Корреспондент: Картина маслом. Інтерв’ю з кінопродюсером Олександром Роднянським

Уродженець Києва, людина світу і просто кінопродюсер Олександр Роднянський в інтерв’ю Оксані Мамченковій розповів про роботу в Голлівуді, свої найуспішніші і найбільш провальні фільми і специфіку українського глядача. Матеріал розміщено у №12 журналу Корреспондент від 29 березня 2013 року.

Киянин Олександр Роднянський не звик розмінюватися на дрібниці. Якщо робити телеканал, то неодмінно найрейтинговіший. А якщо знімати кіно, то в Голлівуді і з залученням зірок першого ешелону.

Успішний телепродюсер, який у кінці 1990 років зробив український канал 1+1 лідером переглядів, а потім в середині 2000-х провернув аналогічний трюк з російським розважальним каналом СТС, тепер впритул зайнявся великим кіно.

Три роки тому він заснував компанію з продюсування та дистриб'юції ARFilms. Сьогодні дітище Роднянського вже завоювало міцні позиції на ринках прокату у 29 країнах

Три роки тому він заснував компанію з продюсування та дистриб'юції ARFilms. Сьогодні дітище Роднянського вже завоювало міцні позиції на ринках прокату у 29 країнах Європи, Азії, а також у Північній Америці і продовжує свою експансію.

У кінематографі Роднянський робить ставку на велику кількість різнопланових картин. Його продюсерський діапазон широкий – від авторського кіно на кшталт Олени Андрія Звягінцева, що зібрала цілу обойму престижних нагород, до інтелектуальних блокбастерів на зразок минулорічної картини Хмарний атлас режисерів Тома Тіквера і Енді і Лани Вачовські з бюджетом $ 100 млн.

Цього року глядачі побачать відразу кілька проектів амбітного киянина. Восени у світовий прокат вийдуть два фільми майстра видовищного кіно американця Роберта Родрігеса. Першим глядачі побачать Місто гріхів 2 – продовження культового фільму 2005 року. Восьмидесятимільйонний бюджет картини дозволив залучити до зйомок зіркових Брюса Вілліса, Міккі Рурка, Єву Грін і Джозефа Гордона-Левітта.

Потім буде ще одна гучна прем'єра – треш-бойовик Мачете вбиває. Незважаючи на куди більш скромний бюджет, лише $ 25 млн, тут також задіяні артисти першого ешелону – Мел Гібсон і Джесіка Альба. До того ж картина стане кінодебютом для епатажної поп-діви Леді Гаги.

Корреспондент зідзвонився з Роднянським, який перебував у Москві, невдовзі після російської прем'єри ще однієї спродюсованої ним картини – трилера Таємниця перевалу Дятлова. Фільм, в основі сюжету якого лежить реальна історія про зниклу в 1959 році на Північному Уралі радянську експедицію, знімався в Росії, але з участю американських акторів. Режисером став Ренні Харлін, на рахунку у якого, окрім іншого, такі болкбастери, як Міцний горішок 2 і Скелелаз.

Бесіда з кінематографічним гуру була неквапливою: Роднянський не соромився тривалих пауз, обдумуючи і ретельно підбираючи кожне своє слово.

- Таємниця перевалу Дятлова, здається, успішно стартувала – в трійці лідерів за результатами першого вікенду зі зборами $ 2,6 млн. Задоволені результатом?

- Так, це означає, що він у Росії збере в районі $ 6 млн, що дуже добре для фільму такого жанру. Це ж типовий малобюджетний фільм того жанру, який по-англійськи називають found footage horror, тобто фільм жахів, або, в нашому випадку, трилер, побудований на нібито знайдених кіноматеріалах.

Єдине, що його відрізняє від аналогів, це наявність дуже великого імені як режисера – Ренні Харлін. Якщо до цього додати, що наш англомовний в оригіналі фільм буде у прокаті у 50 з чимось країнах, включаючи Сполучені Штати, то з точки зору своїх комерційних перспектив він надзвичайно успішний.

- Який бюджет фільму?

- Трохи більше $ 4 млн.

- Коли очікується український прокат?

- Це залежить від обставин. Вийшла, як часто буває в Україні, невдала історія з дистриб'юторами. Ви самі, мабуть, знаєте ситуацію: фільми за межами великих атракціонних жанрів рідко потрапляють в український прокат.

- Який із ваших фільмів мав найбільший комерційний успіх?

