У п'ятницю Норвезький Нобелівський комітет оголосить ім'я лауреата Нобелівської премії миру за 2013 рік. Додаткову інтригу справі додало висунення на найпрестижнішу міжнародну нагороду президента Росії Володимира Путіна, пише Артем Кречетніков з Москви для ВВС.
Путіна номінувала на початку жовтня російська громадська організація "Міжнародна академія духовної єдності і співробітництва народів світу", до якої входять, зокрема, космонавти Валентина Терешкова та Віктор Горбатко, полярник Артур Чилінгаров та співак Йосип Кобзон.
З мотивами виникла плутанина. Спочатку голова академії Георгій Трапезніков сказав на прес-конференції, що Путіна пропонують нагородити за його роль у подоланні кризи із заручниками в Беслані і миротворчі зусилля в Південній Осетії у 2008 році.
Бесланська трагедія у вересні 2004 року закінчилася загибеллю 334 осіб, у тому числі 186 дітей. Події серпня 2008 року оцінюються у світі неоднозначно, до того ж президентом і верховним головнокомандувачем тоді був не Путін, а Дмитро Медведєв.
Пізніше пролунали заяви, що Путін номінований за ініціативу щодо ліквідації хімічної зброї в Сирії.
Сам Путін ситуацію не коментував. Прес-секретар президента Дмитро Пєсков сказав про свого керівника: "Він не прихильник отримання всіляких нагород, премій і тому подібне, він прихильник отримання задоволення від результатів своєї роботи".
259 номінантів
На думку політолога Євгена Мінченка, було б доречніше, якби ініціатива нагородження Путіна походила не з Росії.
Коло організацій і осіб, що мають право висувати кандидатів, досить широке, число номінантів цього разу досягло 259, а отже сам факт висунення мало що означає.
За прогнозами спостерігачів, "Нобеля", швидше за все, отримають або пакистанська захисниця прав жінок Малала Юсуфзай, або конголезький гінеколог Деніс Муквеге, що спеціалізується на допомозі жертвам групових зґвалтувань.
За даними британських букмекерів, що зазвичай більш-менш збігаються з рішеннями Нобелівського комітету, шансів у Путіна менше, ніж у Едварда Сноудена та Джуліана Ассанжа, які також номіновані на премію.
Російські номінанти були присутні в списку і торік: правозахисне товариство Меморіал, засновники благодійного фонду Подаруй життя Чулпан Хаматова та Діна Корзун і радіостанція Эхо Москвы.
Головний редактор Эха Олексій Венедиктов у зв'язку з цим зауважив, що, звичайно, йому це лестить, але взагалі-то ЗМІ не борються за мир, а професійно висвітлюють події, і пожартував, що краще б його з колегами висунули на Нобелівську премію з фізики, оскільки радіо - це акустика.
Знайти гідних
Нобелівська премія миру присуджується щорічно Норвезьким Нобелівським комітетом у складі п'яти осіб і вручається на урочистій церемонії в Осло.
З 1901 року її отримали 90 політиків, громадських діячів та міжнародних організацій, у тому числі двоє росіян: Андрій Сахаров (1975 рік) і Михайло Горбачов (1990 рік).
Першим лауреатом став швейцарець Анрі Дюнан. Заснований ним Міжнародний союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в подальшому отримав премію тричі. 19 разів премія не присуджувалася через світові війни або відсутність гідних кандидатів.
Як йшлося в заповіті Альфреда Нобеля, нагороджувати необхідно людину, яка зробила найбільше або попрацювала найкраще за всіх заради об’єднання націй, знищення рабства, зниження чисельності чинних армій і проведення мирних конгресів.
Оскільки людей з реальними здобутками у справі припинення або запобігання війнам небагато, критерій згодом доповнили словами: "за досягнення в боротьбі з міжетнічними конфліктами, в боротьбі за демократію і права людини".
Щодалі, то частіше Нобелівську премію миру здобувають не стільки миротворці, скільки правозахисники і гуманісти, такі, як Фрітьоф Нансен, Карл фон Осецький, Альберт Швейцер, Мартін Лютер Кінг, Десмонд Туту, Аун Сан Су Чжі, Ширін Ебаді і Лю Сяобо.
Деградація і девальвація
Деякі рішення Нобелівського комітету викликали і продовжують викликати здивовані питання і критику.
