Корреспондент: Вектор газу. Виступ Європи і США проти Газпрому змінить енергетичну картину світу

Згода Сполучених Штатів допомогти Європі в протистоянні з російським Газпромом приведе до радикальних змін в енергетичній картині світу, пише Олег Шанковський у №13 журналу Корреспондент від 4 квітня 2014 року.

Протистояння між РФ і Заходом, що загострилося після кримської кризи, досягло нового, найважливішого рівня розвитку – консервативна Європа, яка десятиліттями сиділа на російській газовій голці, нарешті-таки вирішила зробити рішучі кроки до набуття енергетичної незалежності.

Бажаючи покарати Кремль за допомогою санкцій, а також позбутися диктату Газпрому, європейці почали шукати можливість звести споживання російських енергоносіїв до мінімуму. Для цього вони звернули свій погляд у бік США, які в останні роки стрімко перетворюються зі споживача нафти і газу на їхнього експортера.

Ще на початку березня країни Вишеградської четвірки – Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина – направили офіційний лист до Вашингтона з проханням дозволити експорт американського газу до Європи, який зараз жорстко обмежений на законодавчому рівні.

«Присутність природного газу зі США буде дуже вітатися в країнах Центральної та Східної Європи», – йшлося у зверненні.

Зі схожим проханням, але вже в масштабах усього континенту виступив і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, назвавши американський сланцевий газ благословенням для світу.

Заяви європейців потрапили в благодатний ґрунт. Володіючи величезними запасами, відкритими внаслідок сланцевої революції, США готуються докорінно змінити енергетичну картину світу. А нинішня нестабільна ситуація, викликана непередбачуваною поведінкою Москви, може лише прискорити цей процес, послабивши у підсумку енергетичний диктат Кремля.

«Ми готові дозволити щоденний експорт такої кількості газу, яку Європа щодня споживає», – ця заява президента Сполучених Штатів Барака Обами, зроблена під час саміту ЄС-США у Брюсселі 26 березня, спричинила справжній вибух у новинних стрічках і гарячі суперечки між профільними аналітиками.

І хоча більшість експертів сходяться на думці, що повністю відмовитися від російських енергоресурсів Європі навряд чи вдасться, вони вважають відчутне послаблення позицій Газпрому в регіоні цілком реальним вже через кілька років. Однак для цього європейцям доведеться витратити чимало зусиль і грошей, а також виявити справжню згуртованість і політичну волю.

Апетит під час біди

Щорічно Європа споживає близько 450 млрд кубометрів газу, третина якого імпортується з Росії. Ще близько 60 млрд кубометрів постачається танкерами у скрапленому вигляді.

Але, незважаючи на настільки значні обсяги, говорити про якийсь єдиний європейський ринок не доводиться: якщо, наприклад, Іспанія не купує російський газ взагалі, то такі країни, як Болгарія, Фінляндія і держави Балтії, залежні від нього на 100%.

Такий стан справ значною мірою зумовлений технічно: багато країн не має регазифікаційних станцій, здатних приймати зріджений природний газ, що постачається танкерами (так званих СПГ-терміналів), а ті, які мають, не можуть поділитися ним із сусідами через брак інфраструктури, зокрема інтерконекторів – спеціальних з'єднувачів для перекачування газу між газопроводами.

Це робить окремі європейські держави практично безпорадними в переговорах з Кремлем, який знає, що опонент врешті-решт буде змушений прийняти умови Газпрому.

«Це не просто несправедливо – це зловживання монопольним становищем», – заявив у своєму зверненні за допомогою до США міністр енергетики Литви Ярослав Неверович, нарікаючи на те, що його країні доводиться платити Росії за газ на 30% більше, ніж це роблять інші члени ЄС.

Щоправда, з цією проблемою європейці все таки намагаються боротися. Нещодавно Фінляндія й Естонія домовилися побудувати на своїх берегах Фінської затоки СПГ-термінали і з'єднати їх газопроводом, що дозволить країнам відмовитися від купівлі газу в Росії.

Сьогодні в Європі працює 21 такий термінал, шість з них розташовані в Іспанії. Нещодавно ця країна заявила, що в перспективі зможе постачати до ЄС до половини всього обсягу газу, який сьогодні прокачується з Росії через Україну, якщо сусіди погодяться інвестувати у створення необхідної інфраструктури.

«Якщо [кримська] криза щось і показала, так це те, що інтерконектори корисні не тільки для Іспанії та Португалії, а й для всієї Європи», – заявив міністр промисловості та енергетики Іспанії Хосе Мануель Соріа.

Це підводить до головного питання: звідки взяти альтернативний російському газ. Ось тут у гру і вступають США. Або не вступають. Думки експертів розділилися.

На стартовій прямій

«США навряд чи відправлять Європі якусь значущу кількість сланцевого газу протягом найближчих років. Також виглядає сумнівною здатність США забезпечити ЄС повним обсягом необхідного йому газу», – каже Корреспонденту доцент в галузі глобальної енергетики Лондонського університету Гаральд Хойбаум.

США дійсно володіють великими запасами дуже дешевого газу. Ціна однієї енергетичної одиниці в Штатах удвічі нижче, ніж в Європі, і втричі – ніж в Азії. Але масовий експорт СПГ зі США на цей момент серйозно ускладнений відразу кількома факторами.

