Лютневі події і зміна влади в країні розкрили нові грані багатьох персон, змусивши їх ступити далеко за рамки звичних амплуа. Мабуть, найбільш разюча метаморфоза сталася з одним із засновників групи Приват, Ігорем Коломойським, пише Валерій Байкалов у №17-18 журналу Корреспондент від 5 травня 2014 року.
Нещодавно Ігор Коломойський змінив Швейцарію на Дніпропетровськ і, схоже, цілком призвичаївся до крісла губернатора області, що межує з охопленим заворушеннями Донбасом. Один з найбільш колоритних вітчизняних бізнесменів горою стоїть за територіальну цілісність країни, обмінюється уїдливими репліками з президентом Росії, допомагає армії і МВС, підвищує зарплати на своїх підприємствах на 20%, закликаючи інших роботодавців піти за цим прикладом.
Плакатний образ патріота-державника псує тільки зростання апетитів його віртуальної, але від цього не менш потужної промислової імперії. Зберігши пільги та преференції, отримані при президенті Вікторі Януковичі і навіть раніше, Приват прагне кувати залізо, поки не згасло.
25 квітня Міністерство енергетики опублікувало два роз'яснення у відповідь на критичні публікації в ЗМІ. В одному з них ішлося, зокрема, що чотири українські феросплавні заводи виконують свої зобов'язання в рамках меморандуму, котрий гарантував їм пільгові тарифи на електроенергію ще у 2013 році. В іншому чиновники стверджували, що ніяких рішень про вилучення так званої технологічної нафти із системи магістральних нафтопроводів Міненерговугілля і Кабмін поки що не приймали.
В обох епізодах фігурантом публікацій була група Приват – з тією лише різницею, що в першому випадку мова йшла про пільги, схвалені ще Кабміном Миколи Азарова, а в другому – про перспективний план. Але про все по черзі.
Віртуальна вертикаль
Коломойський – людина, яка втілила в життя давню мрію вітчизняних функціонерів нафтогазової галузі про створення вертикально інтегрованої нафтової компанії. Втім, враховуючи, що єдиної керуючої структури у неї офіційно не існує, мова йде скоріше про віртуальну інтеграцію. Група Приват є найбільшим гравцем нафтової галузі, займаючи перші, а місцями і монопольні позиції у всьому ланцюжку видобуток – транспортування – переробка – реалізація.
При цьому де-юре під контролем Привату перебувають тільки дві останні ланки. Група Коломойського, не будучи мажоритарним акціонером, утримує операційний контроль над найбільшим (і єдиним, що працює в країні) Кременчуцьким нафтопереробним заводом (НПЗ). Контроль над підприємством Приват отримав у 2007 році – історія була пов'язана з рейдерською атакою, про що зараз не прийнято згадувати. З одного боку, це дозволило позбутися татарстанських акціонерів, з іншого – позбавило завод постачань російської нафти.
Підконтрольні Привату офшори є акціонерами й у ПАТ Укрнафта, найбільшій видобувній компанії країни, контролюючи понад 40% акцій. Державі в особі НАК Нафтогаз України в ній належать 50% +1 акція, але ще з початку 2000-х компанія перебуває під операційним контролем Привату.
В обох випадках епоха правління Януковича, яку прийнято вважати складним для вітчизняного бізнесу періодом, істотних змін в ситуацію навколо обох компаній не привнесла. Останні збори акціонерів Укрнафти відбулися в лютому 2011 року, акціонери Укртатнафти збиралися ще раніше – у 2010-му. Відповідно, істотні кадрові рішення відтоді не приймалися і дивідендів від діяльності компаній держава не отримувала.
«Держава як власник контрольного пакета не хоче цим займатися. Кожен новий чиновник бере відкат за те, щоб не втручатися в роботу цієї контори, а так бути не повинно», – зазначив глава консалтингової групи А-95 Сергій Куюн у коментарі Корреспонденту щодо ситуації з контролем над Укрнафтою.
Видобуту сировину компанія зобов'язана продавати на аукціонах. Для того щоб вона потрапила на підконтрольні Коломойському підприємства, раніше доводилося йти на різні хитрощі на кшталт торгів між афілійованими структурами і формування умов продажу таким чином, щоб ніхто інший з потенційних покупців не міг ними скористатися. З того часу як українська нафта переробляється тільки на приватівському Кременчуцькому НПЗ, всі маневри на аукціонах відбуваються у сфері ціноутворення.
