Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: Як Інтербачення програло Євробаченню холодну війну

BBC Україна, 16 травня 2012, 10:28
0
11
ВВС: Як Інтербачення програло Євробаченню холодну війну
Алла Пугачова (зліва) і чешка Гелена Вондрачкова прославилися на Інтербаченні у 1978-му і 1977-му р.р. відповідно

У часи холодної війни з-поза залізної завіси Радянський Союз не міг брати участь в пісенному конкурсі Євробачення - відтак він створив конкурс-суперник і назвав його Інтербаченням.

"Радянська співачка мала таке велике бажання перемогти, що навіть зробила сальто на сцені. Але з неї спала спідниця, і вона продемонструвала суддям усі свої принади. Я ніколи не забуду обличчя радянського посла у першому ряду. Ми ж сміялися, як скажені", - Єжи Груша, польський режисер пісенного конкурсу Інтербачення.

Під час холодної війни Європа була розділена бетонною стіною та ідеологіями, які змагалися одна з одною. Схід та Захід були суперниками в усьому.

Західні союзники мали НАТО, східний блок мав Варшавський договір. Захід мав спільний ринок, а Схід – Раду економічної взаємодопомоги. На Заході був пісенний конкурс Євробачення, на Сході – конкурс пісні Інтербачення.

Радянський Союз не міг брати участі в Євробаченні. Він не був членом Європейського Мовного Союзу – клубу західних телекомпаній, який організовували це шоу. Але це не означало, що за залізною завісою люди не хотіли співати від усієї душі. Звичайно, вони співали. Відтак комуністичний світ створив свій власний пісенний конкурс.

Інтербачення створили у серпні 1961 року, лише через тиждень після того, як з’явився більш погрозливий символ холодної війни - Берлінський мур. Відтак, коли розподіл Європи став фізичною реальністю, артисти на Сході зібралися на суднобудівних верфях Ґданська на соціалістичний пісенний конкурс.

Але ідея конкурсу належить на функціонерам комуністичної партії, а польському піаністу.

Владислав Шпільман був єврейським музикантом, який працював на Польському радіо перед Другою Світовою війною. 23 вересня 1939 року, коли Німеччина завдала удару по Варшаві і з землі, і з повітря Шпільман виконував ноктюрн Шопена наживо. То було останнє живе музичне виконання на польському радіо під час війни, наступне було вже після її завершення.

Минуть десятиліття, і Шпільман стане відомим героєм фільму Романа Поланського Піаніст, переживши німецьку окупацію, варшавське ґетто та арешт. Його родину посадили на потяг і відправили в газові камери концтаборів. Але Шпільман втік із залізничного вокзалу і переховувався до кінця війни. Після всього пережитого організувати пісенний конкурс було для Шпільмана забавкою.

Однак, незабаром з’ясувалося, що суднобудівні верфі не зовсім підходять для пісенного конкурсу Шпільмана. У 1964 році музичне шоу переносять до курортного містечка Сопот на балтійському узбережжі. Вражаючий концертний зал просто неба – Лісова Опера – став місцем проведення щорічного сопотського музичного фестивалю.

"Шпільман запросив співаків з усього світу, а не лише зі східної Європи, - згадує польський музичний оглядач Марія Шабловська. - На початку ідея була, аби всі учасники співали польських пісень. Фестиваль набув великої популярності в цілому східному блоці".

Пізніше, у 1970-ті роки директор Польського телебачення вирішив перетворити сопотський фестиваль у щось значно більше.

"Він хотів кинути виклик Євробаченню, - каже Шабловська. - Він знав про популярність Євробачення на Заході. Ми в Польщі не могли його дивитися, але ми знали про той конкурс через такі пісні як Waterloo або Puppet on a String. Шеф польського телебачення хотів мати східне Євробачення, і цей конкурс став засобом пропаганди для країн Сходу".

У 1977 році конкурс офіційно назвали пісенним конкурсом Інтербачення. Йшлося не лише про зміну назви чи статусу – йшлося про тверде прагнення довести Заходові, що Схід може співати краще.

Але Східний блок не повністю копіював успішну модель Євробачення, були й чіткі відмінності. По-перше, країна, яка отримувала гран-прі конкурсу Інтербачення, не мала турбуватися про проведення конкурсу у себе наступного року – він завжди відбувався у Польщі. Це було полегшенням для голів телекомпаній, які не повинні були думати про оплату трансляцій на інші країни.

На Євробаченні час був чітко визначений. Виконавці мали по три хвилини. Інтербачення не мало чітких часових рамок, але від цього життя шефа Польського телебачення Єжи Гружи не було легким.

