Активна фаза «газової війни» змусила чиновників знову заговорити про потенціал збільшення вітчизняного видобутку палива. Корреспондент з'ясував, яким є цей потенціал, за рахунок чого можливий приріст, а головне – чому його не вдавалося досягти досі, пише Дмитро Горулько у №26 видання від 4 липня 2014 року.
Рідкісний виступ високопосадового чиновника щодо енергетичних питань оминають ритуальні заяви про необхідність розвивати і нарощувати внутрішній видобуток газу в Україні. Особи в уряді можуть змінюватися, відносини з Газпромом переходити зі стадії уповільнених переговорів у відкритий конфлікт або навпаки, але ця теза звучить завжди однаково й актуальності не втрачає.
Здавалося б, за такої уваги влади кількість заяв мала б рано чи пізно перейти в якість. Однак рубіж у 21 млрд куб. м, який галузі вдалося подолати у 2008-2009 роках, залишається максимальним показником останніх років. Навіть більше, незначний на загальному тлі приріст забезпечено переважно приватними компаніями – підрозділи НАК Нафтогаз України за останні роки видобуток навіть знизили.
Точно кажучи, сам по собі Нафтогаз видобуток не веде: його видобувні підрозділи – це Укргазвидобування і Чорноморнафтогаз, де держкомпанія є єдиним акціонером, а також Укрнафта, де Нафтогазу належить 50% + 1 акція. Втім, Чорноморнафтогаз, а також значною мірою і потенціал шельфових родовищ залишилися в анексованому Криму, а оперативний контроль групи Приват над Укрнафтою залишає Нафтогазу хіба що позицію спостерігача (див. Корреспондент № 18). Проте ключовим гравцем у цьому сегменті є Укргазвидобування, видобуток якого – понад 15 млрд куб. м на рік. У масштабі країни це становить понад 25% річного споживання і 75% усього видобутку.
Всі три компанії зобов'язані продавати газ за фіксованою ціною Нафтогазу, який потім постачає його населенню. У випадку Укргазвидобування встановлена Нацкомісією з регулювання електроенергетики (НКРЕ) на цей рік ціна становить 419 грн / 1 тис. куб. м (з ПДВ), при тому що тарифи для населення з 1 червня – 1.200-3.600 грн / 1 тис. куб м в залежності від обсягу споживання. За оцінкою НКРЕ, прогнозна собівартість видобутку для компанії на 2014 рік становила близько 310 грн / 1 тис. куб. м, проте представники Укргазвидобування заявляють, що собівартість видобутку ближче до 900 грн / 1 тис. куб. м.
Сама проблема з низькою фіксованою ціною як така не нова, проте з другої половини минулого року вона ускладнилася затримками з розрахунками між Нафтогазом і Укргазвидобуванням. На цей час борг за поставлений газ складає близько 2,5 млрд грн. Якщо ціну не скорегувати хоча б до 880-890 грн / 1 тис. куб. м, Укргазвидобування може просто припинити існувати, заявив ще в квітні його голова правління Сергій Костюк.
Держкомпанія розробляє старі сухопутні родовища, запаси яких виснажені більш ніж на 70%, і не має необхідних коштів для збільшення видобутку.
«Щоб збільшити видобуток, потрібно сучасне обладнання, кваліфікований персонал, який би вмів ним керувати, і сучасні технології видобутку, – каже Корреспонденту представник приватної добувної компанії. – Все це коштує грошей. Приватні компанії, у яких такі гроші є, можуть, наприклад, непогано заробляти, добуваючи газ на родовищі, яке держкомпанія з її буровими верстатами made in USSR визнала безперспективним».
Дивіться, хто прийшов
Дійсно, останні роки ознаменувалися бурхливим зростанням приватного видобутку газу. Поступове зростання цін на імпортний газ, що постачається промисловості, змусило власників промислових гігантів задуматися про зниження цієї статті витрат. У підсумку лави видобувачів газу у 2011-2013 роках поповнили такі постаті, як Рінат Ахметов та Вадим Новинський.
