Китайські компанії за підтримки офіційного Пекіна масово скуповують найбільші бренди по всьому світу, нарощуючи вплив своєї країни в цілих сегментах зарубіжних економік. Корреспондент розбирався, що все це означає, пише Олег Шанковський у №6 видання від 14 лютого 2014 року.
Наприкінці січня новинні сайти лихоманило: всі обговорювали несподівану купівлю китайським гігантом Lenovo компанії Motorola Mobility, колись найбільшого виробника мобільних телефонів, а нині – збиткового підрозділу корпорації Google, за $ 2,9 млрд.
І мова йшла не тільки про те, скільки мільярдів доларів втратив на цій угоді Google і чи зможе Lenovo відродити легенду телефонобудування. Окреслилася тенденція, що посилюється протягом останніх років: Китай продовжує масове скуповування найбільших світових брендів і виробників у різних галузях діяльності, витрачаючи на це десятки мільярдів доларів на рік.
Величезний надлишок вільних грошей і підтримка уряду дозволяють китайцям практично не обмежувати себе в коштах, а гостра потреба в енергоресурсах, продовольстві і високих технологіях визначає основні напрями інвестицій. Так, тільки в минулому році китайські компанії поглинули канадського нафтогазового гіганта Nexen, найбільшого у світі виробника свинини – американську Smithfield, багаті нафтові родовища у США – West Texas's Wolfcamp Shale і безліч інших об'єктів.
Протягом останніх 30 років китайська економіка стрімко зростала, ставши у 2010-му другою у світі, а у 2013-му сягнувши обсягу ВВП $ 9,4 трлн. За допомогою величезних іноземних інвестицій, дешевого виробництва й наповнення американських і європейських ринків своїми товарами Піднебесна накопичила неймовірний фонд національного добробуту, який потрібно кудись інвестувати.
Цими вкладеннями країна намагається змінити саму себе, вирішити основні економічні проблеми і домогтися підвищення якості життя для своїх численних громадян. А купівля відомих й авторитетних брендів дозволяє швидко освоїти нові ринки і посилити свій вплив у світі, заразом перестрибуючи довгі етапи становлення.
«Для створення впізнаваного серед клієнтів бренду потрібні величезні зусилля і тривалий час. У китайців є багато грошей, і вони йдуть коротким шляхом для розширення своєї частки міжнародного ринку, просто купуючи добре відомі глобальні бренди. Це буде тривати до того часу, поки китайські бренди самі не стануть на ноги, на що, схоже, підуть ще довгі роки», – каже Корреспонденту Дерек Сізорс, експерт стратегічного дослідницького інституту Heritage Foundation (США).
China Inc.
Напевно, найвідомішими поглинаннями можна назвати купівлю китайським автовиробником Geely підрозділу легкових автомобілів шведського автогіганта Volvo у 2010 році, а також придбання Lenovo підрозділу з випуску персональних комп'ютерів в американської корпорації IBM у 2005-му.
Крім того, громадяни Піднебесної володіють найбільшою у США мережею кінотеатрів – AMC, другим найбільшим у світі алмазним банком – бельгійським Antwerp Diamond Bank, російською мережею foto.ru, виробником знаменитих лондонських таксі Manganese Bronze Holdings, частиною акцій французького концерну PSA Peugeot Citroen, легендарним італійським виробником мотоциклів Benelli.
Китайцям належать 40% споруди корпорації General Motors у Детройті, легендарна будівля страхового ринку Lloyd's Building (у якому встановлений не менш легендарний Дзвін Ллойда) в Лондоні, знаменитий банківський хмарочос Chase Manhattan Plaza на Манхеттені, 10% акцій лондонського аеропорту Хітроу.
Не байдужі китайці і до розкіші: наприклад , у 2012 році китайський державний виробник бульдозерів Shandong Heavy купив 75% відомого італійського виробника люксових яхт Ferretti, а у 2013-му Dalian Wanda Group придбала британську компанію Sunseeker, що випускає яхти такого ж класу. Протягом усього 2013 року китайці систематично скуповували виноробів у знаменитому французькому Бордо, ставши власниками значної частки ринку.
