RU
 

Корреспондент: Захід нам допоможе. Інтерв’ю з власником концерну Галнафтогаз Віталієм Антоновим

Корреспондент.biz,  25 листопада 2013, 16:15
0
4212
Корреспондент: Захід нам допоможе. Інтерв’ю з власником концерну Галнафтогаз Віталієм Антоновим
Фото: Дмитра Ніконорова
Професійний альпініст ВІталій Антонов оточив себе зображеннями гір й у власному офісі

Віталій Антонов, власник концерну Галнафтогаз, в яку входить одна з найбільших мереж автозаправок, ОККО, в інтерв’ю Олександру Пасховеру розповів про те, де він бере всі свої бізнес-ідеї і куди треба рухатися Україні. В обох випадках відповідь одна: Європа. Матеріал розміщено у №46 журналу Корреспондент від 22 листопада 2013 року.

Коли інтерв'ю з Віталієм Антоновим, власником концерну Галнафтогаз, уже було готове до друку, бізнесмен надіслав до редакції короткого листа. У ньому він попросив додати в текст , що навіть якщо Угоду про асоціацію з Євросоюзом Україна не підпише, він не зречеться євроінтеграційного шляху, « продовжуючи впроваджувати найкращі європейські стандарти і цінності у своєму бізнесі».

Що це, передчуття великого провалу на Вільнюському саміті, який відбудеться 28-29 листопада, або страховка на той самий випадок? На інтуїцію Антонов ніколи не скаржився. В іншому випадку йому було б важко побудувати одну з найбільших в Україні мереж автозаправних станцій – ОККО, де працюють понад 7 тис. співробітників.

Журнал Forbes назвав Антонова найефективнішим продавцем палива в країні. Середньодобові продажі на одній заправці перевищують 6,5 т за середнього загальнонаціонального показника 2 т. Його ключовий партнер в паливному бізнесі – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), якому належить 20% концерну.

Фото Дмитра Ніконорова 

Час від часу ЄБРР надає компаньйону дешеві позики, що за умов фінансової блокади, яку переживає Україна, виглядає вельми компліментарно.

У двогодинній лекції, яку і зараз можна прослухати, вбивши в пошуковику Яндекс ім'я Віталія Антонова, він розповідає, як пройшов шлях від трієчника провінційної школи до вершин альпінізму, а потім і до піку капіталізму. Повчальна історія для мам, які тероризують своїх чад за низьку успішність.

А в інтерв'ю Корреспонденту Антонов вдався не до спогадів, а до прогнозування. Підприємець впевнений, що майбутнє у України світле – якщо, звичайно, вона вибере курс на євроінтеграцію.

Також Антонов розповів про дорогі кредити, які тримають бізнес в чорному тілі, але при цьому не заважають йому розвиватися «по-білому», торкнувся він і теми освіти і пояснив, що йому, акулі капіталізму, подобається у вченнях Карла Маркса і Володимира Леніна.

- Наступного тижня вийде щорічний рейтинг Корреспондента Золота сотня – 100 найбагатших українців. Ви – незмінний учасник цього рейтингу. Такі списки найбагатших людей в суспільстві часом викликають найогидніші реакції. Учасників рейтингу називають негідниками, злодіями, бажають їм усіляких мук. За що в Україні так не люблять великий бізнес?

- Напевно, у людей спрацьовують стереотипи, пострадянський синдром. Їм у голову 70 років вбивали, що багатим бути погано. Ми – молода демократія. У нас багато атавізмів з минулого.

- Чи несе якусь відповідальність бізнес за таке до нього ставлення?

- Бізнес сьогодні недостатньо уважно ставиться до таких проблем. Але це і не функція бізнесу – загладжувати вади в тому суспільному розвитку, який є неминучим. Головна функція бізнесу – бути соціально відповідальним, платити податки. І найголовніше, щоб суспільство правильно використовувало ці податки.

- Мені здається, що невдоволення у людей викликає не стільки розмір сплачених податків, скільки досить низькі, неконкурентні зарплати. Рівень середнього платні в Україні – найнижчий у Європі. Це дратує.

