Корреспондент: Угода з драконом. У новій газовій угоді між Росією та Китаєм більше політики, ніж економіки

Москва і Пекін уклали масштабну угоду про постачання російського газу в Китай. Будівництво інфраструктури в рамках проекту передбачає інвестиції в розмірі до $ 55 млрд. Проте в самому контракті більше політики, ніж економіки, пише Олег Шанковський у №21 журналу Корреспондент від 30 травня 2014 року.

21 травня Росія і Китай підписали «угоду століття» – контракт на постачання російського газу до Піднебесної загальною вартістю $ 400 млрд. Очікується, що через кілька років на Далекому Сході РФ буде побудована потужна інфраструктура з газопроводом Сила Сибіру протяжністю 4.000 км і розпочнеться розробка двох нових родовищ із загальними запасами 2,7 трлн кубометрів газу. Президент РФ Володимир Путін заявив, що мова йде про найбільший будівельний проекті у світі в найближчі чотири роки.

На думку російських офіційних осіб, ця угода допоможе знизити залежність від європейського ринку, дасть потужний поштовх розвитку економіки країни і мінімізує негативні наслідки західних санкцій.

«Ми відкрили для російського газу принципово новий ринок збуту з величезним потенціалом», – заявив голова правління Газпрому Олексій Міллер, назвавши контракт найбільшим в історії компанії і чомусь СРСР.

Угода укладена на 30 років і передбачає щорічне постачання 38 млрд кубометрів газу – це можна порівняти з обсягом, який Газпром у кращі роки продавав Україні. Ціна поставок публічно оголошена не була, але, на думку експертів, вона складе близько $ 350-390 за 1 тис. куб. м, що також можна порівняти з європейським рівнем.

Крім власне економічної в російсько-китайському договорі значною мірою виділяється політична складова. На думку експертів, Москва і Пекін таким чином формалізували свою антизахідну коаліцію, яка вже неодноразово виявлялася в окремих ситуаціях, наприклад під час сирійської кризи. Навіть більше, багато аналітиків впевнено, що політики в цій угоді набагато більше, ніж економіки.

«Йдеться більше про політику. Існують важливі елементи договору, які не були оприлюднені і, можливо, навіть ще не визначені. Контракт був оголошений зараз, оскільки Путін не міг залишити Пекін без доказів китайсько-російської солідарності, щоб показати її США, Європі і Японії», – каже Корреспонденту Дерек Сізорс, експерт стратегічного дослідницького інституту Heritage Foundation (США), що спеціалізується на Китаї.

Кому це треба

Однією з головних тем останніх днів у російських ЗМІ та експертному середовищі є обговорення того, чи вигідний цей контракт Росії. Прихильників обох теорій знайшлося більш ніж достатньо.

Серед плюсів договору називають диверсифікацію постачань газу разом зі зменшенням залежності від європейських споживачів, зниження чутливості до західних санкцій, майбутнє освоєння Далекого Сходу, розширення співпраці з Китаєм в інших сферах економіки.

Під час будівництва масштабної інфраструктури вартістю $ 55 млрд ($ 25 млрд з яких як аванс повинен дати Китай) будуть задіяні цілі сектори російської економіки, створено понад 10 тис. нових робочих місць.

«Прокладення трубопроводу в Китай – це насправді очевидний крок вперед в плані диверсифікації експортних напрямків, що також важливо», – пояснив Корреспонденту редактор міжнародного аналітичного агентства Argus Том Рід, експерт з азіатських енергетичних ринків.

Крім того, китайська потреба в газі зростатиме – очікується, що до 2020 року країна споживатиме 420 млрд кубометрів блакитного палива на рік проти 170 млрд у 2013-му. Це дозволить Росії ще більше збільшити постачання до Піднебесної.

Також Кремлю вдалося убезпечити майбутні постачання від зайвих несподіванок: Пекін погодився на прив'язку вартості газу до нафтового кошика, а також прийняв умову «бери або плати». На думку Ріда, це все ще досить стандартна практика для довгострокових контрактів, що гарантує отримання в майбутньому доходу, необхідного для реалізації великих проектів.