Обом бізнесменам не довелося починати з чистого аркуша – компанії Ахметова і Новинського ввійшли в акціонерний капітал великих незалежних видобувачів, які, за дивним збігом обставин, до того часу встигли зіштовхнутися з проблемами аж до анулювання ліцензій на видобуток. За таким само дивним збігом обставин після продажу акцій ці проблеми були успішно вирішені.
Інші власники великих промислових підприємств віддали перевагу іншим методам. Одними з перших кадрових рішень у нафтогазовій галузі після зміни влади у 2010 році стали призначення голів правління Укргазвидобування й оператора системи сховищ газу та магістральних газопроводів Укртрансгаз. Обидві компанії очолили вихідці з OstChem Holding Дмитра Фірташа, які протрималися на цих посадах до початку 2014 року.
Торік компанії Ігоря Коломойського і його союзника Олександра Жукова, будучи міноритарними акціонерами британської JKX, що володіє Полтавською газонафтовою компанією, спробували змінити її менеджмент, однак зазнали невдачі.
Минулий рік приніс також яскравий дебют компанії Burisma Holdings, яку учасники ринку пов'язують з колишнім міністром екології та природних ресурсів Миколою Злочевським. На початку 2014 року незалежним директором Burisma став американець Девон Арчер, якого американська преса вважає людиною з оточення віце-президента США Джозефа Байдена. Незабаром компанію йому в раді директорів склав і син віце-президента Хантер Байден, а трохи пізніше екс-президент Польщі Олександр Кваснєвський повідомив, що також входить до ради директорів цієї компанії. Коментуючи своє призначення, він зазначив, що Злочевський був міністром в уряді Миколи Азарова, однак залишив Кабмін через конфлікт з президентом Віктором Януковичем. «Це не була людина Януковича, він був занадто самостійним», – заявив Кваснєвський.
Було б перебільшенням назвати ринок приватного видобутку територією олігархічної вольниці – незважаючи на декларований курс на лібералізацію ринку, держава зберігає в своїх руках контроль над ключовими аспектами його діяльності. Зокрема, держава видає ліцензії на розвідку, видобуток і торгівлю газом, а також контролює систему магістральних газопроводів і підземних сховищ. Вибіркове використання навіть одного з цих важелів може вельми ускладнити діяльність того чи іншого учасника ринку і дати перевагу його конкурентам.
Компанія, яка отримувала всі необхідні документи та погодження рік тому без найменших зволікань, сьогодні може зіткнутися з непереборними труднощами на цьому шляху, і навпаки.
Іноді конкурентні переваги надаються і за рахунок державних компаній – чого варте хоча б рішення Нафтогазу поступитися частиною найбільш прибуткового сегмента внутрішнього ринку структурам Фірташа у 2011-2013 роках, яка до цього часу не отримало ніякого пояснення.
Так само важко логічно пояснити і той олімпійський спокій, з яким Нафтогаз – номінально мажоритарний акціонер Укрнафти – продовжує спостерігати, що відбувається в компанії, не намагаючись якось позначити свої інтереси.
Сюди ж можна віднести як зусилля попереднього уряду щодо відкриття нових реверсних маршрутів, які дісталися приватним компаніям, так і вперте небажання нинішнього керівництва Нафтогазу поділитися доступом до вільних реверсних потужностей, що залишалися донедавна незатребуваними.
Всі ці хитросплетіння разом з великою кількістю бюрократичних процедур роблять і без того не найпростіший ринок ще більш заплутаним для спостерігача. Це підтверджує і порівняно невелика кількість зарубіжних інвесторів, які зважилися спробувати щастя в Україні.
Три кроки за обрій
Збільшення власного видобутку газу – один з пріоритетів Кабінету Міністрів поряд з підвищенням енергоефективності економіки та заходами, спрямованими на зниження споживання енергоносіїв. Про це 25 червня заявив прем'єр-міністр Арсеній Яценюк.
«Ви живете так, як ніби в Україні нічого не змінилося, ніби Росія не відключила газ, і можна жити так і далі», – наголосив глава Кабміну, звертаючись до міністрів.
