Корреспондент: Перше враження. Що найбільше здивувало нових депутатів у роботі Верховної Ради

Лицемірство колег, довічні пільги, відсутність конструктивної роботи – ось що вражає нардепів, які два місяці тому вперше потрапили як парламентарі до Верховної Ради, пише Христина Бердинських у №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року.

Збори дивних людей, які не здатні на конструктивні дії, проте люблять застосовувати силу, – це одне з головних перших вражень про парламент народних депутатів, які вперше опинилися в цьому статусі.

Після двох місяців, проведених ними у Верховній Раді сьомого скликання, Корреспондент відібрав шість депутатів з різних фракцій, які вперше отримали в кінці минулого року мандат і зайшли в будівлю під куполом як народні обранці. Цим людям редакція задала два запитання: "Що справило на вас найбільше враження (позитивне і негативне), коли ви потрапили в парламент?" і "Як змінилося ваше життя після того, як ви стали нардепом?".

Виявилося, що зсередини Рада виглядає не менш деструктивною, ніж у політичних новинах

Відповіді парламентських неофітів відображають внутрішній світ головного законодавчого органу країни. Виявилося, що зсередини Рада виглядає не менш деструктивною, ніж у політичних новинах.

При цьому всі співрозмовники видання зазначили, що йшли в Раду ефективно працювати, а не отримувати гроші: до ВР вони заробляли як мінімум удвічі більше, ніж ті 14 тис. грн., які складають середню депутатську зарплату. Тому кожен з них певною мірою розчарувався в Раді – ефективно працювати "під куполом" надзвичайно важко.

Наталія Агафонова, фракція партії УДАР, 35 років, Київ. До обрання в парламент працювала податковим консультантом у компанії Nestle:

У роботі парламенту я очікувала конструктиву. Здавалося, що зайдуть дві третини нових людей і всі захочуть працювати. І я прийшла з тим самим бажанням. Але я розумію, що за нинішніх умов не можна нормально працювати. Як людина з абсолютно практичним складом розуму, яка прийшла з бізнесу і знає, як вибудовуються процеси і досягається ефективність, на жаль, я бачу, що блокування – це єдиний спосіб домогтися персонального голосування у Раді та змусити депутатів працювати.

Якщо казати про саму будівлю та атмосферу в Раді – я любитель мінімалізму, і мені у багатьох відношеннях близька японська філософія. Тому на мене цей сталінський монументалізм злегка тисне. А чисто по-людськи в сесійній залі, як на мене, дуже негативна аура. Особливо я це відчуваю, перебуваючи у Раді 24 години на добу. Я навіть принесла килимок для йоги, він у мене лежить під сидінням. Вечорами, коли в залі вже немає представників різних сил, я можу знайти хвилинку і позайматися.

Я не хочу бути причетною до типового, стереотипного депутатському корпусу. У мене немає прес-секретаря, численних помічників. І я сподіваюся, що тягар слави депутата мене обмине.

Оксана Калетник, фракція КПУ, 40 років, Київ. До обрання в парламент – член Нацради з питань телебачення і радіомовлення, співзасновник групи компаній FIM:

До обрання депутатом мені доводилося кілька разів приходити в парламент, і я при цьому завжди відчувала внутрішнє хвилювання. Ти йшов у місце, де кується доля країни. Це було, поки я перебувала по інший бік барикад. Тепер відчуття "під куполом" зовсім інші. Не відчувається, що серед усієї цієї кількості людей зібралося багато тих, хто внутрішньо переживає і вболіває за долю країни. Є відчуття, що кожен прийшов сам за себе, немає розуміння того, що повинна бути цілісність. Парламент – як ковдра з клаптиків: у депутатів немає бажання працювати спільно.