«Ці умови не завжди працюють, але Газпром зараз став значно гнучкішим. На відміну від європейських споживачів Китаю зараз не вистачає потужностей для зберігання газу, але Пекін розглядає будівництво нових сховищ як економічний та навіть стратегічний пріоритет», – зазначив експерт.

У свою чергу противники укладеного договору не відстають в аргументації того, чому він обіцяє Росії лише неприємності. Один з лідерів російської опозиції, а в минулому віце-прем'єр і міністр палива та енергетики країни – Борис Нємцов – опублікував докладні розрахунки, згідно з якими чистий збиток Газпрому від реалізації проекту складе $ 13,5 млрд.

«Звичайно, Газпром працювати собі в збиток не буде. Він вимагатиме собі податкових пільг. Приблизно на $ 15-20 млрд. Рівно стільки не отримає російський бюджет», – написав Нємцов на своїй сторінці у Facebook.

Збитковість проекту за звичайних умов побічно підтвердив і сам Путін, запропонувавши звільнити його від сплати податку на видобуток корисних копалин. Експерти впевнені, що навіть цим справа не обмежиться – додатково для продажу газу можуть бути істотно знижені й мита, як це було зроблено внаслідок підписання харківських угод про постачання в Україну.

Про поспіх в укладенні контракту, переговори навколо якого велися останні десять років, свідчить і той факт, що спочатку в порядку денному травневого візиту Путіна в Китай він не був зазначений взагалі, – за даними російської газети Ведомости, його туди вписали лише після загострення кризи в Україні і застосування проти РФ санкцій з боку Заходу.

Крім того, коли російська делегація вже перебувала в Пекіні, обидві сторони повідомили пресі, що договір підписано не буде: знову не вдалося домовитися про ціну. Той факт, що в підсумку угоду все-таки підписали, свідчить, що комусь довелося піти на поступки. І навряд чи це був Китай.

«Я думаю, що умови [для Росії під час переговорів] виявилися не настільки хорошими, як могли б бути п'ять років тому. Тоді переговорна позиція Росії була б сильнішою, оскільки вона перебувала під меншим тиском, відносини з Європою були кращими. Зараз Росія може втратити частину європейського ринку, і їй потрібно це компенсувати. Що ставить Китай у сильнішу позицію», – пояснює Корреспонденту Мартін Жак, британський вчений і автор книги Коли Китай очолить світ: кінець західного світу і народження нового світового порядку.

Важливим моментом також є той факт, що освоювати ті самі $ 55 млрд для будівництва Сили Сибіру будуть традиційні підрядники Газпрому – компанії Стройгазконсалтинг і Стройгазмонтаж, які підконтрольні людям з найближчого оточення президента РФ і не вирізняються схильністю до економії коштів.

«Майбутнє газових постачань у Китай може бути сильно підірвано завищеними витратами на будівництво газопроводу Сила Сибіру, ​​– пояснює виданню Михайло Корчемкін, президент американської компанії East European Gas Analysis. – Погано те, що Газпром штучно завищує витрати на будівництво газопроводів, тим самим позбавляючи своїх акціонерів прибутку і скорочуючи надходження грошей до держбюджету».

Також експерти не радять сприймати як гарантії те, що Китай погодився на умову «бери або плати».

«Ця заява [про згоду Китаю] була зроблена російською стороною, і в ній не уточнювався обсяг газу, за який Китай повинен платити. Цей обсяг, напевно, дуже невеликий в порівнянні із загальним заявленим обсягом угоди», – передбачає Сізорс.

На користь такої ймовірності свідчить і те, що у 2010 році Пекін теж згоден був прийняти цю умову, але лише щодо 30% всього обумовленого газу. Інший обсяг китайці готові були купувати лише залежно від своїх потреб.

До речі щодо потреб. Аналітики справедливо зазначають, що Піднебесна, прагнучи скоротити споживання вугілля, і надалі продовжуватиме замінювати його газом.