На думку експертів, стимулювання власного видобутку є найбільш ефективним способом знизити залежність від імпорту з Росії і від імпорту в принципі. Зокрема, в консалтинговій компанії Ньюфолк вважають, що цьому уряду слід зробити три кроки назустріч учасникам ринку.
До першочергових заходів відносяться створення прозорого ринку газу з єдиною ціною для всіх споживачів, спрощення доступу до конкурсів на отримання спецдозволів для всіх учасників, включаючи іноземних, і спрощення процесу узгодження землевідведення на будівництво нафтогазових об'єктів, зокрема свердловин. На думку експерта Ньюфолк Геннадія Кобаля, перших результатів таких кроків назустріч ринку можна було б очікувати вже через три-чотири місяці, навіть враховуючи властиву галузі інерцію.
Однак контекст, у якому прозвучала ця заява, дає підстави вважати, що уряд, декларуючи благі наміри, може вкотре зробити крок кудись у протилежний бік. 19 червня парламент включив до порядку денного урядовий законопроект про особливий період у паливно-енергетичному комплексі. Документ, зокрема, передбачає можливість в разі обмеження чи припинення постачання газу зобов'язати приватні компанії продавати весь видобутий газ на потреби населення за встановленою Кабміном ціною.
Варто зауважити, що в цьому випадку уряд Яценюка ризикує зробити крок далі «папєрєдніків», які рік тому спробували «лише» зобов'язати приватників здавати половину добутого ними газу на зберігання в підземні сховища до середини осені.
Експерт: Україна могла б повністю забезпечити свої потреби в газі протягом п'яти-семи років
Україна могла б повністю забезпечити свої потреби в газі протягом п'яти-семи років, заявив 25 червня генеральний директор Нафтогазвидобування (контролюється ДТЕК Ріната Ахметова) Ігор Щуров.
На його думку, досягти цього можливо, забезпечивши сприятливе регуляторне середовище, залучаючи інвестиції і використовуючи нові технології видобутку. Все це передбачає атмосферу співпраці влади та бізнесу. За нинішніх умов це виглядає не менш фантастично, ніж єдиний для всіх категорій споживачів тариф понад 4.700 грн / 1 тис. куб. м без ПДВ.
Проте приклад приватних компаній показує, що простір для зростання є. Збільшення видобутку в півтора рази за сім років, незважаючи на всю місцеву специфіку, – показник, який складно ігнорувати. Враховуючи, що мова в більшості випадків йде про розробку старих, виснажених або невеликих родовищ.
Перспективи освоєння шельфу після анексії Криму вкрай туманні, а метан вугільних пластів й один зі сланцевих проектів – Юзівська площа – перебувають дуже близько до епіцентру бойових дій на сході країни.
Як повідомили Корреспонденту в Ньюфолк, потенціал збільшення видобутку вже наступного року становить близько 2 млрд куб. м – до 22 млрд куб. м, 50% приросту можуть забезпечити приватні компанії.
«Умови зростання – реформування галузі, що включає лібералізацію ринку, впровадження єдиної ціни, забезпечення своєчасних розрахунків за газ, рівного доступу інвесторів до родовищ, спрощення землевідведення», – уточнює Кобаль.
Необхідний обсяг інвестицій становить 15-20 млрд грн на рік, з яких не менше 10 млрд грн – на буріння нових свердловин, загальним числом до 200 на рік. Оптимістичний прогноз передбачає зростання видобутку до 2020 р. до 30-35 млрд куб. м. На частку держкомпаній припадатиме 23-25 млрд куб. м, приватних видобувачів – 7-10 млрд куб. м.
Крім традиційної видобутку в Україні існують перспективи розробки нетрадиційних покладів газу – це газ щільних пісковиків, сланцевий газ і метан вугільних шахт, а також розробка шельфу. Однак на сьогоднішній день перспективи нетрадиційної видобутку вивчені слабо – тільки масштабні геологічні пошуки, які дозволять оцінити перспективи цього сегмента, вимагають не менше п'яти років й $ 1 млрд інвестицій.
***
Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 4 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.