- Якщо ми візьмемо оплату праці в Польщі, Угорщині, Німеччині до рівня ВВП і проведемо пропорції з нашими ринковими показниками, орієнтовно вони будуть такими самими.

Фото Дмитра Ніконорова 

- Іншими словами, в Україні не може бути високих зарплат, поки країна є такою непродуктивною?

- Так. Причин непродуктивності багато, але те, що країна непродуктивна, – це факт.

- Днями у Вільнюсі Україна сподівається підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. З нею пов'язані різні надії, одна з них – спрощення візового режиму. А ось надія, яку нещодавно висловили ви: «Основна цінність ЄС – відсутність торгових воєн». Чи означає це, що поза ЄС Україна страждає від торгових воєн? З ким? З яким результатом?

- Наприклад, повільні газові та торговельні війни з Росією. Тепер поговоримо про ЄС, який був створений після Другої світової війни. Для чого? Для того щоб запобігти військовим конфліктам. Адже звичайні війни – це наслідок економічного протистояння. Час, який минув з дня утворення ЄС, показав: найголовніша цінність – відсутність торгових і, як наслідок, збройних конфліктів.

Що стосується вибору ЄС чи МС. Я ностальгічно люблю екс-Союз і все, що з ним пов'язано, але прагматично розумію: потрібно прагнути в ЄС. Що таке ЄС? Це союз держав, які переважно закінчили свій економічний розвиток. У них вже все поділено, розписано, регламентовано. Дуже маленька Західна Європа, де проживає дуже багато людей. Якщо в ЄС розвиватися нікуди, все зайнято, а ринок генерує величезний ресурс, його необхідно десь розміщувати.

Інвестфонди, пенсійні фонди та інше, ті, кого ми називаємо інституційними інвесторами Західної Європи, постійно шукають, куди вкласти цей ресурс. У світі наявний надлишок грошей. Якщо ми йдемо в асоціацію з ЄС, то ми стаємо ближчими до цього ресурсу. У нас є що розвивати, у що вкладати. Митний союз сам розвивається. Їм самим потрібні інвестиції. Чи будуть вони ділитися з нами цим ресурсом? Можливо. Але на яких умовах і де буде дешевше? В ЄС цього ресурсу більше, він вільний і він дешевший.

Фото Дмитра Ніконорова

- Останніми роками настрої українців схиляються в бік зближення з ЄС. За даними КМІС, у разі проведення референдуму 43% проголосували б за вступ до ЄС, але ось 30% все ж проти ...

- Вибачте, я вас переб'ю. 30% проти – це напевно ті, хто ніколи не був за кордоном. А таких, на мій подив, наприклад, у Криму, у Східній Україні, близько 80%. Вони ніколи не були в ЄС. Чому? Хтось боїться мовного бар'єру, у когось немає коштів або просто не бажають туди їхати. Я думаю, що кожен, хто повертається звідти, повертається з такою думкою: коли ж у нас буде, як там?

- Добре, змінюємо тему. Переходимо ближче до вашого професійного профілю. Україна має шість нафтопереробних заводів, при цьому є єдиною країною в регіоні, яка не виробляє якісного палива і тому постійно потребує імпорту. Чому у нас не працює галузь, яка у всьому світі приносить великі прибутки?

- Все дуже просто. Для виробництва якісного палива потрібен величезний ресурс. Щоб реанімувати такі заводи, як Лисичанський і Кременчуцький НПЗ, потрібен не один мільярд доларів. Будь-яка компанія добре подумає, чи варто їй вкладати гроші в українські заводи. Адже той самий мільярд, вкладений у видобуток, принесе набагато більше прибутку. Сьогодні нафтопереробка вже хоч трохи, але прибуткова. Два роки тому вона була збитковою.

- Чому в Білорусі та Прибалтиці рентабельно вкладати в переробку, а в Україні ні?