Наприклад, шляхом зміни аукціонним комітетом порядку визначення ціни нафти, за якої замість її світових котирувань вирішили брати митну вартість. Таким чином, за оцінками А-95, тільки у 2010 році занизити доходи Укрнафти вдалося на 660 млн грн. А за 2008-2009-й на аукціонах компанія недоотримала близько $ 1 млрд.
Зрозуміло, що для Коломойського, присутнього в акціонерних капіталах і продавця і покупця, реальних втрат не було. Мова про виведення коштів з-під оподаткування. В умовах жорсткого бюджетного дефіциту ця схема продовжує діяти і зараз, і суттєво переглядати її профільне міністерство поки що не має наміру.
Відхід зі сцени конкурентів, багато в чому продиктований несприятливою ринковою кон'юнктурою, також не минув без участі Привату, що просунув свою людину – Олександра Лазорка – на посаду голови правління державного оператора системи магістральних нафтопроводів Укртранснафта ще у 2009 році.
Результати не змусили себе чекати – вже у 2010-му Укртранснафта позбавила Одеський НПЗ Лукойлу звичного маршруту трубопровідного транспортування, запропонувавши натомість такий альтернативний маршрут і тариф, за яких переробка трубопровідної нафти на заводі стала б просто нерентабельною.
Варто зазначити, що Лазорко не тільки успішно пережив на цій посаді всі кадрові чистки, ініційовані міністрами Юрієм Бойком й Едуардом Ставицьким, але й продовжує залишатися на посту за нової влади. За даними джерела Корреспондента в профільному міністерстві, посада голови правління Укртранснафти була однією з небагатьох, щодо якої у нового міністра, Юрія Продана, «була повна ясність» із самого початку.
У березні 2014 року Лазорко виступив з пропозицією, що обіцяє Привату взагалі фантастичний прибуток. Глава Укртранснафти, яка, за ідеєю, має бути зацікавлена в збереженні функціональності нафтопроводів як ніхто інший, запропонував витіснити з їхніх ділянок, що не використовуються, понад 1,3 млн т технологічної нафти, замінивши її водною та азотною сумішшю з метою консервації. А витиснену нафту, куплену ще по $ 10-50 за 1 т з відповідною балансовою вартістю монополіст запропонував переробити на потужностях Кременчуцького НПЗ.
Ринкова вартість чорного золота зараз становить до $ 800 за 1 т – саме за такою ціною Укртранснафті, тобто державі, довелося б зараз закуповувати технологічну нафту для розконсервації нафтопроводів у разі, якби ініціатива Лазорка була втілена в життя.
Запропонована схема дозволила б Укртатнафті добре заробити на переробці, причому подальша доля нафтопродуктів у документах не уточнювалася. Не були забуті навіть заводи Привату на заході України, що простоюють: в резервуарах Дрогобицького та Надвірнянського НПЗ пропонувалося зберігати ці продукти – природно, не безкоштовно.
Ідея з консервацією трубопроводів виникла явно не на порожньому місці: основний видобувний актив Коломойського, Укрнафта, стабільно знижує обсяги видобутку. Якщо у 2007-му вона видобула 3,161 млн т нафти з газоконденсатом, то у 2013-му – лише 2,03 млн т, у тому числі самої нафти – 1,85 млн т. Показники видобутку щорічно знижуються, оскільки старі свердловини поступово виходять з ладу, а нові в експлуатацію вводять в недостатній кількості.
Це пояснюється інвестиційною політикою акціонерів і нездатністю мажоритарного акціонера, Нафтогазу, хоч якось вплинути на ситуацію. На виплату дивідендів за 2006-2008 роки Коломойський і співвласник Привату Геннадій Боголюбов пустили 5,09 млрд грн. з отриманого прибутку Укрнафти, на розвиток скерували 1,37 млн грн. При цьому вартість буріння однієї свердловини в компанії оцінюють у 75 млн грн.
За оцінкою Куюна, цей підхід багато в чому типовий для групи Коломойського, яка до цього часу не робила масштабних інвестицій у модернізацію промислових об'єктів.
«Приватнику це нецікаво: він зацікавлений у прибутку вже сьогодні, – каже експерт. – Є й об'єктивні проблеми, наприклад ціна на газ Укрнафти, – не може компанія працювати у збиток. Але цим всім треба займатися, а реально ніхто в ці нетрі не лізе».
