинен зізнатися, що навіть я недооцінив стійкість нової України. Путін зробив ту ж помилку, але в значно більшому масштабі. Він так успішно маніпулював громадською думкою, що був не в змозі повірити у спонтанні людські дії. Це і виявилася його ахіллесовою п'ятою.
Путін двічі наказував колишньому українському президенту Віктору Януковичу використовувати силу проти протестувальників на Майдані. Але люди не розбіглися, а навпаки, бігли на Майдан, готові віддати життя за свою країну. Вдруге, у лютому 2014 року, коли протестуючих розстрілювали з вогнепальної зброї, вони дали відсіч і змусили до втечі поліцію. Така подія може стати міфом, що формує націю.
Путін знає, що саме він перетворив Україну з поступливого союзника в непримиренного супротивника. З тих пір його головним пріоритетом стала дестабілізація нової України. На цьому фронті йому дійсно вдалося домогтися значних - нехай і суто тимчасових - успіхів. Його поспіх пояснюється ще й розумінням того, що при цінах на нафту значно нижче ста доларів за барель путінський режим може не протягнути і двох-трьох років.
Його успіх - міру якого можна оцінити, порівнюючи першу і другу мінські угоди про припинення вогню - частково можна приписати майстерності Путіна-тактика. Однак ще важливіше те, що союзники України, у відповідь на войовничість Путіна, ясно продемонстрували свою нездатність реагувати швидко і небажання йти на ризик прямого військового протистояння з Росією.
Це дало Путіну перевагу першого ходу: тепер він може на свій розсуд переходити від гібридного миру до гібридної війні і назад. Можливо, що союзники України і не можуть перевершити Росію у військовій ескалації; проте вони безумовно можуть перевершити Росію у фінансовому плані.
Європейські лідери, зокрема, не змогли належним чином оцінити важливість України. Захищаючи себе, Україна також захищає ЄС. Якщо Путін досягне успіху в дестабілізації України, він зможе потім використовувати ту ж комбінацію гібридної війни та гібридного миру для розділення ЄС і підкорення деяких його членів.
Якщо Україна зазнає невдачі, ЄС доведеться захищати себе. Ціна такого захисту у фінансовому та людському плані набагато перевищить ціну допомоги Україні. Ось чому, замість того, щоб годувати Україну крихтами, ЄС та його членам варто було б розглядати допомогу Україні як витрати на оборону. У цьому світлі кошти, що нині виділяються Україні, виявляються досить незначними.
Проблема в тому, що ЄС і його члени дуже обтяжені фіскальними обмеженнями, щоб підтримати Україну в обсязі, необхідному для її виживання і процвітання. Однак це обмеження можна зняти, якщо переглянути з цією метою програму макрофінансової допомоги ЄС. Ця програма вже використовувалася для надання Україні помірної допомоги; однак для розкриття всього її потенціалу необхідна нова рамкова угода.
Програма макрофінансової допомоги (ПМД) представляється привабливим фінансовим інструментом, оскільки вона не вимагає виділення коштів з бюджету ЄС. Замість цього, ЄС запозичує кошти на ринках (спираючись на свій майже невикористаний кредитний рейтинг на рівні ААА), і надає ці кошти в борг урядам країн - нечленів ЄС.
Виділення коштів з бюджету ЄС може знадобитися тільки у випадку, якщо і коли країна, позичивши кошти, оголошує дефолт. За діючими правилами, на поточний бюджет доводиться навантаження всього в 9% від загальної суми позики, у вигляді безготівкових витрат як гарантія на випадок подібного ризику.
Нова рамкова угода дозволила б використовувати ПМД масштабніше і гнучкіше. У даний час ПМД може використовуватися для підтримки бюджету, але не в якості страховки від політичних ризиків, і не для стимулюючих інвестицій у недержавний сектор. Більше того, кожне виділення коштів повинні схвалити Єврокомісія, Рада Європи, Європарламент і всі країни-члени ЄС. Внесок ЄС у лютневий пакет допомоги Україні від МВФ оформлявся до самого травня.
Стратегія допомоги Україні, яку я пропонував на початку цього року, натрапила на три перешкоди.
По-перше, реструктурування державного боргу, яке мало скласти 15,3 мільярда доларів з другого пакету допомоги Україні під керівництвом МВФ (загальним обсягом 41 млрд доларів), просунулося лише незначно.
По-друге, ЄС навіть не приступив до підготовки нової рамкової угоди за програмою макрофінансової допомоги.