Однією з основних сфер інтересів Китаю залишається енергетика. На цей момент країні належать нафто- і газопроводи в Центральній Азії, шахти в Австралії та Африці, енергетичні компанії у США, Канаді, Португалії, Швейцарії та інших державах. Структурам одного лише китайського мільярдера Лі Кашина належить майже третина ринку енергопостачань Великобританії , чверть її ринку природного газу та 7% ринку водопостачання.
Китайські інвестиції здійснюються не тільки і не стільки для отримання прибутку. Основні цілі – стратегічні
За словами Кеннета Померанца, професора історії Чиказького університету, який спеціалізується на Піднебесній, китайські інвестиції здійснюються не тільки і не стільки для отримання прибутку. Основні цілі – стратегічні, і їх можна розділити на дві категорії.
Перша категорія – отримання доступу до гостро затребуваних енергоресурсів і джерел продовольства. До неї відноситься й інформація, що промайнула у вересні минулого року, в тому числі і на китайських сайтах, про намір Піднебесної чи то купити, чи то орендувати 3 млн га українських сільгоспземель – 5% території країни. У разі реалізації такого наміру Україна стала б найбільшим закордонним виробником продовольства для Китаю.
І хоча пізніше українська влада спростувала факт цієї угоди, вона цілком вписується в нинішню економічну стратегію Пекіна. Крім того, скуповування великих агропідприємств за кордоном дозволяє китайцям виводити з країни екологічно шкідливе виробництво продовольства.
З іншого боку, додає Померанц, здійснюються спроби створити те, що в Китаї називають чемпіонами, – компанії, здатні успішно конкурувати на ринках з високою доданою вартістю по всьому світу шляхом отримання контролю над просунутими технологіями, визнаними брендами, кваліфікованими кадрами і так далі.
«Поглинання компанією Lenovo частини IBM – це, напевно, найкращий приклад тут, але є й інші», – зазначає професор Корреспонденту.
Позитивним моментом застосування таких стратегій є той факт, що китайці не прагнуть до швидкого прибутку, завдяки чому готові вкласти набагато більше часу і ресурсів в поглинену компанію, ніж інвестори з інших країн. А той факт, що переважну більшість великих китайських компаній контролює держава (та сама корпорація Lenovo підконтрольна Китайській академії наук), дає їм доступ до дешевих грошей і підтримки Пекіна.
«Величезна перевага китайських компаній полягає в тому, що вони можуть брати кредити в Китаї під надзвичайно низькі відсотки. Особливо в капіталомістких галузях це може дати їм перевагу перед іноземними конкурентами», – каже Корреспонденту професор фінансів Пекінського університету Майкл Петтіс.
Небажані гості
«Це поглинання, найбільше поглинання американської компанії китайською фірмою, являє собою прецедент, який зашкодить американській економіці і позбавить робочих місць у довгостроковій перспективі», – з таких слів у грудні минулого року почалася стаття у впливовій американській газеті New York Post про поглинання найбільшого у світі виробника свинини, американської компанії Smithfield, китайською Shuanghai International Holdings Limited.
Отримуючи все більший контроль над економікою США, Пекін не надає такої ж можливості Америці щодо своїх ринків
Автор вельми песимістично описав майбутнє підприємства, а також вказав на невідповідність в американсько-китайських відносинах: отримуючи все більший контроль над економікою США, Пекін не надає такої ж можливості Америці щодо своїх ринків, дозволяючи, в кращому випадку, купувати міноритарні пакети акцій деяких компаній.
«Факт в тому, що Coca-Cola, або General Motors, або Maytag не можуть отримати контроль над наявним, розвиненим китайським конкурентом», – наголошувалося в матеріалі.
Такий стан речей уже неодноразово розпалював відносини між країнами. Одним з найвідоміших прецедентів є заборона Вашингтона китайській Huawei на купівлю американського виробника телекомунікаційного устаткування 3Com у 2008 році. А у 2012-му комітет з розвідки США оголосив Huawei, а також іншого китайського телекомунікаційного гіганта, ZTE, загрозою нацбезпеці, запідозривши їх у спробі шпигунства.
