Приватні військові компанії США і Великобританії навчилися добре заробляти на військових контрактах. Тепер цей ринок освоюють компанії і в інших країнах світу, пише Олексій Приходько у №2 журналу Корреспондент від 17 січня 2014 року.
У далекому 2001 році 10 тис. еквадорських фермерів раптом виявили, що їхні кукурудзяні та овочеві поля страшенно смердять. І починають гинути буквально на очах. Через певний час з'ясувалося, що якась приватна компанія на замовленням з Вашингтона знищувала з повітря токсичними гербіцидами поля коки в Колумбії й абсолютно випадково зачепила ні в чому не винних сусідів.
Фермери з'ясували, що це за компанія, і подали колективний позов – маловідому американську фірму DynCorp звинуватили в тортурах, дітовбивстві і завданні шкоди здоров'ю. Виявилося, що вона не просто поливала отрутою поля коки, але її працівники вступали в бої з колумбійськими партизанськими загонами, які переважно складаються з селян, що заробляють на життя вирощуванням коки.
Організована і підготовлена операція Колумбійський план коштувала тоді Вашингтону $ 1,3 млрд, а підрядником виступила DynCorp. Також з'ясувалося, що фірма займається не тільки знищенням кокових плантацій, а й охороною афганського лідера Хаміда Карзая, управлінням повітряним парком президента США, захистом кордону Сполучених Штатів з Мексикою і навіть виробництвом вакцин проти віспи і сибірської виразки.
До початку 2000-х оборот компанії становив $ 2 млрд, з них 90% вона отримувала від американських урядових структур по військовій лінії. Однак зараз державні оборонні витрати США різко скорочуються, і таким підприємствам, як DynCorp, необхідно шукати нові ринки.
Ринок – двигун економіки
Ідея розвивати приватний бізнес на військовій індустрії з'явилася у США після Другої світової війни. Кілька пілотів у 1946 році створили маленьку авіакомпанію California Eastern Aviation. Таких фірм тоді було десятки, якщо не сотні. Спочатку California Eastern Aviation просто перекидала військові вантажі із Західного узбережжя США до Азії, переважно в Корею. Вже тоді там ішло громадянське протистояння, що вилилося в підсумку в 1950-му у Корейську війну. Це стало початком великого шляху до отримання великих підрядів Пентагону і спецслужб.
З початком Корейської війни California Eastern Aviation почала обслуговувати ракетний полігон Уайт-Сендс у штаті Нью-Мексико. Але незабаром зрозуміла, що сама не справляється, і організувала злиття з іншою такою ж маленькою фірмою – Land-Air Inc., що здійснювала технічне обслуговування аеродромів, вертольотів, літаків. Тоді ж об'єднані компанії вибрали нову назву – Dynalectron Corp, і фірма підписала контракт з ВПС США на надання сервісних послуг. Її доходи збільшилися до $ 6 млн на рік.
Невеликим приватним фірмам, що співробітничають з військовими відомствами, довелося працювати 20 років, перш ніж Адміністративно-бюджетне управління США в 1966-му випустило циркуляр, в якому закликало уряд віддавати на аутсорсинг якомога більше військових функцій
Однак невеликим приватним фірмам, що співробітничають з військовими відомствами, довелося працювати 20 років, перш ніж Адміністративно-бюджетне управління США в 1966-му випустило циркуляр, в якому закликало уряд віддавати на аутсорсинг якомога більше військових функцій.
«Конкурентна система підприємств, що характеризується ініціативою і свободою у прийнятті рішень, – це основне джерело нашої економічної сили», – було записано в документі.
При президенті Рональді Рейгану в 1980 році ця рекомендація перетворилася на політику, і контракти оборонних відомств потекли рікою у фірми, подібні DynCorp.
Але остання все-таки тримала лідерство. Її представник Ешлі Берк пояснював все професіоналізмом і високою кваліфікацією фахівців. Мовляв, саме тому фірма ось вже 50 років обслуговує ракетний полігон Уайт-Сендс і Пентагон не змінює підрядника. А договір на сервісне обслуговування з ВПС США, вперше підписаний у 1951-му, регулярно продовжується вже кілька десятиліть.