Неприємно вражає лицемірство. Свого часу, не будучи в Раді, я побувала на політичному ток-шоу і побачила, що під час ефіру всі лаються, а в паузах кажуть: "Ну, вибач, я ж тебе не сильно образив". У парламенті те саме

Ще неприємно вражає лицемірство. Свого часу, не будучи в Раді, я побувала на політичному ток-шоу і побачила, що під час ефіру всі лаються, а в паузах кажуть: "Ну, вибач, я ж тебе не сильно образив". У парламенті те саме.

Хотілося б підвищити ефективність роботи Ради. Наприклад, минулого тижня я спілкувалася із секретаріатом комітету [Калетник – перший заступник голови бюджетного комітету] і кажу: "Що це за новина, коли за хвилину до початку засідання комітету приносять регламент і список законопроектів, які ми повинні сьогодні розглянути? Як можна за хвилину проаналізувати десятки законопроектів?". Мені відповідають: "Так завжди робили". Тоді зрозуміло, чому у нас приймаються недосконалі закони. На це потрібно хоча б п'ять днів. І з цієї точки зору добре бути новим депутатом – на комітеті мені не страшно сказати, що я чогось не розумію, і попросити пояснити.

Про особисте. Я завжди дотримувалася суворого розпорядку та режиму, починаючи від здорового харчування, розумового навантаження та завершуючи фізичними вправами. Але якщо раніше я могла кинути гостре слівце зопалу, то сьогодні я собі цього не дозволяю.

Андрій Пишний, фракція ВО Батьківщина, 38 років, Київ. До обрання в парламент – глава комітету партійного контролю партії Фронт змін:

Спочатку про хороше. У парламенті нарешті з'явилася справжня опозиція, у якої вперше за останні п'ять років спільні та зрозумілі для українського суспільства вимоги – персональне голосування, скорочення депутатських пільг і багато іншого.

У нинішній Раді дуже багато бюрократії і дуже мало ефективності. Безліч нераціональних витрат

Але з іншого боку, в нинішній Раді дуже багато бюрократії і дуже мало ефективності. Безліч нераціональних витрат. Наприклад, багато хто з депутатів влаштував масштабні ремонти своїх кабінетів, а от умови роботи співробітників секретаріату в регламентному комітеті [у складі якого перебуває Пишний] не викликають ніякої заздрості. Коли я вперше туди потрапив, на вулиці було 15 ° С морозу. Співробітники секретаріату, а це переважно жінки, сиділи біля масляних радіаторів у верхньому одязі. При цьому кошторис витрат ВР величезний, але напрями використання цих коштів – на санаторії, профілакторії, депутатські пільги – абсолютно неправильні. Або інший приклад: нещодавно спікер Володимир Рибак видав розпорядження – призначив премії за те, що депутати розподілили керівні посади в комітетах. Мені нарахували премію – 86% від посадового окладу – тільки за призначення мене першим заступником голови регламентного комітету. Це взагалі дивно. Я звик отримувати і виплачувати премії за хорошу роботу, а не за призначення на посаду. Від премії я відмовився.

Що стосується способу життя, сьогодні я намагаюся зрозуміти, де мій депутатський мандат може принести користь. Я хочу відкрити громадську приймальню в Інституті отоларингології, який піклується про людей з порушенням слуху [сам Пишний втратив слух кілька років тому], і відслідковувати все, що відбувається в цій сфері, – держзакупівлі і т. д.

Сергій Горохов, фракція ПР, 38 років, Луганськ. До обрання в парламент був гендиректором заводу Маршал:

У день відкриття Верховної Ради мене вразила масштабність, урочистість обстановки. Було внутрішнє хвилювання, як у студента, коли він іде на перші заняття до вузу. Але цього самого дня були і негативні враження. Мене вразив рівень деяких представників опозиції, які ще до відкриття парламенту влаштували бійку і почали щось кричати. Нам спочатку здалося, що вони кричать "Кучму геть", а насправді вони кричали "Тушку геть" і не пускали в зал двох депутатів [перебіжчиків – батька і сина Табалових], які написали заяви про вступ до фракції ПР. Вражає, що цим займалися представники опозиції, нібито налаштовані на європейську інтеграцію. Для початку їм потрібно було б повчитися у європейців політичної культури.