- Якщо з російських фільмів, то, напевно, це 9 рота [Федора Бондарчука] – $ 25,5 млн касових зборів за шестимільйонного бюджету і Спека [Резо Гігінеїшвілі]. Спека взагалі, мені здається, найбільш рентабельний проект або один із найбільш [рентабельних], в історії російського кінематографу, тому що фільм з бюджетом $ 1 млн зібрав у прокаті більше $ 18 млн. Дуже успішним був Пітер FM [Оксани Бичкової], теж [ коштував] $ 1 млн, а в прокаті зібрав $ 9 млн. Це хороший показник.

- Найбільший провал?

- Ну, найбільш, мабуть, гучний з фінансової точки зору у нас Населений острів [Федора Бондарчука]. Рівному йому за проблемами у нас не було.

- Рік тому в колонці для російських Ведомостей ви поставили чіткий діагноз російській глядацькій аудиторії, для якої, на відміну від американської, кіно – винятково спосіб втекти від реальності. Український глядач схожий на російського?

- Я не бачу, якщо відверто, великої різниці між російським і українським глядачами. Російська аудиторія, яку веде абсолютна політична апатія, свідомо чи несвідомо вибирає для себе жанри, надзвичайно далекі від реальності.

Цей вибір – спроба сховатися від дійсності, втекти від неї, знайти надзвичайно комфортний віртуальний світ, для чого дуже підходять картини з великою кількістю спецефектів, побудовані на фантастичних або фентезійних сюжетах.

- Нещодавно стало відомо про відкриття філії вашої дистриб'юторської компанії у В'єтнамі. Чому саме цей ринок?

- Зрозуміла стратегія експансії для компанії, що оперує вже у 29 країнах. Мало хто дає собі звіт у тому, що це країна з населенням майже 100 млн осіб, при цьому ще й з дуже молодою структурою населення, там тільки 22 млн – школярі. Природно, така демографія свідчить про великий кіноглядацький потенціал.

Залишається тільки дочекатися, коли число кінотеатрів і зростання економічного добробуту дозволить людям купувати квитки у кількості, що потрібна для агресивного зростання ринку. В'єтнам розвивається навіть швидше, ніж сусідній Китай, і вважається, за прогнозами [міжнародної аудиторської компанії] PricewaterhouseCoopers, майбутнім лідером темпів зростання індустрії розваг у світі.

- В останні роки багато режисерів і продюсерів з великого кіно переключилися на серіали.

- Це процес природний. У кінотеатральному прокаті все більшою мірою домінує атракційність. У боротьбі за увагу аудиторії між різними платформами – і [система доставки відео за запитом] VoD, й інтернет, і широкосмугові доступи (я вже не кажу про більш ранні, матеріальні носії – DVD, телебачення) – кінотеатр пропонує все більш і більш технологічно насичене видовище. Комп'ютерні ефекти, 3D, IMAX ...

Відповідно, жанри, які протягом всієї історії кінематографу успішно знаходили свою аудиторію в кінотеатрах (причому не тільки драми, але й детективи, й історичні фільми, і шпигунські, і мелодрами), сьогодні вимиваються з кінорепертуару. І мігрують разом зі своїми авторами, серед яких найбільші режисери, сценаристи і артисти, на найбільш поки що доступну платформу – на телебачення.

До телебачення в американському кіно традиційно ставилися так само скептично, як і в нас. Режисери ігрового кіно, продюсери ще 10-20 років тому не вважали цікавим працювати на телебаченні. Зараз, навпаки, це відмінна можливість створювати потужні, складні історії з об'ємними характерами.

Цей процес виводить на перший план продюсерів, а не режисерів. Всі так звані show-runners, творці серіалів, – це, звичайно ж, продюсери – автори ідей, сценаріїв, які, власне, і керують повністю виробництвом.

Умовно кажучи, якщо [згадують серіал] Гра престолів, то всі знають, що це [продюсер] Девід Беніофф. Мало хто сьогодні чув або коли-небудь читав про те, що в одній серії колись популярного серіалу Швидка допомога режисером був Квентін Тарантіно. І нічим його серія від серій інших режисерів не відрізнялася, хіба що трохи більшою ненажерливістю.

- Ви плануєте зробити серіал в Америці?

- Звичайно. Я ж роблю певну кількість серіалів у Росії. І я традиційно націлений на так звані подієві серіали, які працюють на репутацію каналів. Зрозуміло, що, маючи досвід американського кіновиробництва, логічно б було спробувати розробити серіал, здатний зацікавити міжнародну аудиторію. Чим я і займаюся зараз.

