Корреспондент: Дольче віта. Українські заробітчани в Італії розпочинають на чужині свій бізнес

Українські трудові мігранти в Італії, які десятиліттями задовольнялися заробітками покоївок і різноробочих, дозріли для того, щоб розпочати на чужині свій бізнес. Деяким з них вдалося домогтися на цьому терені успіху, пише Кароліна Тимків у №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.

Олена Єгорова починала свій трудовий шлях в Італії 20 років тому з посади офіціантки, потім певний час працювала в агентстві нерухомості. Сьогодні колишня мешканка Севастополя володіє невеликим ресторанчиком Ai 3 Scalini, розташованим біля Колізею в туристичному центрі Рима.

На відкриття власної справи заробітчанка відкладала гроші протягом п'яти років, і сьогодні "італійський чобіт" перетворився для неї на ріг достатку. За словами українки, її особистий дохід тепер становить не менше 5 тис. євро на місяць.

Меню ресторану Єгорової, в якому щодня бувають понад півсотні відвідувачів, засноване на класичній місцевій кухні, але на замовлення тут можуть приготувати й українські страви, наприклад борщ і вареники. Напевно, тому в Ai 3 Scalini люблять бувати співробітники українського, російського – і казахстанського посольств в Італії.

"Коли я стала власницею цього закладу, сусідні ресторатори були впевнені, що я не впораюся, – згадує Єгорова. – Але я подолала всі труднощі, взявши весь менеджмент на себе: сама закуповую продукти, сама складаю меню і сама готую з кількома помічниками".

В Італії працює левова частка співвітчизників, якщо не вважати громадян Росії, які виїхали на заробітки за кордон: за офіційними даними, – 200 тис., а за оцінками експертів – втричі більше.

Більшість з них роками задовольняється низькокваліфікованою працею – покоївок, доглядальниць, різноробочих на будівництві, але деяким вдається звільнитися від заробітчанської долі і заснувати власний бізнес.

"Їм доводиться починати життя з нуля, подолавши свій менталітет непідприємців, адже в Україні протягом 80 років фактично не було малого бізнесу", – констатує Тетяна Кузик, президент Центральної координаційної ради українських об'єднань в Італії та додатковий радник мерії Рима.

Український акцент

Андрія Злотка забрала до себе в Італію з Волинської області його мама-заробітчанка, коли йому було лише 17 років. Сьогодні 28-річний емігрант є власником піцерії Mastropizza в Римі.

З юних років Злотко допомагав матері, підробляючи то столяром, то електриком, то помічником пекаря в піцерії. Останній досвід став для нього покликанням. Кулінар-початківець три роки тому переміг на італійському чемпіонаті піци Pizza alla Palla, де беруть участь більше сотні пекарів, а в лютому нинішнього року вже професійний піцайоло, використавши особисті заощадження і позичивши трохи грошей у друзів, інвестував у власний бізнес. Його заклад на 26 місць обслуговує понад 150 гостей на день.

"Буває, приходить літня відвідувачка з місцевих, бачить, що піцу роблять неіталійці, дивиться з подивом, а [спробувавши страву] йде із задоволеною усмішкою", – розповідає українець.

На кулінарній ниві домоглася успіху ще одна колишня заробітчанка – Наталія Семенко з Брусилова Житомирської області. Думка відкрити свою справу відвідала її після 13 років важкої і не дуже вдячної праці – вона працювала нянею і помічницею кухаря.

Вийшовши заміж за італійця-кулінара і закінчивши кулінарні курси, Семенко прислухалася до голосу провидіння і вмовила чоловіка спільно відкрити своє кафе Il Dolce Sorrisso в центрі Рима. Українці належить не тільки ідея всієї справи, а й авторство більшості оригінальних рецептів морозива і холодних тортів, які подають у закладі.

"Ми використовуємо тільки натуральні інгредієнти – молоко, вершки, – каже Семенко. – А ще я привожу з України волоські горішки, вирощені мамою, – вони дуже смачні. Ми поєднуємо їх з інжиром, і це морозиво користується великою популярністю".

Сьогодні Il Dolce Sorrisso, яке щодня відвідують понад 700 осіб, займає 13-те місце серед 6,8 тис. закладів Рима в рейтингу міжнародного сайту TripAdvisor, присвяченого готелям і ресторанам.

Зараз сімейна пара займається реєстрацією торгового знаку, заразом плануючи відкрити такі кафе в інших країнах. За словами Семенко, їм вже надійшли пропозиції з Росії, Саудівської Аравії, Бразилії та США.