Берк наголосив, що небагато таких фірм, створених після Другої світової, протрималися так довго, а нових компаній, готових взятися за роботу з армійськими підрозділами, практично не з'являлося. Тому у Вашингтона за великим рахунком не було вибору, у кого замовляти підряди на обслуговування армії.
Але цілий ряд політологів і журналістів, що займаються військовою тематикою, засумнівався в таких поясненнях керівництва Dynalectron Corp, яка в 1987 році скоротила свою назву до DynCorp. Була висунута інша версія: найбільші приватні військові компанії використовувалися вищими чинами для освоєння держкоштів. Пентагон ніколи не обтяжував себе проведенням тендерів під час вибору підрядників. Навіть зараз, коли всі фінансові потоки компаній можна простежити, як і їхню діяльність по всьому світу.
«Ми знаємо, що такі контракти розподіляються в умовах обмеженої конкуренції, а то й за повної її відсутності. Наприклад, договір на тилове забезпечення армії Штатів в гарячих точках у 2001-му був підписаний з Hallibarton без конкурсу», – розповідає провідний науковий співробітник Інституту Брукінгса Пітер Сінгер.
Уже тоді експерти активно обговорювали тему, що вирішальним аргументом у цій історії був такий факт: компанію кілька років очолював Дік Чейні, який у 1989-1993 роках був міністром оборони, а у 2001-му – віце-президентом США.
У 2004 році у США вибухнув скандал навколо вартості постачання продуктів для американських солдатів в Ірак. Міністерство оборони США засипали скаргами на «дивні пайки». У ході розслідування з'ясувалося, що переплати за продукти були просто величезні. Наприклад, на гроші, витрачені на закупівлю питної води, можна було залити цією водою територію Іраку на 3 м. У підсумку Hallibarton повернула до бюджету кілька десятків мільйонів доларів, але при військових поставках залишилася.
Такі «родинні» зв'язки простежуються і в DynCorp. У різний час компанією керували люди, які займали потім керівні військові посади. У лютому 1993-го в сенаті проходили слухання про призначення на пост директора ЦРУ Джеймса Вулсі. У ході слухань з'ясувалося, що в 1988-1989 він був директором DynCorp. А до цього працював заступником командувача ВМС США. Вулсі тоді зізнався, що у нього є 1% акцій фірми, але попросив їх залишити у власності і обіцяв не приймати рішень, здатних вступити в конфлікт з інтересами DynCorp.
Преса з'ясувала, що топ-менеджерами цієї найстарішої приватної військової компанії були: відставний генерал Баррі Макефрі, який раніше займався боротьбою з наркотиками і очолював південне командування армії; генерал Річард Холі, екс-глава одного з підрозділів ВПС США; Майкл Тібо, заступник директора агентства з питань контрактів міноборони.
Засновниця Hamilton Securities group Кетрін Остін Фіттс, яка працювала на республіканців, заявила, що DynCorp була своєрідним фондом пенсійного добробуту для високопоставлених співробітників уряду.
У ногу з часом
Варто все-таки відзначити, що DynCorp завжди йшла в ногу з часом, чітко відстежуючи всі тенденції військового ринку і змінюючись відповідно до ситуації.
«Одна з головних характерних рис менеджменту компанії – постійна ставка на багатопрофільність», – каже директор російського Центру стратегічної кон'юнктури Іван Коновалов.
На початку 1990-х, коли влада Сполучених Штатів вперше заявила про скорочення витрат на армію, один з директорів DynCorp, колишній чиновник торгового флоту Пол Ломбарді, наполіг на розвитку інформаційно-телекомунікаційного напрямку. На ринку було обрано 19 IT-компаній, їх купили і відразу перепрофілювали під військові потреби. DynCorp стала пропонувати держструктурам послуги зв'язку та забезпечення його безпеки.