Однак цей процес навряд чи можна назвати масштабним: на цей момент газ забезпечує лише 5% потреб китайської промисловості, а стратегічною метою, за словами Сізорса, є доведення цього показника до 9%. Так от, навіть якщо це і буде зроблено, російська частка в підсумку складе не більше 15% загального споживання газу Китаєм.

Тобто, іншими словами, Газпром навряд чи зможе диктувати партнерові свої умови. Навіть більше, тут можливий саме зворотний варіант: вся майбутня величезна інфраструктура на чолі з газопроводом Сила Сибіру буде майже повністю призначена для постачань газу в Китай і лише частково – на СПГ-термінал у Владивостоці.

Втім, останній факт також не особливо тішить – на думку Корчемкіна, скраплений газ з цього терміналу все одно буде занадто дорогим і не зможе конкурувати з австралійським, африканським або американським.

На цей момент США активно будують на своїх узбережжях СПГ-термінали, готуючись вийти на світовий ринок газу як один з найбільших постачальників. Особливо цей процес прискорився після початку кримського кризи й офіційного звернення Брюсселя до Вашингтона з проханням допомогти позбутися залежності від російського палива.

На думку деяких експертів, у разі найгіршого для Кремля варіанту дії США здатні привести до відв'язки ціноутворення газу від нафти і створення окремої газової біржі, де вартість палива визначатиметься винятково попитом і пропозицією. Експерти допускають, що внаслідок цього газ може значно подешевшати (див. Корреспондент № 13 від 4 квітня). Яке майбутнє в такому разі чекає на новий російський мегапроект, можна тільки здогадуватися.

Однак і це ще не все. Як і в будь-якій великій справі, тут також знайшлися прихильники теорії змови, які детально розписали майбутній апокаліпсис планетарного масштабу.

Нові порядки

«Вони прив'язують нас до себе газопроводом за $ 55 млрд. Вони прив'язують наш Сибір до себе. Це добре? Вони будуватимуть нам порти, облаштовуватимуть нам Далекий Схід. Вам все ще класно або вам уже моторошно? Нічого ж страшного, що китайці нам освоять наш Далекий Схід?» – запитує у своєму черговому відеоблозі головний цинік російської журналістики, Сергій Доренко.

Про те, що китайцям удома затісно і вони вже давно накидають оком на безкрайні і майже незаселені російські простори, не казав тільки ледачий. Але зараз, схоже, Піднебесна вирішила перейти від слів до справи.

Днями заступник голови країни Лі Юаньчао під час круглого столу з вищими російськими чиновниками запропонував об'єднати Далекий Схід і Північний Китай в єдину економічну зону. За словами Юаньчао, на цих землях можна разом розвивати сільське господарство: у Росії вільних рук для освоєння таких територій все одно немає, а в Китаї – з надлишком.

Судячи з усього, поява на далеких російських землях гектарів китайської капусти – лише питання часу. Згідно з прогнозами Світового банку, вже цього року китайський ВВП перевершить американський за показником купівельної спроможності. За словами Жака, очікується, що до 2030-го китайська економіка становитиме третину світової – більше, ніж американська і європейська, разом узяті.

«Китай стає новою силою тяжіння у світі. Тому ми не повинні дивуватися, що Росія переважно економічно, та й політично прагне до китайського полюсу тяжіння», – упевнений експерт.

Враховуючи це, можна допустити, що остання газова угода між Москвою і Пекіном має набагато глибше значення, ніж тільки економічна співпраця. Втім, експерти допускають, що навіть за нинішнього стану справ Росія з часом все ж може отримати з цього контракту користь.

«Я сподіваюся, що у 2020-ті роки ситуація в Росії зміниться і з'явиться можливість збільшення пропускної здатності труби з витратами на рівні китайських чи європейських. Це зможе трохи виправити економіку постачань російського газу в Північно-Східний Китай», – каже Кочемкін.

Китайський вектор

Основні пункти газового договору між Росією і Китаєм

***

Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 30 травня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.