По-третє, лідери ЄС не показали жодних ознак того, що вони готові «зробити все необхідне» для допомоги Україні.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд прагнуть забезпечити успіх другої мінської угоди, під якою стоять їхні підписи. Проблема в тому, що українська сторона укладала цю угоду під тиском, а російська сторона свідомо зробила її неоднозначною.
Ця угода закликає до переговорів між українським урядом та представниками донбаського регіону, але не уточнює, хто ці представники. Український уряд хоче вести переговори з представниками, обраними відповідно до українського законодавства. Путін же хоче, щоб український уряд вів переговори з сепаратистами, які захопили владу силою.
Європейська влада прагне вийти з цього патового становища. Однак, зайнявши нейтральну позицію відносно неоднозначності другої мінської угоди і тримаючи Україну на короткому повідку, європейські лідери мимоволі допомагають Путіну домогтися його цілі: спровокувати загальноукраїнську фінансову і політичну кризу (замість того, щоб захоплювати території на сході країни).
Підкидання Україні фінансових крихіток поставило її економіку на межу колапсу. Нетривка фінансова стабільність нині досягається за рахунок прискорення економічного спаду. Хоча політичні та економічні реформи ще тривають, вони можуть втратити темп.
Під час недавнього візиту я помітив тривожний контраст між явним погіршенням реальної ситуації і реформістським завзяттям "нової" України. Коли президент Петро Порошенко і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк діють спільно, вони можуть переконати парламент піти за ними. (Зазвичай це трапляється напередодні отримання якогось зовнішнього фінансування: наприклад, коли за два дні були виконані умови отримання допомоги від МВФ). Однак таких можливостей стає все менше.
Більше того, Порошенко і Яценюк будуть суперниками на місцевих виборах у жовтні, на яких, згідно з останніми опитуваннями громадської думки, можуть отримати серйозну підтримку опозиційні партії, підтримувані олігархами.
Це стало б кроком назад на тлі значних успіхів останніх місяців, коли вдалося перешкодити олігархам вкрасти великі грошові суми з державного бюджету. Уряд переміг у гострому протистоянні зі своїм найгіршим і найсильнішим противником, Ігорем Коломойським. І хоча австрійський суд не дав згоди на екстрадицію в США Дмитра Фірташа, українська влада нині конфіскує деякі його активи і бере під контроль його газорозподільну монополію.
Більше того, хоча українська банківська система ще не завершила рекапіталізацію і залишається вразливою, Національний банк України домігся ефективного контролю над ситуацією. Є певний прогрес і у введенні електронного уряду та забезпеченні прозорості держзакупівель. На жаль, розчаровують зусилля з реформування судової системи та імплементації ефективних антикорупційних механізмів.
Наріжний камінь українських економічних реформ - газовий сектор, радикальне перетворення якого може забезпечити енергетичну незалежність від Росії, викорінити наймасштабніші форми корупції, закрити найбільший пролом у бюджеті і внести істотний внесок у розвиток єдиного газового ринку в Європі.
Усі реформатори сповнені рішучості максимально наблизитися до ринкових цін на газ. Це вимагає введення прямих субсидій малозабезпеченим сім'ям до початку наступного опалювального сезону. Помилки і зволікання у реєстрації нужденних сімей можуть викликати вибух обурення і підірвати шанси урядової коаліції на майбутніх місцевих виборах.
Цю небезпеку можна усунути, запевнивши населення, що протягом одного опалювального сезону всі прохання про субсидії будуть задовольнятися автоматично; однак це може зажадати додаткової бюджетної підтримки. Гірше того, багато хто в уряді зараз вагається щодо введення ринкових цін на газ - не кажучи вже про олігархів, яким вигідний нинішній стан справ. Порошенку і Яценюку ще належить спільно взяти на себе особисту відповідальність і побороти всяку опозицію реформі. Інакше реформістський запал України може ослабнути.
Враховуючи погіршення зовнішньої економічної реальності, при збереженні ЄС його нинішнього курсу, українські реформи цілком можуть вичерпатися. Радикальна реформа газового сектора може зазнати невдачі, після чого складно буде уникнути нової хвилі фінансової кризи, а урядова коаліція може втратити суспільну підтримку.
Більше того, в найгіршому сценарії не можна виключати навіть перспективу збройного бунту, можливість якого обговорювалася відкрито. В Україні сьогодні налічується більше 1,4 мільйона внутрішньо переміщених осіб; більше двох мільйонів українських біженців можуть наводнити Європу.
З іншого боку, "нова" Україна неодноразово дивувала всіх своєю стійкістю; вона може здивувати нас знову. Однак союзники України, зокрема ЄС, можуть вчинити краще. Переглянувши свою політику, вони можуть гарантувати успіх нової України.