«Якщо комуністична партія наказує компанії Huawei шпигувати, у неї немає іншого виходу, окрім як погодитися. Немає ніякої незалежної партії, щоб її захистити, немає незалежної судової системи, немає незалежних ЗМІ. Справа не в тому, що китайські компанії є інструментами партії. Справа в тому, що вони дуже легко можуть на них перетворитися», – пояснює Сізорс.
І це далеко не єдиний випадок такого конфлікту між Вашингтоном і Пекіном. Наприклад, у 2005 році конгрес США змусив акціонерів великої каліфорнійської нафтової компанії Unocal відмовитися від продажу підприємства китайцям і прийняти замість цього пропозицію американського Chevron, який запропонував на цілих $1,4 млрд менше.
Крім того, масове і безцеремонне скуповування китайцями всього поспіль, у тому числі часто і культових компаній, кидає у зневіру і звичайних людей, викликаючи в них відчуття втрати чогось рідного.
«Знайомтеся з новим брендом: Колись виготовлялося в Італії», – написало влітку 2013 року видання The Epoch Times у статті про те, як вісім знаменитих італійських брендів перейшли під контроль Піднебесної.
Втім, далеко не завжди влада країн вбачає в китайській експансії загрозу.
«Ми хочемо бути ціллю китайських інвестицій. Скажіть іншим китайським інвесторам приходити в Лондон і витрачати свої гроші», – заявив у травні 2013 року британський прем'єр Девід Кемерон журналу Fortune, пообіцявши китайцям найбільш тепличні умови.
Китайську економічну експансію цілком підтримують на Уолл-стріт, яка сподівається заробити на подорожчанні акцій компаній, що поглинаються, а також часто регіональна влада, які розраховує на появу нових робочих місць.
Хоча останній пункт не завжди втілюється в життя: дуже часто, особливо у сфері будівництва, Китай залучає власних робітників, число яких іноді доходить до кількох тисяч. У зв'язку з цим пригадується недавнє рішення Пекіна інвестувати неймовірні $18 млрд у зведення орендного житла в Україні (див. Корреспондент № 3 від 24 січня).
Захід сходу
Нинішній випадок масової експансії певної країни на міжнародні ринки не є новим. Щось схоже у 1920-х роках робили США, у 1970-х – країни ОПЕК, у 1980-х – Японія.
«Немає абсолютно нічого дивного в тому, що зараз це робить Китай, і я б чекав продовження і навіть посилення цього процесу протягом кількох наступних років», – заявив Петтіс.
Минулий досвід не дозволяє дивитися в майбутнє компаній винятково оптимістично. Часто в схожих випадках нові власники значно переплачували за придбані компанії і не завжди справлялися з управлінням ними
За словами експерта, минулий досвід не дозволяє дивитися в майбутнє компаній винятково оптимістично. Професор зазначив, що часто в схожих випадках нові власники значно переплачували за придбані компанії і не завжди справлялися з управлінням ними.
«Поки немає ніяких доказів, що китайські компанії чекає інша доля», – зазначив Петтіс.
Незважаючи на те що більшість експертів очікують продовження поглинань в найближчі роки, вони згодні, що з часом ця практика припиниться. Причин декілька: для забезпечення доступу своїх компаній до дешевих кредитів, а також для вигоди експортерів Пекін штучно утримує вкрай низьку облікову ставку, але це негативно позначається на стані Народного банку Китаю та депозитарних рахунках звичайних громадян. Крім того, уряд країни намагається переорієнтувати свою економіку на внутрішнє споживання і піти від експортної залежності, для чого рано чи пізно доведеться підняти ціну юаня.
Але поки що цього не сталося, і можна з високою часткою впевненості припустити, що в найближчі роки ми ще неодноразово станемо свідками того, як черговий знаменитий бренд поповнить щільні ряди представників нового китайського бізнесу.
***
Цей матеріал опубліковано в № 6 журналу Корреспондент від 14 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.