1973 року премію отримав Генрі Кіссінджер за досягнення миру у В'єтнамі. За два роки "мир" закінчився насильницьким приєднанням Півдня до Півночі і встановленням комуністичної диктатури.
1994 року лауреатом став Ясір Арафат, якого у певних колах вважали терористом. Вдова Андрія Сахарова Олена Боннер в інтерв'ю ВВС незадовго до своєї смерті висловила думку, що з цього моменту почалися деградація і девальвація Нобелівської премії миру.
У 2009 році відзначили Барака Обаму, який до того часу пробув на посту президента США менше дев'яти місяців і нічого видатного не здійснив. Обама прийняв премію, але пожертвував її грошову частину на благодійність.
У 2012 році Нобелівський комітет нагородив Євросоюз за подолання наслідків Другої світової війни та інтеграцію до Європи країн колишнього радянського блоку. На думку громадськості, це було не стільки визнанням здобутків, що мали місце багато років тому, скільки актом моральної підтримки напередодні фінансової кризи і масового розчарування в ідеї європейської інтеграції.
Два лауреати Нобелівської премії миру - президент Єгипту Анвар Садат і прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін - загинули від рук внутрішніх політичних супротивників саме через ту діяльність, яка принесла їм міжнародне визнання.
Найпрестижніша
Нобелівська премія має неофіційний статус найвищої нагороди людства.
Її заснував шведський інженер і підприємець Альфред Нобель, що заповів на виплату премій величезний статок, який він отримав, головним чином, завдяки винаходу динаміту.
Нобель розробив динаміт для гірських робіт і відчував докори сумління у зв'язку з тим, що його винахід використовується у військових цілях.
У 1888 році помер його старший брат, бакинський нафтопромисловець Людвіг Нобель. Оскільки в Європі знали переважно винахідника динаміту, журналісти вирішили, що це він і помер, і опублікували некрологи.
Прочитавши в паризькій газеті матеріал про себе під назвою Помер торговець смертю, Альфред Нобель замислився над вічністю та своїм місцем в історії.
Після його смерті 10 грудня 1896 року спадкоємці намагалися оскаржити заповіт, але він таки набув чинності. Був створений Фонд Нобеля, що вклав кошти в прибуткові активи. Присудження перших премій вирішили почати із настанням нового століття.
За заповітом Нобеля, премії присуджуються в п'яти номінаціях (фізика, хімія, медицина, література і боротьба за мир). У 1968 році Банк Швеції додав до них Нобелівську премію з економіки, внісши до фонду необхідну суму.
Шосте місце для Росії
Кількість лауреатів у кожній номінації не має перевищувати трьох осіб (гроші в таких випадках діляться порівну).
У 2012 році керівництво фонду знизило суму премії з 10 до 8 мільйонів шведських крон (близько 1,1 млн доларів) у зв'язку з падінням прибутковості фінансових інструментів.
Премії з фізики, хімії, літератури та економіки присуджує Шведська Королівська академія, з медицини - Шведський Королівський Каролінський медико-хірургічний інститут, премію миру - Норвезький Нобелівський комітет.
Вручення премій відбувається щорічно в Стокгольмі та Осло. Церемоніал розписаний по хвилинах. Лауреати виступають з короткими промовами, в яких викладають свої основні погляди і бачення шляхів розвитку людства.
За 111 років Нобелівську премію отримали 860 номінантів з 50 країн. Абсолютна першість належить США (331 лауреат), на другому місці Британія (116), на третьому - Німеччина (102).
Росія займає шосте місце (23 лауреати, в тому числі 11 в галузі фізики і п'ять - з літератури). Щоправда, семеро з них жили і працювали за кордоном, ще двоє (фізіологи Іван Павлов та Ілля Мечніков) були нагороджені до 1917 року, а присудження Нобелівських премій з літератури Борису Пастернаку і Олександру Солженіцину радянська держава сприйняла не як честь, а як афронт.
Першим російським "нобелевцем" став Іван Павлов (1904 рік), останніми за часом - фізики Андрій Гейм та Костянтин Новосьолов (2010 рік).
Єдиний лауреат Нобелівської премії, що живе в Росії, - фізик Жорес Алфьоров, який отримав її у 2000 році.
Джерело: ВВС Україна