Тому і в поточному році є підстави очікувати подальшого зниження видобутку. Тим часом на Кременчуцькому НПЗ торік перероблено 2,45 млн т нафтової сировини. Забезпечити її завантаження за рахунок осушення магістральних трубопроводів – ідея в усіх відношеннях вигідна. Але не для держави.
І справа тут не тільки в ринковій вартості нафти, яку довелося б купувати на ринку, щоб відшкодувати відсутній обсяг, – на думку експертів, викачування її з труб із заміною на водну і азотну суміш може бути використане тільки як тимчасовий захід, оскільки така консервація здатна привести до руйнування трубопроводу.
«Революція гідності» повернула структури Привату до числа переможців найбільших тендерів. Перша ж серія тендерів, проведена за нового міністра оборони 8-15 березня, принесла Укртатнафті контракти на постачання пального для армії на 188 млн грн
Втім, дещо для імперії Коломойського все ж змінилося на краще. «Революція гідності» повернула структури Привату до числа переможців найбільших тендерів. Перша ж серія тендерів, проведена за нового міністра оборони 8-15 березня, принесла Укртатнафті контракти на постачання пального для армії на 188 млн грн. Торги пройшли формально – угоди укладалися за так званою процедурою закупівлі в одного учасника з акцептом на наступний день після оголошення про угоду.
Пільговий метал
Отримання преференцій від держави є філософією Привату. Дотація власного бізнесу за рахунок інших платників податків дозволяє залишатися конкурентними без інвестицій у модернізацію та розвиток виробництва. Цей підхід спостерігається в управлінні металургійними активами групи – Стахановським, Запорізьким і Нікопольським феросплавними заводами, а також запорізьким електрометзаводом Дніпроспецсталь (ДСС).
У лютому 2013 року Коломойському після масштабної кампанії у ЗМІ вдалося домогтися підписання меморандуму з урядом Азарова про підтримку підприємств електрометалургії, відповідно з яким вони (за винятком ДСС) отримали пільгові тарифи на електроенергію.
Вже в грудні 2013-го дію положень меморандуму продовжили на 2014-й. Спочатку в Кабміні були проти цієї ініціативи. У відповідь на аргументи Української асоціації виробників феросплавів, яка посилалася на високу частку енерговитрат у собівартості продукції, в уряді резонно цікавилися: чому власник не інвестує у зниження цих самих енерговитрат?
Проте в підсумку Коломойському вдалося забезпечити дешевою електроенергією свої феросплавні заводи. Для порівняння: росіяни Віктор Вексельберг і Олег Дерипаска виявилися не настільки переконливими. Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК), що їм належить, пільгового тарифу так і не отримав й у підсумку був повністю зупинений. Хоча на ЗАлКу енерговитрати складають набагато більшу частину собівартості. Андрій Клюєв, у той час – перший віце-прем'єр, зазначав, що ціна пільг для алюмінників – близько 1 млрд грн. на рік, які потрібно якось компенсувати енергетикам за відпускання за зниженим тарифом.
Таким чином, ціну питання для феросплавників можна приблизно визначити у 1,5 млрд грн. на рік виходячи з їхнього енергоспоживання. Що ж до джерел компенсації, то їх тільки два: або прямі бюджетні дотації, або перехресне субсидування за рахунок вищих тарифів для інших промислових споживачів. Перший варіант в умовах величезного бюджетного дефіциту можна відразу відкинути. Залишається тільки розподілити на всіх різницю у відпускному тарифі енергетиків та ціною, яку платять феросплавники. Що і робиться.
Виконавчий директор Української асоціації виробників феросплавів (УкрФА ) Сергій Кудрявцев у коментарі Корреспонденту зазначає, що дія меморандуму дозволила забезпечити стабільну роботу підприємств галузі.
«Якби не ці заходи, вони б стояли. Крім того, феросплавні заводи – це великий обсяг енергоспоживання, тобто вони стимулюють завантаження наших вугільних шахт, у тому числі державних. А це і робочі місця, і податки, і все інше», - наголошує Кудрявцев.
За нової влади Коломойському вдалося практично уникнути втрат, пов'язаних з прийняттям 27 березня Верховною Радою законопроекту № 4576 Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні. Документ у п'ять разів підвищує рентну плату за видобуток залізної руди.