- У Білорусі та Прибалтиці були вкладені, перш за все, державні ресурси. А Лисичанський завод довго стояв, поки не занепав, потім прийшли так звані танкісти – тоді так називали ТНК ВР – і стали там щось робити. Але це не можна назвати системною реконструкцією. Потрібні великі вкладення. Я думаю, вони по плечу компанії, яка володіє ТНК, – Роснефти. Кременчук був орієнтований на татарську нафту. На цей момент там цією татарською нафтою і не пахне, пахне якоюсь іншою нафтою, в тому числі українською. Але одного цього запаху недостатньо, щоб реконструювати завод.

Фото Дмитра Ніконорова

- З 2014 року паливо, що продається на території України, повинно містити 5-10% біоетанолу. Це рішення уряду обурює торговців бензином. Вони кажуть, це катастрофа. Чи це так?

- У тому стані, в якому перебувають інфраструктура і законодавство, це катастрофа. Для додавання спирту і зберігання такого палива потрібно спецобладнання. Наші нафтобази не пристосовані до його зберігання. Через 30 днів це буде вже не бензин – молекулярний склад палива зміниться. Там потрібні супергерметичні резервуари. До цього треба готуватися. В Україні відсутня нормативно-законодавча база з цього питання – немає ні правил зберігання, ні правил транспортування. Щоб виводити такий продукт на ринок, необхідно багато років пропрацювати над його правильною реалізацією. Знову-таки в Європі в законі написано: до 5 % біоетанолу. А у нас – не менше 5 %. Такого досвіду у світі немає. Була спроба ввести такий продукт у Німеччині, але експеримент не вдався. Автомобілі наші не пристосовані до такого палива.

- Як це нововведення з етанолу вплине на ціну палива?

- Я думаю, вона збільшиться. За попередніми розрахунками, від 3 до 5 грн. на 1 л. В Україні виробляється недостатньо біоетанолу, щоб країна комфортно змогла перейти на новий вид палива з 2014 року. Компанії змушені будуть докуповувати його за кордоном.

- Якщо все так очевидно, тоді в ім'я чого або в ім'я кого це робиться?

- Напевно, в ім'я тих, хто будує етанольні виробництва в Україні. Наскільки я знаю, в Україні зводять такі заводи. Я впевнений, що це просто лобізм. Ми думали будувати завод, але прийшли до думки, що ми залишимося магазином, який торгуватиме. Ми принципово не хочемо заходити ні у виробництво, ні у видобуток.

Фото Дмитра Ніконорова

- Україна є якщо не чемпіоном світу, то вже точно чемпіоном Європи з висоти кредитних ставок. Це яку ж треба мати рентабельність, щоб вижити?

- У нас гроші дорогі, і скільки ми ще зможемо їх використовувати – це питання. Тому що той, хто використовує дорогі гроші, працює тільки на ті інститути, які ці гроші дають. Але ви ж пам'ятаєте часи, коли ставки були і під сотні відсотків?

- Але й річна інфляція тоді [в середині 1990-х] була під 10.000 %. Сьогодні український уряд каже, що у нас нульова інфляція. Це правда?

- Якщо подивитися, як знецінюється споживчий кошик, і якщо ми можемо ще перетравлювати такі ставки, ймовірно, прихована інфляція все ж є. І, напевно, ми сильна країна, якщо перетравлюємо такі високі процентні ставки. Але наскільки вистачить потужності країни, щоб жити в такому режимі?

- Я б тоді сказав, ми не сильна країна, а сильно бідна країна. Дорогі гроші охолоджують економіку.

- Я б так не казав. Дорогі гроші стимулюють економіку, дешеві – розслаблюють бізнес. У будь-якому явищі є свій плюс і мінус. У цей час це, мабуть, необхідна умова для розвитку суспільства.

- Чудово. Тоді у мене для вас ще одна хороша-погана новина. Інвестиційний клімат в країні близький до точки замерзання. Ще на початку року президент ЄБРР Сума Чакрабарті заявив про Україну: «Погіршення інвестиційного клімату виявляється в корупції на всіх рівнях, діях податкових органів і митниці, неефективності роботи судової системи». Ви на собі відчуваєте вияв усього цього неподобства?