Далі пішло блокування трибуни, яке із самого першого дня є порушенням Конституції. Я багато років займався виробництвом, я людина конкретних справ, і, йдучи до Верховної Ради, хотів плідно працювати. А поки що цього не дають зробити.

Ще мене вражає, що представники опозиції, які блокують трибуну, сприймають це як шоу. Часом вони кажуть: щось вже нудно стало, давайте поштовхаємося

Ще мене вражає, що представники опозиції, які блокують трибуну, сприймають це як шоу. Часом вони кажуть: щось вже нудно стало, давайте поштовхаємося. Це чистої води піар і робота на камеру.

Після обрання в Раду змінився мій робочий графік. Я живу між двома містами – Києвом і Луганськом. Відчуваю брак спілкування з родиною, тому весь вільний час намагаюся приділити близьким.

Ігор Швайка, фракція ВО Свобода, 36 років, Харків. До обрання в парламент працював юристом і приватним підприємцем:

Перше враження від парламенту – довгі заплутані коридори і безліч дверей. Також мені здається, що в Раді багато зайвих людей, які нічим не займаються, а лише приходять і йдуть з роботи.

Окрема історія з колишніми депутатами. Їх не повинна утримувати держава. Люди, які один раз відпрацювали в парламенті, не повертаються до нормального життя

Окрема історія з колишніми депутатами. Їх не повинна утримувати держава. Люди, які один раз відпрацювали в парламенті, не повертаються до нормального життя. Це одне з найголовніших вражень. Нещодавно ми були на прийомі з нагоди річниці ісламської революції в Ірані, я побачив там безліч колишніх нардепів, які тільки й роблять, що ходять на депутатські тусовки й уявляють, що їхнє політичне життя продовжується. Вони нічим більше не займаються, а держава їх утримує.

Найголовніша зміна в житті після того, як я став депутатом, – я менше бачу сім'ю. Дружина і діти в Харкові, а я тепер багато часу проводжу в Києві. Нашу фракцію поселили в готелі Україна. Там, звичайно, дуже гарні умови, але немає відчуття дому. Таке відчуття, що йдеш ночувати в гуртожиток.

Марія Матіос, фракція партії УДАР, 53 роки, Київ. До обрання в парламент писала книги:

За більш ніж 15 років держслужби мені неодноразово доводилося бувати в парламенті, спілкуватися з чинними депутатами і з "верхівкою". Тому мова не йде вже про пізнавальні враження. А ось бойове, рукопашне хрещення я отримала з перших же днів. Деякі ексклюзиви нинішньої Ради – у жодному скликанні, здається, не було випадків, щоб депутатські чоловічі руки грубо поводилися з жінками-депутатами. А в цьому парламенті є такі сміливці, що й по руках колезі можуть дати, як це зі мною зробив Юрій Воропаєв [нардеп від ПР], коли я фотографувала його фортепіанне голосування за главу Нацбанку. У цьому депутатам від ПР немає рівних!

Є й обнадійливі враження. Не секрет, що тривалий час я без голосу [у Матіос проблеми з горлом і голосовими зв'язками], і щирі людські спроби колег з парламентського залу допомогти мене дійсно вразили. З порадами, пропозиціями, рекомендаціями підходили депутати з різних фракцій. Абсолютно всі, окрім комуністів. Так от я одному такому співчутливому регіоналу жартома прошепотіла: мовляв, якщо щось і може об'єднати нинішній парламент в пошуках нормального ритму роботи – це моє безголосся. Це жарт, звичайно.

Найбільше враження – відсутність в парламенті критичної маси депутатів, які насправді хотіли б розгорнути Україну до цивілізованих правил політики

Але найбільше враження – відсутність в парламенті критичної маси депутатів, які насправді хотіли б розгорнути Україну до цивілізованих правил політики.

***

Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.