"Одна чехословацька дівчина вийшла на сцену і пробула на ній, співаючи, 45 хвилин. Вона співала, співала і співала... Моїм завданням було стягнути її зі сцени, - пригадує Гружа. - В мене ледь не стався серцевий напад. Зрештою вона стомилася і полишила сцену".

Деколи у Гружи були й серйозніші проблеми. Коли, скажімо, радянська співачка Алла Пугачова зробила щось на зразок релігійного знаку на сцені. Атеїстичні шефи польського телебачення не були в захваті.

"Наприкінці свого виступу Пугачова перехрестилася. Зал енергійно зааплодував. Але шеф польського телебачення відвів мене в бік і сказав: "Але це ж скандал! Ми уріжемо тобі зарплату!"

Мариля Родович представляла Польщу на першому конкурсі Інтербачення, але до цього вже брала участь в сопотському пісенному конкурсі. В 1970-му році її мікрофон зламався якраз посеред виступу, і вона розплакалася.

"Тоді ходили чутки, що один з моїх конкурентів перегриз шнур мікрофона", - каже Родович.

Вона з’явилася на Інтербаченні з великим басовим барабаном та з цимбалами за спиною. В її пісні йшлося про птахів, метеликів та коней. Дуже дивно, але її бек-вокалісти точили ножі під час виконання пісні (можливо, як знак перестороги тим, кому знову закортіло б перерізати шнур від мікрофона).

В той же час чоловік у смокінгу тримав палицю, на якій була клітка з птахами. Наприкінці пісні він відкрив клітку і випустив з десяток голубів у нічне небо. Це був театральний номер, який міг легко з'явитися і на Євробаченні. Але Родович не вразила суддів, зате вона отримала приз глядацьких симпатій.

"Мені подарували 40 троянд, - пригадує Родович з посмішкою. - Але це ще не все. Я також виграла маленький Фіат. Але того вечора мені дали лише ключі, але не саму машину". Минуло кілька тижнів допоки Родович нарешті отримала свій маленький Фіат. Але в неї не було намірів їздити на ньому:

"Два моїх вокалісти сказали мені, що я маю продати машину і поділити готівку на трьох. Я справді продала Фіат, але грошима з ними не поділилася. Моєю мрією був Порше 911. Так сталося, що мій приятель-піаніст якраз продавав свій старенький Порше. Відтак, я позичила грошей і купила машину моєї мрії, але втратила своїх вокалістів – вони залишили нашу групу".

Радянська співачка Роза Римбаєва також отримала приз на Інтербаченні в 1977-му році. Їй не дали ані троянд, ані машини. Лише графін та шість келихів – від Балтійського пароплавства.

Їй було лише 19 років, коли СРСР обрав її для участі в конкурсі Інтербачення. В телефонному інтерв’ю з її рідного Казахстану Римбаєва пригадує, як хвилювалася тоді: "То була моя перша поїздка до Європи. Представляти таку гігантську країну як СРСР було великою відповідальністю. Повернутися додому без призу було б справою доволі неприємною".

Коло учасників Інтербачення не обмежувалось Радянським Союзом та його сателітами. У спробі обігнати Євробачення і подати себе в ролі головного музичного фестивалю планети, комуністичний пісенний конкурс був відкритий для виконавців з усього світу. Скажімо, Куба була постійним учасником. Як не дивно, і Фінляндія також.

Ймовірно, це пояснювалось розчаруванням фінів тим, що їм ніколи не вдавалося виграти Євробачення, і вони подалися на Схід, де сподівалися отримати пісенні нагороди. А, можливо, йшлося про бажання Фінляндії бути нейтральною в часи холодної війни, тож фінські виконавці брали участь як в Євробаченні, так і в Інтербаченні.

Якою б не була причина, але на Інтербачення 1980-го року Фінляндія надіслала одну з найбільших своїх зірок. Маріон Рунг представляла Фінляндію на Євробаченні у 1962-му році з піснею "Tipi-tii" (посіла сьоме місце). В 1973-му році вона знову співала на Євробаченні – з композицією "Tom Tom Tom", посівши шосте місце.

На Інтербаченні Рунг заспівала баладу "Hyvasti Yo?" (Питання-назву "Де кохання?" легко можна було скерувати і суддям, які дають бали на Євробаченні). Але міжнародному журі в Сопоті пісня сподобалась, і Рунг перемогла.

"В той час Інтербачення було більшим фестивалем, аніж пісенний конкурс Євробачення, - розповідає Рунг телефоном з Фінляндії. - Я думаю, що навіть рівень виконавців певною мірою там був кращим. Бо навіть сьогодні у мене таке відчуття, що на Євробаченні неважливо знати, як співати".

