Шляхи мігрантів: чому українці не їдуть у найдешевші місця Європи

У Європі вартість життя значно відрізняється від регіону до регіону. Найдорожчі міста розташовані у Західній та Північній Європі, де рівень цін значно перевищує середньоєвропейський. Але ж де найдешевше?

Парад "плюсів"

Натомість найдоступніші міста для життя в Європі знаходяться переважно в Східній та Південно-Східній Європі.

Серед них виділяється столиця Косово Приштина (Prishtina), щонеодноразово згадувалася як одна з найнижчих за витратами на повсякденне життя серед європейських міст.

За даними Numbeo, середня вартість проживання для однієї особи (без оренди житла) в Приштині становить приблизно 402-470 євро на місяць, що значно нижче, ніж у багатьох інших європейських містах.

Ціни на базові товари й послуги в Приштині також дуже помірні. Наприклад, вартість хліба чи напоїв у супермаркеті вимірюється в кількох євро, а загальні витрати на продукти та побутові потреби значно нижчі, ніж у Західній Європі.

Інші бюджето-дружні міста Європи, котрі регулярно фігурують у рейтингах за низькими витратами на життя, включають столиці та великі міста Болгарії, Румунії, Північної Македонії та деякі міста країн Балтії.

Наприклад, Бухарест (Румунія) був визнаний одним із найдоступніших серед європейських столиць при врахуванні орендних і витрат на житло, а Скоп’є (Північна Македонія) часто згадується як місто з низькими цінами на базові послуги.

Така географічна різниця у витратах пояснюється економічними факторами: рівнем доходів населення, місцевими зарплатами, ефективністю ринку оренди та загальною економічною ситуацією в кожній країні. Наприклад, деякі країни Східної Європи взагалі мають ціни на продукти й житло значно нижче середнього показника по ЄС.

Тож серед європейських міст Приштина (Косово) часто вважається одним із найдешевших міст для життя, якщо оцінювати звичайні витрати на базові потреби та проживання. Інші доступні варіанти - Бухарест, Скоп’є та великі центри Болгарії й Балкан - також залишаються привабливими для тих, хто хоче жити з мінімальними витратами в Європі.

А чи є "мінуси"?

В цілому за межами України офіційно нині знаходиться понад 5,6-5,7 мільйона українців, які виїхали через війну. Й більшість з них - саме у європейських країнах.

При цьому у ЄС перебуває приблизно 4,3–4,4 мільйона українців, котрі мають статус тимчасового захисту (з можливістю жити, працювати, навчатися).

Найбільші громади українців розташовані у Німеччині (приблизно 1,24 млн), Польщі (приблизно 970тисяч), а також у Чехії (приблизно 390 тисяч).

Дані ж по Румунії показують, що близько мільйону українців прибули туди у 2022 році, й до 2025 року частина з них залишилась у країні за тимчасовим захистом або іншим статусом.

Загалом українці, що переїхали до європейських країн, стикаються з цілим рядом соціальних і економічних викликів.

Перше, що впливає на якість життя, - це робота та зайнятість. Багато українських мігрантів мають менш оплачувані роботи, ніж те дозволяє їхня кваліфікація. Це особливо помітно у країнах, де легше отримати тимчасові дозволи на роботу, але складніше визнати дипломи.

Тому у деяких країнах частина українців працює одразу на кількох роботах, аби забезпечити прожиття. Й, до речі, приносить чималу користь бюджетам держав, що надали їм тимчасовий прихисток, до прикладу, тій-таки Польщі.

Проте однією з головних проблем мігрантів є висока орендна плата або обмежений доступ до доступного житла, особливо у великих містах ЄС*.

У дешевших же містах для життя Балкан, Східної Європи може бути менше підтримки від держави чи громадських організацій порівняно з тими ж Польщею чи Німеччиною.

Окрім того, ускладнює ситуацію мовний бар’єр, що перешкоджає пошуку хорошої роботи, адаптації у місцевих громадах, а також доступу до освіти (особливо для дітей).

Програми інтеграції також відрізняються за якістю в різних країнах, й іноді недостатньо місцевої підтримки, особливо у менш популярних напрямках.

І навіть якщо є тимчасовий захист або дозвіл на проживання, доступ до медичного обслуговування, соціальних послуг чи пенсійних програм може бути обмеженим або залежить від умов кожної країни. У вимушених мігрантів можуть виникати перешкоди при визнанні медичних довідок, прав на працю чи соціальний захист.

Дає взнаки й стрес від вимушеного переїзду: на біженців від війни, безумовно, негативно впливають розрив з родиною, втрата домівки, невизначеність майбутнього. Часто мігранти переживають ізоляцію, стрес, труднощі у поверненні до повсякденних справ або адаптації дітей у школах.

Скромні зірки Балкан та Східної Європи

Втім щодо найдешевших для проживання Косово та Північної Македонії, офіційної статистики саме про кількість українських мігрантів тут небагато.

Але ці країни в цілому й не є основними напрямами для українців, тож кількість їх може бути дуже незначною порівняно з країнами ЄС (переважно - сотні чи тисячі, якщо взагалі є).

Чим же можна пояснити таку незацікавленість українських мігрантів?

Відповідь проста і складна водночас: низька вартість життя не є вирішальним фактором для вимушеної міграції.

Так, у балканських країнах (Косово, Північна Македонія, Болгарія, частково Румунія) нижчі ціни, але середні зарплати там також дуже низькі, ринок праці обмежений (особливо для іноземців), багато робочих місць є низькооплачуваними, неформальними або тимчасовими. Тож, навіть при дешевшій оренді, реальний рівень життя там часто гірший, ніж у країнах із дорожчим, але стабільнішим ринком праці (Німеччина, Польща, Чехія).

До того ж, дає взнаки обмежена або навіть слабка державна підтримка. Так, країни, які прийняли найбільше українців, пропонували житло або компенсації за оренду, соціальні виплати, доступ до медицини та освіти, мовні курси та інтеграційні програми.

На Балканах же менше бюджетів і програм підтримки, часто відсутні системні інтеграційні механізми, допомога залежить від НГО, а не держави. Й для людей, які тікали від війни без заощаджень, це є критичним.

Поширені запитання

*Якими є головні проблеми мігрантів у великих містах ЄС?

Це висока орендна плата або обмежений доступ до доступного житла, особливо у великих містах ЄС.

*Чому українці масово не мігрують на Балкани?

Тут менше бюджетів і програм підтримки, часто відсутні системні інтеграційні механізми, допомога залежить від НГО (неурядова громадська організація - ред.), а не держави. Й для людей, які тікали від війни без заощаджень, це є критичним.

Віра Коваленко