- У моєму розумінні бізнес – це завжди подолання складнощів. Якщо ти можеш долати такі прояви, ти ведеш бізнес, якщо ні – ти його не ведеш. Ми навчилися якимось чином вести білий бізнес у нашій країні. Якщо я вам зараз по пунктах розписуватиму, як вести білий бізнес в Україні, вийде довга історія.

- Напишіть про це книгу, вона стане бестселером.

- Спасибі, гарна думка. Я подумаю. З іншого боку, в якій країні світу за 15 років можна побудувати близько 400 заправних станцій компанії, яка не має преференцій з боку держави? Я ніколи не був у владі, не мав величезного стартового капіталу. І тепер запитую у себе: чи гарний у нас інвестиційний клімат? Для когось він хороший, для когось поганий. Я не хочу сказати, що тут легко. Але для мене, нашої команди бізнес – це насамперед виклик. Якщо ти не можеш цей виклик прийняти, отже залишається тільки скаржитися, як тобі важко.

Надано прес-службою концерну Галнафтогаз

- Ви часто буваєте за кордоном. Які цікаві бізнес-ідеї, маркетингові ідеї привезли звідти сюди?

- Наприклад, така банальна і проста на перший погляд річ, як чистота туалетів. Начебто просто. Але це дуже важливий елемент іміджу АЗК. У нас була окрема програма з доведення туалетів до ідеального стану. У цьому питанні ми орієнтуємося винятково на західні стандарти. Там туалети чисті.

- Що ще?

- Мультиплікація бізнесу. Коли я був за кордоном у 1990 роках, бачив, що всі великі мережі працюють як мультиплікатори. Тобто, заправка є мультиплікатором різних бізнесів. Ми зі старту стали будувати комплекси – АЗС, магазин, ресторан. На нас тоді багато хто дивився і запитував, навіщо це потрібно – будувати комплекси за $ 1 млн, якщо можна побудувати АЗС за $ 200 тис. без магазину, ресторану, підкачування коліс і т. д. Крім якості палива мультиплікатор дає нам можливість бути успішною компанією.

- Ви приймаєте на роботу молодих спеціалістів. Тобто одним з перших відчуваєте всі прогалини, а можливо, й успіхи, вітчизняної освіти. У чому вони полягають і що ви вживаєте, щоб компенсувати співробітникам неефективно проведені роки в класах і аудиторіях?

- Нам важко знаходити співробітників. Фінансова і юридична освіта відірвана від реальності. Наші вузи дають хорошу теоретичну базу, але практична відсутня. Багаж знань вкладений великий, але застосувати у конкретному напрямку його важко. Тому молоді фахівці проходять у нас адаптаційні курси. Найголовніше, щоб людина була порядною і креативною. На пальцях можу порахувати свій практичний досвід, який виніс з вузу. Всьому навчався сам.

- У вас з тих часів любов до вчення Карла Маркса?

- У мене любов не тільки до Карла Маркса – у мене любов до Леніна ще є. Ці хлопці, насамперед, розповіли, як працює економіка. Прочитавши перший том Капіталу, я зрозумів, як працюють західні економіки і звідки взагалі беруться гроші. Там, звичайно, багато чого потрібно опускати. Перший том підносить все з ідеологічних позицій того часу, але в водночас показує, як народжується додаткова вартість у торговому та виробничому капіталі. Це стовпи бізнес-мислення. Ленін, його робота Розвиток капіталізму в Росії – просто хрестоматія для будь-якого підприємця.

Фото Дмитра Ніконорова

- На яких книгах ви виросли, зрозуміло. Що читаєте сьогодні?

- Економічні книги я зараз майже не читаю, хоча купую. Для підтримки тонусу іноді читаю Макса Вебера. Якщо брати художню літературу, зараз купив 100 томів зібрання класичної іноземної літератури. Відкрив для себе по-новому Еміля Золя, Грема Гріна. Свого часу на мене справив враження Теодор Драйзер, його трилогія Фінансист, Титан, Стоїк. Повернення до цих речей є дуже цікавим.

***

Цей матеріал опубліковано в № 46 журналу Корреспондент від 22 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі
Загрузка...