Під зляканим хрестом: навіщо Україна кличе МКЧХ та ООН на Курщину
Представники Організації Об'єднаних Націй та Міжнародного комітету Червоного Хреста мають відвідати контрольовані Україною території російської Курської області. Навіщо їх запрошують і що вони там робитимуть?
Без дозволу Росії не поїдуть
Долучитись до гуманітарних заходів на території Курської області РФ, що нині перебуває під контролем ЗСУ, міжнародних представників запросило Міністерство закордонних справ України.
У відомстві зазначили, що Сили оборони України проявили високий професіоналізм з початку операції, забезпечуючи цивільних у Курській області гуманітарною допомогою, задовольняючи їхні гуманітарні потреби, а також надаючи можливість виїзду з районів бойових дій.
ООН вже заявила про готовність прибути на територію Курської області, котра перебуває під контролем українських військ. Проте для цього їй необхідно отримати дозвіл Російської Федерації, - заявив представник ООН Стефан Дюжаррік, повідомляє Голос Америки.
При цьому МЗС України зазначає, що на окупованих російських територіях українські військові суворо дотримуються міжнародних зобовʼязань у галузі гуманітарного права. З огляду на це Україна й запросила ООН і МКЧХ до участі у моніторингу ситуації. Але просто так міжнародні спостерігачі туди не поїдуть.
"Щоб потрапити на Курщину, нам потрібна згода обох сторін, а також гарантії безпеки. Ми їх запросили", - повідомила в інтерв’ю виданню Бабель головний юридичний директор МКЧХ Кордула Дроге.
Водночас, 12 вересня Росія "випадково" вбила трьох і поранила двох співробітників МКЧХ. Саме в цей день МКЧХ проводив у Києві конференцію з нагоди 75-річчя Женевських конвенцій, які визначають правила ведення війни. Ці конвенції захищають цивільних, поранених військових, військовополонених і медиків, вони забороняють атаки на гуманітарні організації, у тому числі на сам Червоний Хрест.
Європейські лідери засудили цю російську атаку. В офіційній заяві з цього приводу сам МКЧХ наполегливо закликає до дотримання міжнародного гуманітарного права, зокрема шляхом вжиття всіх можливих запобіжних заходів для забезпечення того, аби особи, котрі займаються гуманітарною діяльністю, не зазнавали нападів або не потрапляли до зони бойових дій.
До речі, під час проведення конференції МКЧХ у Києві родини українських військовополонених, що зазнають тортур у Росії, провели під її стінами акцію протесту. Учасники акції звинуватили МКЧХ у бездіяльності та закритості. Мітингувальники вигукували: "Ганьба!", "Почуйте нас!", "Допоможіть нам!" - але навряд чи були почуті обтяженими власними проблемами співробітниками МКЧХ.
Наша справа - запросити
Разом із тим, українське запрошення представників ООН та МКЧХ на територію Курської області речник Кремля Дмитро Пєсков миттєво назвав - "провокацією".
"Ми розраховуємо на те, що подібні провокаційні заяви не будуть сприйматися адресатами", - сказав Пєсков днями під час брифінгу, повідомляє російське пропагандистське агентство ТАСС.
За його словами, Москва розраховує "на тверезу оцінку подібних заяв".
Зрештою, навряд чи варто сумніватися, що ані ООН, ані МКЧХ дозволу Росії на відвідини Курщини - не отримають. Проте цілком зрозуміло, чому Україні настільки необхідні їхні "очі" та оцінка ситуації там.
Тут важливий контраст. Адже, наприклад, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець буквально пару днів тому звернуся до тих самих ООН та МКЧХ через чергову страту силами РФ українського військовополоненого.
"Черговий воєнний злочин - росіяни стратили мечем беззбройного українського військовополоненого з перевʼязаними скотчем руками. Рівень варварства й кровожерливості неможливо осягнути. Такі дії є грубим порушенням Женевської конвенції про поводження з військовополоненими! Скільки ще світ дивитиметься, як Росія відкрито демонструє зневагу до будь-яких норм і законів?", - цитує його слова Радіо Свобода.
Тож омбудсмен повідомив, що направив листи до міжнародних організацій, МКЧХ та ООН, щоб вони зафіксували чергове порушення прав людини зі сторони Росії.
Окремо Лубінець наголосив, що такі показові страти направлені на деморалізацію українського суспільства.
Звичайно, наявність російських військових злочинів на території України мало у кого в світі нині викликає хоч якісь сумніви (окрім самих росіян, але це - окрема історія). Й, здавалось би, за таких обставин українці повинні прагнути помсти.
Але ж ні: соцмережі нині переповнені короткими роликами з Курщини, де наш хлопці у пікселі роздають консерви і хліб курським бабусям, покинутим їхньою вадою напризволяще; наші сапери з мінного поля рятують трирічну російську дівчинку, що заблукала там без нагляду і розшукують її недбалих родичів; витягують з подвір’їв припнутих там на ціпках, кинутих біглими господарями псів, рятують іншу покинуту худобу. При цьому українські військові чемні, спокійні.
Але все це, звісно, може комусь здаватися пропагандою. Тож для фіксації цивілізованого ставлення українських військових до населення Курщини загалом й полонених вояків РФ зокрема ще на початку заходу ЗСУ на Курщину відправилися спочатку наші, потім й іноземні журналісти.
Втім після того, як вони зняли репортажі в Курській області, міністерство внутрішніх справ Росії оголосило в розшук низку українських та іноземних кореспондентів, повідомляють російські пропагандистські інформагентства РИА Новости і ТАСС.
Так, росіяни оголосили в розшук кореспондентів німецького Deutsche Welle Ніка Конноллі, італійського RAI Стефанію Баттістіні, американського CNN Ніка Пейтона Волша, а також українських медіа - Наталію Нагорну з 1+1, Олесю Боровик з Ми - Україна та Діану Буцко з Hromadske.
"Я вважаю це спробою росіян зупинити неупереджене висвітлення ситуації у Курській області та залякати журналістів. Такі методи не зупинять свободу слова. Ми й надалі продовжимо робити репортаж із лінії фронту, де б він не пролягав", - прокоментувала звинувачення журналістка Hromadske Діана Буцко.
Правда, з представниками ООН та МКЧХ - трохи інша історія, бо ці організації за визначенням мають захищати дотримання міжнародного права та прав людини у будь-якому місці світу. Та для цього треб бути на місці, бачити і чути все особисто, на що представники цих організацій часто не наважуються.
"У нас є делегації в Росії і в Україні. Ми говоримо з обома сторонами про те, як може розвиватися конфлікт. Але ми проводимо лише двосторонні конфіденційні зустрічі. І ми не афішуємо ці дискусії, бо хочемо зберегти нейтральність, яка дозволяє нам діяти ефективно", - виправдовується між тим Дроге.
Але це просто слова. А між тим на реальну "роботу" моніторингових місій ООН та МКЧХ в останні майже три роки - все більше й більше нарікань.
Ірина Носальська