За кілька років фірма отримала можливість управляти фінансовими даними та електронними документами більш ніж 30 урядових установ. До 2003 року IT-послуги приносили компанії до 50% усіх доходів
За кілька років фірма отримала можливість управляти фінансовими даними та електронними документами більш ніж 30 урядових установ, включаючи ФБР, держдепартамент, міністерства юстиції та оборони, Федеральне бюро в'язниць і всі посольства Штатів. До 2003 року IT-послуги приносили компанії до 50% усіх доходів. Такі дані надала Остін Фіттс.
Однак і військові замовлення продовжували годувати підприємство. Після 11 вересня 2001 року і руйнування веж-близнюків зросли бюджети на боротьбу з тероризмом. Також у 2003-му почалася війна в Іраку, і вже через рік DynCorp отримала 40% виручки за участь співробітників у бойових операціях на Близькому Сході. І дуже скоро надходження від військових замовлень знову превалювали в бюджеті компанії.
У розпал військових дій в Іраку у 2006 році DynCorp, перша приватна військова компанія, вийшла на Нью-Йоркську фондову біржу і з успіхом розмістила IPO. За сім років присутності на біржі її консолідована виручка зросла з $1,9 млрд до $4 млрд. Після Іраку DynCorp займалася тиловою підтримкою регулярної армії в Афганістані й отримувала по $1,7 млрд на рік. Сьогодні великі збройні конфлікти у світі знову згортаються, і США готують черговий секвестр військового бюджету. Чим займатимуться приватні військові компанії?
Експерти ООН вважають, що бізнес приватних армій досяг свого пікового показника – у 2012 році їхній оборот зріс до $ 100 млрд – і надалі буде тільки знижуватися
Експерти ООН вважають, що бізнес приватних армій досяг свого пікового показника – у 2012 році їхній оборот зріс до $ 100 млрд – і надалі буде тільки знижуватися. Вже у 2013-му компанії стали говорити про серйозне скорочення фінансових показників. Та сама DynCorp повідомила, що у другому кварталі її виручка впала на 9%, до $876 млн, через скорочення «афганського» бюджету. А у 2014-му війська з Афганістану будуть повністю виведені і виручка ще більше скоротиться.
«У 2008 році компанія отримала контракт на тилову підтримку в цій країні на $ 5,6 млрд. Він триватиме до 2018-го, і це дозволить зберегти бізнес DynCorp ще певний час, але обсяги робіт помітно скоротяться», – упевнений президент американської International Stability Operations Association Даг Брукс. Він зазначає, що конкуренти DynCorp вже радикально перебудовують свої компанії.
Поле неоране
Сьогодні приватні армії, за спостереженнями Шона Макфайта з Університету національної оборони Америки, активно освоюють нові ринки. Головна надія – корпоративний сектор, що задіяний у глобальній економіці. Промислові підприємства і компанії, які займаються сферою послуг, все частіше відкривають свої офіси і філіали в тих країнах, які не відрізняються політичною та військовою стабільністю. Ось там і можуть стати в пригоді всі навички та послуги приватних військових фірм. Переговори в цьому плані ведуться, і найближчим часом ми побачимо нові контракти.
Сьогодні приватні армії активно освоюють нові ринки. Головна надія – корпоративний сектор, що задіяний у глобальній економіці
Наприклад, каже експерт, найстаріша така фірма, Academi (раніше вона називалася Blackwate), в найближчі три роки планує залишити тільки 50% надходжень від урядових структур, а інші замінити на доходи від енергетичних компаній і готельних мереж, що працюють у Східній та Південній Африці. Academi вже будує великий центр для навчання співробітників своїх майбутніх клієнтів на території Африки. Хоча DynCorp такий шлях поки що не розглядає. У підприємства є власне бачення майбутнього.
«Хто намагається повністю переробити себе, приречений на нелегку боротьбу», – заявив ще навесні 2012 року президент компанії Стівен Геффні. Він сказав, що DynCorp має намір і надалі робити ставку на ті напрямки, в яких давно працює, – повітряні перевезення й авіасервісні послуги, тренування поліцейських, бійців регулярної армії і спецслужб, послуги логістики та персональної охорони.