При цьому зачепленими виявилися інтереси не тільки співвласників гірничо-металургійного холдингу Метінвест регіоналів Ріната Ахметова і Вадима Новинського. «Постраждав» і цілком лояльний до правлячої партії Батьківщина власник Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (ГЗК) Костянтин Жеваго. При цьому ставки ренти за видобуток марганцевої руди і нафти залишилися незмінними. А це Орджонікідзевський і Марганецький ГЗК Привату і все та сама Укрнафта.
Втім, можливості Коломойського теж небезмежні. У 2010-2012 роках УкрФА неодноразово намагалася домогтися введення загороджувальних мит на імпорт феросплавів. У цьому випадку металургам довелося б купувати їх тільки в Нікополі, Запоріжжі та Стаханові. Враховуючи, що зазначені заводи належать одним власникам, спрогнозувати підвищення вартості їхньої продукції для споживачів не так вже й складно.
Але тут проти ініціативи Коломойського разом з Ахметовим і Новинським виступили акціонери корпорації Індустріальний союз Донбасу Сергій Тарута й Олег Мкртчян. Перед таким єдиним фронтом Приват змушений був відступити. Хоча і намагався оскаржити в судовому порядку рішення міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про відмову у встановленні загороджувальних мит на імпорт феросплавів.
Тепер, коли позиції Коломойського зміцнилися, логічно очікувати чергової спроби монополізувати становище стахановського, запорізького та нікопольського заводів. Певні рухи в цьому напрямку вже почалися, за даними джерел у Кабміні.
Газ не для вас
Дніпродзержинське об'єднання ДніпроАзот, що входить в орбіту Привату, використовує природний газ вітчизняного видобутку, собівартість якого в межах $100 за 1 тис. куб. м. Інші промпідприємства змушені працювати на імпортному газі, який останні роки вже на вході в Україну коштує понад $350. У тому числі це стосується інших виробників мінеральних добрив – державного Одеського припортового заводу і хімпідприємств холдингу OstChem Дмитра Фірташа. Питома частка газу в собівартості їхньої продукції коливається від 50% в аміачній селітрі до 85% в аміаку.
Постанова Кабміну № 41 від 8 лютого 2008 року зобов'язує всі компанії з державною часткою 50% і більше продавати видобутий газ Нафтогазу за фіксованими цінами для подальшої реалізації населенню. Укрнафта підпадає під дію цієї норми. Проте вона продає отриманий газ ДніпроАзоту. Схема є простою: Коломойський як кінцевий акціонер дніпродзержинського об'єднання в листопаді 2010-го здав його в оренду Укрнафті. Тобто самому собі.
Проте формально за першого наближення тепер можна сказати, що компанія реалізує видобутий газ не іншим, а використовує для власних потреб. При цьому підприємства комунальної теплоенергетики, яким не вистачає українського газу, змушені працювати на імпортному. До останнього часу їм з бюджету компенсували різницю між витратами й неринковою відпускною ціною на тепло.
Але з 1 травня Кабмін змушений був на 50% підвищити газові тарифи для населення і бюджетних організацій, щоб знизити розмір дотацій. Незважаючи на це, за нового уряду Арсенія Яценюка зазначена схема газопостачання ДніпроАзоту теж збереглася.
Головне – маневри
Тільки за останні півтора місяці Приват встиг зчепитися з групою Континіум Ігоря Єремєєва через вже згадану ідею викачування технологічної нафти з трубопроводів, а 14 квітня Автозаводський райсуд Кременчука заблокував рішення місцевої влади, що передбачає будівництво Біланівського ГЗК компанією Жеваго Ferrexpo.
Позивачем виступив місцевий житель – фізична особа, проте раніше проти будівництва ГЗК висловлювалися представники Кременчуцького НПЗ, які вбачали в ньому загрозу для ставка-випарника заводу Укртатнафти, а напруженість у взаєминах між двома бізнес-групами виникла задовго до описуваних подій.
Однозначна підтримка нової влади, очевидно, дала Коломойському фору у порівнянні з основними конкурентами, якою він не забарився скористатися. Можливо, офіційний Київ, що переживає найгострішу в своїй новітній історії зовнішньополітичну кризу, просто фізично не встигає встежити за всім, що відбувається в економіці країни.
Але криза рано чи пізно закінчиться, а Приват залишиться.
***
Цей матеріал опубліковано в №17-18 журналу Корреспондент від 5 травня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.