По-перше, це вкрай складна дозвільна система. Між Штатами і Євросоюзом немає договору про Зону вільної торгівлі, що робить отримання експортної ліцензії ще важчим. З кількох десятків компаній, що подали заявки на отримання такого дозволу, попередню згоду від департаменту енергетики отримало лише сім, а остаточну – лише одна, Cheniere Energy Inc, яка планує почати відвантаження зі свого СПГ-терміналу Sabine Pass в Луїзіані у кінці 2015 року.

При цьому немає жодної гарантії, що газ попрямує до Європи: умови ліцензування дозволяють компаніям самим вирішувати, кому продавати свою продукцію, а її транспортування через Атлантику може підвищити ціну вдвічі, що значно знизить кінцеву виручку.

«Багато постачальників воліло б продавати на азіатські ринки, а не в Європу через вищу ціну», – пояснює виданню авторитетний ізраїльський енергетичний експерт Джина Коен.

Крім того, спрощенню процедури ліцензування заважають американські зелені, які мають у країні вельми помітну вагу, на чию підтримку на майбутніх виборах у конгрес, що відбудуться восени, розраховує і сам Обама. Також від можливого початку продажів газу по всьому світу не в захваті і місцеві промисловці, які побоюються зростання цін на блакитне паливо всередині США.

Але якщо американська влада теоретично може прийняти політичне рішення і дозволити масовий експорт газу за межі Зони вільної торгівлі, то швидко почати сам процес не вийде з причини тієї ж відсутності інфраструктури.

Донедавна США самі були імпортером, тому їхні СПГ-термінали переважно призначені для отримання та регазифікації газу, а не для його скраплення і закачування в танкери. Переобладнання таких терміналів, а також будівництво нових вже розпочалося, але це все одно займе не один рік і вимагатиме не один мільярд доларів.

Хоча, навіть незважаючи на наявні проблеми, багато експертів сходиться на думці, що у світі вже запущений масштабний процес, здатний радикально змінити паливну картину планети. Рано чи пізно США почнуть масовий продаж СПГ, що приведе до появи феномена, який поки що не існує, – єдиного світового газового ринку, а заразом і газових бірж, що працюють за прикладом нинішніх нафтових.

Сьогодні у світі працюють три основні ринки газу, пов'язані між собою відносно слабо: європейський, який одержує основну кількість палива по трубах, азіатський, що споживає переважно скраплений газ (одна тільки Японія купує 40% всього СПГ у світі), й американський.

Навіть якщо США направлять більшість своїх газових танкерів в Азію, це витіснить звідти нинішніх постачальників  які не зможуть конкурувати з дешевим американським паливом і будуть змушені звернути свою увагу на Європу.

Все це може привести до ще одного принципово важливого моменту – від’єднаннявартості газу від цін на нафту і початку формування цін за законами попиту та пропозиції.

«Це [відв'язування газу від нафти] потенційно може привести до радикальних змін для залежних від імпорту споживачів газу, таких як Японія і Західна Європа, шляхом зниження їхніх витрат на енергію і звільнення їх від газових монополістів, таких як російське чудовисько Газпром, який ніколи не соромився використовувати свої природні ресурси як геополітичну зброю для просування інтересів Росії», – йдеться у звіті колишньої чиновниці з адміністрації Обами Елізабет Розенберг, який був опублікований 6 лютого і закликає США якнайшвидше вийти на енергетичний ринок.

Європейське чучхе

Тим часом, незважаючи на потенційно хороші перспективи, на їхнє повноцінне впровадження піде не один рік, а Європа прагне отримати максимальне послаблення залежності від Росії якомога швидше. На думку експертів, це цілком реально.

«Європа і надалі потребуватиме імпорту великих обсягів газу і навіть їхнього зростання. Проте існують кроки, які Європа може зробити і вже робить для збільшення якщо не незалежності, то хоча б безпеки в постачаннях і відчуття спокою щодо того, що купівля російського газу принесе Європі більше вигод, ніж проблем», – запевняє Коен.

За словами експерта, в першу чергу потрібно зробити таке: збільшити газові сховища для резервування палива на випадок криз; побудувати двосторонні інтерконектори, які дозволять всім країнам Європи підтримувати одна одну в разі виникнення проблем; спорудити більше СПГ-терміналів; максимально застосовувати методи енергозбереження та енергоефективності.

Європейцям варто замислитися про часткове заміщення газу технологією чистого вугілля, відновлюваними джерелами енергії, власним сланцевим газом і навіть атомною енергетикою

Крім того, вважає Коен, європейцям варто замислитися про часткове заміщення газу технологією чистого вугілля, відновлюваними джерелами енергії, власним сланцевим газом і навіть атомною енергетикою.

Особливим чином вся ця ситуація стосується України. Якщо Європі вдасться знизити залежність від російського газу, наша країна втратить значну частину доходів від його транзиту. Питання набуття енергетичної свободи стоїть в Україні ще гостріше, ніж в ЄС, зважаючи на відсутність альтернативи російським поставкам, які вже дорожчають.

Залишається лише сподіватися, що такий довгоочікуваний український СПГ-термінал все ж буде побудований, а розвідка на родовищах сланцевого газу, що проводиться компаніями Shell і Chevron в Харківській та Івано-Франківській областях, принесе обіцяні результати.

Дані BP, Eurogas, US Energy Administration за 2012 рік

***

Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 4 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.