"Моя переможна пісня "Hyvasti Yo?" ("Де кохання?") є одним з найбільших моїх хітів. Люди й зараз просять мене виконувати її, і я роблю це від щирого серця. Ця пісня для мене багато значить, бо перемога в конкурсі дала поштовх моїй кар'єрі", - розповіла Маріон Рунг.

Скільки переможців Євробачення можуть цим похвалитися?

Окрім того, що два конкурси ділили між собою Фінляндію як учасника, ще однією рисою, яка поєднувала два конкуруючі фестивалі була підводна політична течія. На адресу Євробачення часто лунають закиди, що на конкурсі йдеться частіше про політику, а не про поп-музику. Але по інший бік залізної завіси справи не були кращими.

Візьмемо, наприклад, 1971 рік.

Того року співак Лев Лещенко (радянський еквівалент Кліффа Річарда) присвятив підготовці до Сопота довгі місяці. Спілка композиторів СРСР вибрала його на конкурс з піснею "Балада про кольори". За тиждень до конкурсу Лещенка викликали до Міністерства культури СРСР.

"Заступник міністра культури сказав мені, що сталися зміни і я більше не їду, - пригадує Лещенко. - Він сказав, що польські організатори конкурсу таємно пообіцяли допомогти СРСР отримати гран-прі. І в останній момент польські товариші порадили надіслати співачку, а не співака".

До конкурсу залишалося кілька днів і молдавська співачка Марія Кодряну замінила незадоволеного Лещенка. Вже пізніше стала зрозумілою справжня причина заміни.

Перед тим, як стати генеральним секретарем ЦК КПРС, Леонід Брежнєв очолював осередок компартії у південній радянській Молдові. І вважалося, що несподіване рішення направити молдавську співачку до Сопота надійшло від Брежнєва або когось з його найближчих помічників, щоб улестити шефа. Це те саме, якби британський прем’єр Девід Камерон втрутився, щоб Британію на Євробаченні представляв виконавець з його виборчого округу.

Хто б не ухвалював те рішення, воно було провальним як з музичної, так і з політичної точки зору. Кодряну була не готова до участі в конкурсі і потребувала додаткового часу на репетиції вже в самому Сопоті. Це означало менше часу для репетицій для виконавців з інших країн, включно з Чехословаччиною та Угорщиною, що створило атмосферу незадоволення у східному блоці.

У доповідній записці після конкурсу радянський консул у Ґданську Борисов написав: "Чехословацька та угорська делегації висловили незадоволення ситуацією. Один з чехів вдався до низки антирадянських коментарів, звинувачуючи радянську делегацію в тому, що вона поводиться ніби в себе вдома і порушує всі правила".

Кодряну викладалася з усіх сил, але не могла нічого вдіяти. В головному конкурсі СРСР посів ганебне четверте місце. Москва ніколи не любила визнавати помилки, але тут радянські представники зрозуміли, що і справді потрапили в халепу.

Наступного року реабілітований Лещенко поїхав до Сопота, де здобув гран-прі (те, чого британцю Кліффу Річарду не вдалося зробити на Євробаченні – хоча він двічі брав участь у ньому). Лещенко відновив радянську гордість.

Беручи до уваги те, як часом негативно публіка у Сопоті сприймала деяких радянських виконавців, можна дійти висновку, що Польщі загалом була не до вподоби роль радянського сателіта.

"Часом навіть гарні виконавці з Радянського Союзу не віталися і засвистувалися глядачами, - пригадує Еуґеніуш Терлецький, генеральний директор Балтійської артистичної агенції, яка організовувала конкурс. - Не було проблем з російським народом. Але Радянський Союз як держава і як уряд зробив багато поганого і ми це пам’ятаємо".

Навіть ведучий пісенного конкурсу Інтербачення Яцек Бромський не пропускав жодної нагоди, щоб крадькома не поглузувати з Москви.

"Звичайно, я знав правила гри, - каже Бромський. - Я не міг сказати "я ненавиджу Сталіна, Леніна і усіх вас, комуністичні свині", бо мене, ймовірно, кинули б за ґрати. Але це не зупиняло мене говорити щось між рядками, бо за це публіка нагороджувала аплодисментами".

"Скажімо, ми збирали кількість балів за виступи, як це робить нині Євробачення. Ми виходили на зв’язок з кожною столицею і питали про те, хто скільки балів отримав. Одного разу ми намагалися зв’язатися з Москвою. Але відповіді не було. Я казав: "Москва, Москва – прокидайся!" На це публіка прореагувала бурхливими оплесками. "Москва, чи ти спиш? Прокидайся!" Всі сміялися. В кінці я сказав: "Краще нехай спить". От цей останній шматочок було потім вирізано з ефіру", - розповідає ведучий.