І без «афганського» бюджету у DynCorp укладені контракти майже на $8 млрд, більша частина яких закінчується тільки в кінці 2016 року. Причому всі вони – з американськими урядовими структурами: з держдепом – на авіапідтримку його бюро з боротьби з наркотиками, з міноборони – на польові групи техобслуговування, з ВПС – на управління повітряними базами.
DynCorp збирається запропонувати «в оренду» свою армію урядам ОАЕ, Австралії, а також країн Європи та Африки
А з нового, за словами Геффні, буде тільки те, від чого відмовилися конкуренти, – міжнародна експансія. DynCorp збирається запропонувати «в оренду» свою армію урядам ОАЕ, Австралії, а також країн Європи та Африки. Але чи будуть вони там потрібні?
Дивовижна річ: ще сім-вісім років тому всі приватні військові компанії були «прописані» у США або Великобританії. А тепер приватні армії з'являються скрізь, особливо в країнах, що розвиваються. Прикладом може бути випадок викрадення в січні 2012-го китайських будівельників доріг у Південному Судані. Звільняла їх компанія з Китаю – Shandong Huawei Security Group. Тоді ж керівники китайської фірми заявляли, що шукають роботу в Іраку та інших державах Близького Сходу.
Навіть в Афганістані з'являються гравці, готові замінити DynCorp. Їх уже кілька років активно підтримує Карзай. Він наполягає, що американські приватні військові компанії повинні піти з країни разом з регулярною армією і не пізніше. А всі свої функції передати місцевим фірмам. Такі настрої тільки посилюватимуться у всіх країнах, упевнений Коновалов.
З представником Росії не зовсім згоден експерт Стокгольмського інституту дослідження проблем миру Семюел Перло-Фріман. Він наголошує, що у DynCorp настільки міцні відносини з держдепом, що становище у цієї компанії набагато стійкіше, ніж в інших. А до кінця 2016-го ще є час, щоб такі зв'язки склалися і з держструктурами інших країн. Причому на встановлення таких зв'язків не вплинуть навіть скандали, в які час від часу потрапляють співробітники приватних військових компаній.
У середині 2000-х в Боснії представники DynCorp, які здійснювали миротворчу місію, виявилися замішаними в торгівлі дітьми та жінками, а співробітники ООН покривали їх. Щоправда, цей скандал нічим не закінчився. Співробітників, які попалися, просто звільнили навіть без притягнення їх до кримінальної відповідальності. А дехто навіть встав на захист приватних військових компаній. Брукс заявив, що бійці фірми були лише малою частиною тієї групи, яка виявилася втягнутою в брудну історію. Причому вони не мали великої ваги в прийнятті рішень.
«DynCorp, можливо, і не найкраща компанія, але й не найгірша однозначно. І ті, хто звинувачує її в секс-скандалах, не мають жодного уявлення, про що вони говорять», – констатував експерт.
Треба зазначити, що в країнах колишнього Радянського Союзу, таких як Україна, діяльності приватних військових фірм, у тому розумінні, як на Заході, не спостерігається. Пробують потихеньку залучати приватні компанії для постачання продуктів і роботи на кухні, для прання одягу особового складу та прибирання території, але не більше.
Найбільші вантажні авіаперевезення у світі, як правило, за контрактами НАТО, здійснює АН-225 Мрія української компанії Antonov Airlines. Але це підприємство державне і на приватні рейки найближчим часом навряд чи перейде. Мабуть, найбільш поширеною приватною практикою є надання охоронних послуг комерційним підприємствам і банкам, а також послуги особистих охоронців. Але, на відміну від Заходу, туди йдуть люди, що пройшли школу державних військових й охоронних фірм, а не навпаки.
Приватних армійських формувань, які можна було б «здати в оренду» якійсь іншій країні, немає і поготів. Такі послуги заборонені законодавчо, трактуються як найманство, і щодо них передбачена кримінальна стаття. Але можна очікувати, що у світлі глобалізації світу і в Україні з'являться приватні військові компанії, які займуться насамперед обслуговуванням військової техніки та інфраструктури. Інакше їхнє місце, а відповідно, і робочі місця, можуть зайняти західні фірми на зразок DynCorp.
***
Цей матеріал опубліковано в №2 журналу Корреспондент від 17 січня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.