34-річний Роман Мазепин про таку популярність поки що тільки мріє, проте вже може похвалитися власним ексклюзивом: він володіє єдиним російськомовним салоном-перукарнею в Римі – RoinStyle.

Приїхавши на Апеннінський півострів з Донецька 13 років тому в гості до матері- заробітчанки, українець вирішив залишитися в Італії. Починав різноробочим на будівництві, потім вивчив італійську, закінчив курси перукарів і сім років тому відкрив заклад.

До цього часу у Мазепина було небагато накопичених грошей для стартового капіталу, на додачу до них довелося взяти 30 тис. євро банківського кредиту. Потім були ще два кредити, але всі борги він вже виплатив за рахунок успішного ведення справи.

Перший час доводилося працювати по 12-13 годин на добу, розповідає Мазепин, а для залучення нових клієнтів ввести 40%-ві знижки й отримувати мінімальний дохід. Зате сьогодні у перукаря немає відбою від клієнтів – два тижні тому він відкрив ще один салон в центрі Рима.

"У мене українсько-італійська школа, – пишається рідкісним профілем Мазепин. – Тобто досвід роботи як з тонким прямим слов'янським волоссям, так і з товстим і хвилястим італійським".

Від матері до сина

В Італії, як ніде в іншому місці, українська еміграція на 90% представлена ​​самотніми жінками з провінції. Їм через ментальність важко почати свій бізнес, зазначає Кузик, до того ж більшість не здогадується про місцеві преференції для іммігрантів.

Наприклад, мерія Рима щорічно проводить конкурс для іноземців, які мріють розпочати свою справу, а призом переможцеві є кредит під 1% річних. Так держава розвиває підприємництво, створює нові робочі місця і отримує відрахування до бюджету, заразом піклуючись про легалізацію трудових мігрантів, розповідає Кузик.

Італійських фірм малого та середнього бізнесу, заснованих вихідцями з Молдови, Румунії та Польщі, набагато більше за тих, якими володіють українці

Однак, за статистикою, італійських фірм малого та середнього бізнесу, заснованих вихідцями з Молдови, Румунії та Польщі, набагато більше за тих, якими володіють українці. Співвітчизникам важко накопичити гроші на стартовий капітал, пояснює Кузик: вони все до останньої копійки відправляють родичам в Україну.

При цьому все частіше на ділову стезю в Італії стають не самі заробітчанки, а їхні діти, які з часом перебираються до матерів і потім спільно накопичують кошти для стартапу.

Ті, кому вдається пробитися в насиченому і різношерстому підприємницькому середовищі Італії, – це сильні харизматичні особистості, готові працювати 24
години на добу

Ті, кому вдається пробитися в насиченому і різношерстому підприємницькому середовищі Італії, – це сильні харизматичні особистості, готові працювати 24 години на добу.

"Домогтися такого рівня непросто, – констатує Джек Саковський, турист із Сіднея, сидячи в ресторані Il Dolce Sorrisso, заснованому українкою, і нахвалюючи тутешні ласощі. – Адже в Італії виготовлення морозива традиційно є популярним, і точок, де воно продається , багато".

Натиск конкурентів не єдина трудність. Співвітчизників, які захотіли розпочати справу, чекає зустріч з італійською бюрократією, каже Мазепин, якого здивували складнощі з отриманням дозвільних документів. Плюс треба подолати традиційну недовіру італійців щодо іноземців, додає він.

"Спочатку вони [клієнти] заходили до мене з цікавості, потім оцінили якість, професіоналізм, і в підсумку серед моїх клієнтів цілі сім'ї, які в Італії можуть складатися з 10-15 осіб", – резюмує Мазепин.

Місцеві жителі до українських підприємців ставляться цілком дружелюбно

Втім, місцеві жителі до українських підприємців ставляться цілком дружелюбно.

"Українці багато працюють і приносять користь італійцям, – розповідає Ельвіо Паска, журналіст stranieriinitalia.it, найбільш відвідуваного порталу про життя іммігрантів в Італії. – До того ж вони не кримінальна нація [на відміну від приїжджих деяких інших національностей]".

Вихідців з України, які прагнуть підкорити ділове середовище Італії, з кожним роком ставатиме все більше, прогнозує Кузик.

"Вже виросло ціле покоління українців, які з батьками емігрували за кордон, – пояснює вона. – Звичайно, їм буде простіше знайти себе, адже вони адаптувалися [в чужій країні] і багато знають".

***

Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.