Війна з Росією до останнього українця. Ставлення Заходу до Донбасу

Країни Європи і США підбурюють Україну до протидії Росії, але не поспішають допомагати в такій боротьбі.

Від самого початку української кризи і війни на Донбасі країни Заходу висловлюють стурбованість через ситуацію, що склалась, і на словах підтримують Україну.

Однак реальну допомогу, яку надає Захід Києву, не можна порівняти з обіцянками та емоційними заявами.

Союзники так і не надали Україні летальної зброї, при цьому не втомлюються наголошувати на необхідності стримування агресії.

Пол Сондерс, виконавчий директор вашингтонського експертного Центру національних інтересів у статті для The National Interest аналізує політику Заходу щодо України, відзначає її слабкі сторони і програшні моменти.

Корреспондент.net наводить переклад публікації про відносини Заходу та України.

Усі відкидають відповідальність

Мабуть, найвразливіша риса української кризи - це та одностайність західних лідерів, політиків і дослідників, з якою вони кажуть "Путіна треба зупинити", проте чекають, що цю роботу за них зробить хтось інший.

Нові, прифронтові держави НАТО в Центральній Європі дуже хочуть, щоб США озброїли Україну, але самі в цю справу втягуватись не бажають (і коли вже на те пішло, не хочуть збільшувати свої бюджети для того, щоб вони не відповідали тій загрозі, яку пророкують ці країни).

Західноєвропейські держави хочуть, щоб Сполучені Штати взяли на себе ініціативу і керівництво, проте самі не бажають слідом за Вашингтоном влазити в щось дороге, і Євросоюз сьогодні надає Україні менше 1% від того обсягу допомоги, яку від нього одержує Греція.

Ангела Меркель і Барак Обама обговорюють питання щодо України // Reuters

Заради справедливості треба сказати, що економіка України - побільша, ніж в Греції, і Україна не є членом ЄС. Однак населення України в чотири рази перевищує грецьке, і багато європейських чиновників стверджують, що майбутнє України має доленосне значення для Європи.

Чимало американських політичних лідерів, зокрема високопоставлені чиновники з адміністрації Обами, готові озброїти Україну. Але мало хто з них (якщо такі взагалі є) бажає направити в бій американські війська.

Іншими словами, вони готові воювати з Путіним - до останнього українця.

Або до останнього долара, який конгрес виділить на ці цілі. А цей ліміт вони можуть побачити досить скоро, оскільки нещодавно була висунена законодавча ініціатива про те, що із загальної суми військової допомоги на 300 млн доларів близько 60 млн доларів має бути витрачено на наступальне озброєння.

Імітування допомоги

Чи вважають "яструби" і їхні європейські однодумці, що такої мізерної суми в 60 млн доларів, виділення якої вони домагаються, буде достатньо для досягнення поставленої мети?

Приблизно стільки ж у бюджеті на 2016 рік передбачено виділити на бібліотеки у Вашингтоні.

На тлі тих сотень мільярдів доларів, що були витрачені на боротьбу проти недержавних сил в Іраку і Афганістані (а військовий потенціал цих сил багаторазово поступається російській армії), американська і європейська допомога Україні - це або фіговий листок, або дуже маленький аванс.

У першому випадку, якщо Америка як нація не готова витратити більше 60 млн доларів на захист України, американцям краще відразу зізнатись у цьому, чесно сказавши про це.

Reuters

Така політика байдужості, яка уникає конфронтації з Москвою, дасть результат набагато гірший, ніж врегулювання. У такій обстановці краще отримати максимум переваг переговорним шляхом, ніж підставляти себе і НАТО, створюючи умови для гучної поразки.

Відповідно, якщо прихильники такого курсу вважають поставки стрілецької зброї лише першим кроком в набагато більш великій програмі, вони повинні чесно розповісти американському народу про свої цілі, а також про передбачувані витрати і вигоди.

Якщо Сполучені Штати мають намір перетворити конфронтацію з Росією на провідний принцип своєї зовнішньої політики, для цього будуть потрібні рішучість і цілеспрямованість загальнонаціонального масштабу, що неможливо без широкої громадської підтримки (а в Європі така суспільна підтримка практично відсутня).

Якщо прихильники такого підходу вважають, що ядерна наддержава, незважаючи на свої слабкості і недоліки, вже прийняла аналогічне рішення на рівні держави проводити курс на конфронтацію із США, як стверджують багато з них, то важко зрозуміти, чому вони цього ще не зробили. Якщо Москва дійсно прийняла таке рішення, що дуже малоймовірно, то це буде набагато більш серйозна загроза, ніж Іран чи ІДІЛ.

Незрозуміле підбурювання

Якщо Сполучені Штати не готові взяти на себе зобов'язання щодо захисту України, щоб забезпечити їй успіх, то як ми можемо підбурювати українців до війни, в якій вони будуть масово гинути, воюючи з набагато сильнішим сусідом і кінця якій не видно?

Дозволяючи уряду в Києві і чинячим опір Москві українцям думати, що за їхньою спиною стоїть Америка, хоча це зовсім не так, а також прикидаючись перед самими собою, що ми з Україною стоїмо пліч-о-пліч, американські керівники здійснюють дії, рівноцінні підбурюванням до повстання в Угорщині в 1956 році, а також підштовхуванню шиїтів до повстання проти Саддама Хусейна в 1991-1992 рр.

Слід згадати про те, які згубні наслідки побачили перед собою ці хоробрі люди, довірившись нам. Якщо ми говоримо про моральний борг допомагати Україні, але при цьому не даємо відповіді на складні питання морального змісту щодо наслідків, це означає, що ми влаштовуємо "театралізоване безмістовне повчання", як сказав колись Джордж Кеннан.

Бути чесними із самими собою, з нашими союзниками і з українцями не означає, що ми поступаємось Росії чи здаємось. Навпаки, це перший крок у формуванні політики, яка може забезпечити захист національних інтересів США і зміцнити європейську безпеку.

Безрозсудна риторика й безрозсудні дії (що ще гірше) не підуть на користь нікому, крім прокремлівських "яструбів", які шукають привід і виправдання для ескалації бойових дій. Вони є просто способом відвернути увагу людей від наших власних упущень і провалів. Вашингтон повинен також відрадити Київ від такої безрозсудної риторики і хоч яких невиважених дій.