Мільйони глядачів у соціалістичному блоці до екранів телевізорів притягував не сам конкурс, а музичні інтервали між головною програмою у Сопоті. Там часом з’являлися відомі західні виконавці як от Ґлорія Ґейнор, Петула Кларк чи Боні-М. Це була рідкісна нагода для шанувальників музики на Сході скуштувати музичний Захід.

"Це для нас було вікном у вільний світ, – каже Шабловська. - Це було як ковток свіжого повітря. Бо раптом – у ці два-три вечори – у нас в гостях були західні зірки, ми мали концерти в місці і почувалися вільними. Це було фантастично".

Ось чому Інтербачення стало популярним у Східній Європі. А Яцека Бромського знали від Владивостока до Варни. Але це він зрозумів лише тоді, коли поїхав на кінофестиваль до Москви.

"Червоний килим постелили на Красній площі, і я помітив Роберта Де Ніро, - пригадує Бромський. - Отже, я підійшов до нього й почав з ним розмовляти. Раптом, до нас підбіг молодий чоловік з блокнотом і ручкою – ясно, що він хотів автографа. Я відійшов трохи вбік, бо думав, що він хоче автографа у Роберта Де Ніро. Але він сказав: "Пане Бромський, пане Бромський, чи можу попросити Вашого автографа?" Я не знав, що був популярним у Росії і що вся Росія дивилася пісенний конкурс Інтербачення".

Так само як комунізм дивився на капіталізм згори, почуваючись морально вищим, так й Інтербачення претендувало на більшу моральність, вищий культурний рівень і меншу комерційність порівняно з пісенним конкурсом Євробачення. Але поза сценою мораль часом набувала дивних форм.

"Одного вечора після репетицій ми пішли на пізню вечерю до Ґранд-Готелю в Сопоті, - пригадує директор фестивалю Єжи Гружа. - На сцені в ресторані було шоу для пізніх відвідувачів. Якась дівчина танцювала і робила стриптиз. Потім вона взяла смолоскип з вогнем і приставляла його до різних частин тіла. А в кінці приклала смолоскип поміж ніг. Всі гості зробили великі очі. Ми були заскочені".

Влітку 1980-го року пісенний фестиваль був не найголовнішою річчю, яка хвилювала організаторів Інтербачення.

На суднобудівному заводі імені Леніна в Ґданську тисячі робітників застрайкували. Їхня акція була прямим викликом цілій комуністичній системі, а завод був місцем зародження Солідарності. І все це відбувалося буквально поруч із Сопотом та пісенним конкурсом Інтербачення.

"Я вважаю, що страйк на суднобудівному заводі почався через Інтербачення, щоб привернути увагу, - каже Бромський. - Вони знали, що буде багато міжнародної преси, багато іноземних гостей, тому й почали акцію".

Пісенний конкурс вирішили проводити, але всі нервувалися.

"Була велика напруга, - пригадує Гружа. - Я пам’ятаю, що був якийсь вибух над сценою. Вибухнула лампа. Двома хвилинами пізніше цілий оркестр сидів уже в автобусі, намагаючись утекти. Вони перелякалися звуку вибуху великої лампи. Вони подумали, що то чи вибухівка, чи сили Спротиву, чи щось подібне".

"Того року один з польських виконавців мав пісню "Наш дім горить". Я знав, що віце-президент Польського телебачення, відповідальний за політичні справи, був на конкурсі, - пригадує Бромський. - Отже, я вирішив пожартувати. Я сказав йому: "Чи безпечно мати пісню з назвою "Наш дім горить" під час страйків?’ Я помітив, що вони потім змінили назву пісні".

Після 1980 року вже не було пісенних конкурсів Інтербачення. Наступного року польська комуністична влада запровадила надзвичайний стан. На вулицях були танки і сутички поліції та протестувальників. Коли конкурс відновили за кілька років, то він повернув собі стару назву – Музичний фестиваль у Сопоті.

У холодній війні співочих конкурсів Євробачення вийшло переможцем. Це було прелюдією до подій, які потім відбулися. Невдовзі впав Берлінський мур, а комунізм став історією. Більша частина східного блоку стала частиною об’єднаної Європи і частиною Євробачення.

Але тим на сході Європи, хто, принаймні, намагався створити альтернативу пісенному конкурсу Євробачення, я б сказав рядком з пісні, що її співала АBBА – колись, до речі, переможниця Євробачення:

"Thank you for the music, the songs I'm still singing. And all the joy they're still bringing..." (Дякую вам за музику і пісні, які я все ще співаю. І за всю ту радість, яку вони все ще приносять...)

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах