Корреспондент: Точка зору. Мінус один місяць. Українці надто багато відпочивають

Українці йдуть на чергову 12-денну фієсту. І це зрозуміло – адже глобальну конкуренцію вигравати не потрібно. А для дерибану державних коштів днів у році і так вистачає, пише Павло Шеремета, президент Київської школи економіки, у колонці, опублікованій у №17-18 журналу Корреспондент від 3 травня 2013 року.

Кожного разу, коли Україна входить у свою традиційну десятиденну травневу "фієсту", я пригадую випадок, який стався зі мною не так давно в Азії. Майже через рік роботи в один чудовий день я досить несподівано для себе не побачив табличку зі своїм ім'ям на звичайному місці, відразу біля правої руки корейського професора – засновника інституту. Стояла вона десь тільки через чотири-п'ять людино-місць від "тата". Коли я вийшов з офісу клієнта і запитав, де лімузин "тата", на якому я звично їздив з ним на зустрічі і назад, охоронець мені сказав, що лімузин з професором вже рушив п'ять хвилин тому.

- А що ж мені робити? – запитав я.

- Таксі, – відповів охоронець, по-філософськи показуючи кудись у далечінь.

Так тривало кілька днів. Я нічого не розумів. Я тільки пригадував слова знайомого американця, що, на відміну від Америки, де суть комунікації полягає в тому, щоб виділити головне і чітко це донести до співрозмовника, в Азії головне і не комуніціюється. Ти повинен зрозуміти це сам, уважно спостерігаючи і слухаючи не надто виразні сигнали.

Коли моєму смиренному терпінню підходив край і я все частіше замислювався над тим, щоб не повертатися до Азії після запланованої невдовзі тритижневої відпустки в Україну, на допомогу прийшов знайомий співробітник-кореєць і хитро запитав:

- Ти нічого не помічаєш?

Я відповів:

- Здається, помічаю, але нічого не розумію ...

Знайомий тоді глибокодумно прошепотів:

- Ти розумієш, у професора за все життя не було жодного вихідного дня. І коли він дізнався, що ти їдеш додому відпочивати на три тижні, він, м'яко кажучи, не дуже зрадів.

- Але у мене контракт! – майже закричав я. – А там стаття про законну тритижневу відпустку!

- Павле, контракти в Азії мають дуже умовне значення, – так само глибокодумно сказав кореєць і залишив мене наодинці з собою.

Після недовгих сумнівів довелося скоротити відпустку наполовину і повернутися до Азії після півтора тижнів. Табличка знову стояла на звичайному місці біля правої руки професора. Машина знову терпляче чекала біля виходу. Він не сказав жодного слова, але я отримав урок корейської старанності і працьовитості.

Власне, мене не дуже дивують регулярні українські фієсти тричі на рік – Новий Рік – Різдво, травневі свята і серпень. Малайзія теж святкує все що можливо – завершення Рамадану, день народження пророка Мухаммеда, Різдво Христа, Весак – день народження Будди і день народження нинішнього короля, мусульманський, китайський, індійський і західний Новий рік. Крім того, кожен штат святкує день народження свого султана. І нарешті, найактуальніше нині, Малайзія теж святкує День праці – 1 травня! Але вся ця колекція свят має сенс: багаторасова країна намагається "склеїти" себе, приносячи данину поваги кожній расі та її традиціям.

В реальності українські фієсти – ознака "розбалансованості" країни, яка не має єдиної амбітної мети, але має повсюдні обмеження для ініціативи і бізнесу

А який сенс в українських фієстах? Тут теж є слід спроби інтегрувати різнорідну країну від патріотів через східних християн до комуністів. Але насправді це лише слід. В реальності українські фієсти – ознака "розбалансованості" країни, яка не має єдиної амбітної мети, але має повсюдні обмеження для ініціативи і бізнесу.

Зрозуміло, що головні гроші заробляються не на інноваціях, а на дерибані бюджету. Приблизно раз на чотири місяці працівники, які ділять бюджет, трохи "втомлюються" і вважають, що заслужили на свято. Те, що в цей час Apple і Samsung працюють як очманілі, не має ніякого значення. Адже ми не з ними конкуруємо, хоча товари купуємо. А конкуруємо "ми" лише з "Юлиними". Так і "Юлині" теж відпочивають. До речі, часто на тих самих закордонних курортах. Тому ніхто нічого не пропускає. Процес триває. Так і святкуємо. А в цей час "електорат" теж не втрачає часу дарма і садить картоплю.

В одну пасхальну неділю два роки тому, коли ми з професором-засновником працювали протягом уже десь восьми годин, починаючи з шостої ранку, він якось туманно подивився з 25 поверху на зазвичай завантажену вулицю і запитав:

- Павле, а чому так мало машин?

Я ледве втримався, щоб не вибухнути, і сказав:

- Так тому, що сьогодні неділя, босе. І до речі, сьогодні у християн велике свято, – наївно сподіваючись, що він скаже: "Боже мій, вибач, Павле, я зовсім забув. Повертайся додому до сім'ї і святкуй". Замість цього він повернувся поглядом до документів і впевнено сказав:

- Продовжимо.

Ми працювали ще шість годин. Я зрозумів: для нього вихідний, коли на вулиці мало машин. А робочий – коли машин багато. А більше різниці немає. Тому що він не бюджет дерибанить, а виграє глобальну конкуренцію

Ми працювали ще шість годин. Я зрозумів: для нього вихідний, коли на вулиці мало машин. А робочий – коли машин багато. А більше різниці немає. Тому що він не бюджет дерибанить, а виграє глобальну конкуренцію.

І на закінчення: ВВП Південної Кореї на душу населення в 1965 році був $ 165, а у 2013-му – вже $ 23 тис. ВВП України на душу населення довгий час залишається незмінним на рівні $ 3.600.

***