- З американськими режисерами?

- Так, в першу чергу ми працюємо з американськими авторами та режисерами. Але я виходжу і з того, що всі мої проекти допомагають інтегрувати в міжнародні контексти наших режисерів, наших сценаристів, взагалі талановитих людей. Я не дивлюся на паспорти.

Точно так само як я працюю в Росії чи в Америці з українським паспортом, і мені це ніяк не заважає. Географічні межі між тими, хто працює в кіно, давно загублені. У Голлівуді важко зустріти людей, які народилися в Лос-Анджелесі.

Завдання в даному разі тільки одне – щоб телевізійні канали, які створюють і показують улюблені нами американські серіали, вважали за можливе розвивати ті проекти, які ми їм запропонуємо.

- Два з половиною роки тому українське Держкіно почало проводити пітчинг [відбір кінопроектів для фінансування]. Як ви оцінюєте такий підхід до реанімації українського кінематографу?

- Ясна річ, що українська індустрія, яка не має власного ринку, здатного самостійно окупати кошти, що витрачаються на виробництво кінофільмів, без допомоги держави не впорається.

Найкращим прикладом такої моделі є румунський кінематограф. Румунські фільми не дивляться вдома, в Румунії. Але кілька талановитих режисерів змогли перетворити національний кінематограф на міжнародно упізнаване художнє явище, назване румунською хвилею. Вигравши кілька основних фестивалів – Каннський, Венеційський і Берлінський, – картини румунських режисерів з легкістю сьогодні знаходять фінансування громадських європейських фондів і демонструються у прокаті.

Успіх цієї моделі пов'язаний з дуже малими виробничими бюджетами. Наприклад, фільм [режисера Крістіана Мунджу], який свого часу виграв Каннський кінофестиваль, – 4 місяці, 3 тижні і 2 дні. Його бюджет був $ 700 тис.

- Окрім фінансової, які проблеми перешкоджають розвитку українського кіно?

- Я думаю, що головна проблема українського кінематографу – це відсутність оригінальних ідей, закритість, ізольованість від міжнародних контекстів. Відсутність енергетичної волі, радикального художнього мислення, живої реакції на події. Практично немає ні сценаріїв, ні фільмів, пов'язаних з реальними подіями.

В Україні найменше проблем з наявністю обдарованих людей, але до обдарованості має обов'язково додаватися постійна праця, гуманітарна освіта, професійна
самоосвіта і безумовна відкритість усім культурним вітрам і контекстам

І, звичайно, професійний рівень висловлювання. В Україні найменше проблем з наявністю обдарованих людей, але до обдарованості має обов'язково додаватися постійна праця, гуманітарна освіта, професійна самоосвіта і безумовна відкритість [назустріч] усім культурним вітрам і контекстам.

Зараз у світі на рік робиться приблизно 7 тис. фільмів для кінотеатрального прокату. Можете собі уявити конкуренцію? Я впевнений: будь-яка яскрава ідея буде помічена в Україні. Бо єдине, що затребуване, – це свіжі ідеї. Нехай фільм буде знятий на мобільний телефон і показаний на YouTube. Його помітять.

Знаєте, у Києві є категорія людей, яка в Москві вже зникла. Отака гламурна шпана, яка бездіяльно блукає по всіх напівсвітських заходах. Я не знаю жодного з них на прізвище, але їхня претензія на роль художньої богеми очевидна. Вірніше, її імітацію, оскільки класична художня богема, наприклад, XIX століття, перш за все, створювала художні твори, розумієте? А їх немає. Найголовніше для молодих людей зрозуміти, що створення приголомшливих і сильних емоційних вражень – важка праця з потом. Глядачі твій піт не повинні бачити, а емоційні переживання відчувати повинні. Обдурити їх не можна.

Глядачі – народ жорсткий. Глядач дивиться якісне. Це перевірено

Глядачі – народ жорсткий. Вони дивляться з ранку до вечора дуже якісні американські, французькі, які завгодно фільми та серіали. І після цього вони не будуть шукати виправдання і не скажуть: "Ну ви знаєте, цей фільм гірший, ніж Аватар [Джеймса Кемерона] або Король говорить! [Тома Хупера], зате це своє. Ми не будемо дивитися Аватар, а будемо дивитися своє". Так не буває. Глядач дивиться якісне. Це перевірено.

***

Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 29 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.