Уряд прийняв контроверсійне рішення щодо газу в ПСГ.
Дорога простих рішень відводить уряд Арсенія Яценюка все далі від прийнятих у цивілізованому світі практик. Рішення Кабміну «мобілізувати» газ приватних компаній має мало спільного з європейськими стандартами, пише Дмитро Горулько у №40 журналу Корреспондент від 10 жовтня 2014 року.
Виробники хімічних добрив з 1 жовтня втратили можливість використовувати належний їм газ з підземних сховищ. Заборона накладена постановою Кабміну від 29 вересня і діятиме до кінця опалювального сезону (зазвичай – середина квітня) або до особливого розпорядження уряду.
Формулювання «припинити використання газу для технічних потреб», як видно, має на увазі й заборону на продаж газу хімзаводам. Єдине, що не забороняється хімікам, – імпортувати газ самостійно.
Обмеження пояснюється необхідністю економити паливо в ході опалювального сезону. 5 вересня прем'єр-міністр Арсеній Яценюк в телеінтерв'ю дав більш докладні роз'яснення задуму, взявши на себе відповідальність за цю ініціативу.
«Я прийняв рішення: ми припиняємо підйом газу і використання його на хімію. Нічого, потерплять олігархи. Хай трохи поділяться», – сказав прем'єр.
Рішення Кабміну викликало вельми суперечливу реакцію. Якщо група Інформаційний опір з якоїсь своєї причини навіть включила цю звістку в число позитивних підсумків дня в економіці країни, то Дмитро Фірташ, по бізнесу якого урядова ініціатива вдарила в першу чергу, висловився у прямо протилежному ключі, назвавши його дикістю.
«На заводах паніка. Адже у нас є контракти, зобов'язання. Це якесь оголошення війни без попередження!» – заявив власник Group DF 2 жовтня, коли стало відомо про це рішення.
Теоретично під вплив цих санкцій підпадає ще газ Укрнафти, підконтрольної групі Приват Ігоря Коломойського. Втім, враховуючи, що компанія і раніше постачала газ власного видобутку на підконтрольний Коломойському Дніпроазот в обхід чинного законодавства, ще одна заборона – навряд чи той випадок, який створить дніпропетровському губернатору істотні перешкоди. До того ж у Привату, на відміну від Group DF, є газ власного видобутку.
Група Фірташа, яка закупила у вересні минулого року у Газпрому 5 млрд куб. м – фактично на рік вперед, – опинилася у набагато складнішому становищі. Підконтрольні Group DF хімзаводи не мають власних потужностей зі зберігання газу, і весь закуплений обсяг був закачаний у ПСГ Укртрансгазу.
Заборона на підйом його залишку, що збігається за тривалістю із сезоном підйому газу взагалі, може означати, що ресурс буде доступний не раніше ніж через рік (типовий договір на закачування і зберігання передбачає відбір газу в жовтні-квітні).
Постанова Кабміну може бути оскаржена в суді, і успішно, проте цей процес займе час, протягом якого хімзаводи або простоюватимуть, або шукатимуть альтернативні джерела сировини. У будь-якому разі уряд виробничі потреби хіміків, схоже, турбують мало.
«Ми добрива можемо і в Польщі купити», – заявив Яценюк.
Стратегічні підходи
Сама по собі ідея створення стратегічного резерву газу не така вже й страшна, і тією чи іншою мірою він існує в низці європейських країн. Зокрема, такі норми діють в Італії (окреме газове сховище для цих цілей) та у Франції (вимоги щодо мінімального незнижуваного рівня запасів). Створення стратегічного запасу активно обговорювалося й у Великобританії у 2013 році, проте ніякого рішення за підсумками дебатів прийнято не було.
«Там, де ці стандарти існують, вони відомі заздалегідь; можуть уточнюватися окремі деталі, але в цілому політика влади передбачувана. Рішення Києва на цьому тлі виглядає скоріше жестом відчаю, ніж елементом якоїсь стратегії», – каже Корреспонденту аналітик однієї з європейських компаній.
Джерела в галузі вважають, що рішення уряду може бути обумовлене невдалою спробою домовитися про зберігання газу приватних видобувачів, розпочатою ще Кабміном Миколи Азарова.
«Цих приватників десятки три, тобто потрібно домовитися з усіма, а потім простежити за виконанням домовленостей, при цьому навіть 50% їхнього видобутку – це 1 млрд куб. м на рік. «Зарезервувати» газ, який вже в ПСГ і нікуди звідти не дінеться, технічно простіше», – сказав у розмові з виданням екс-співробітник Міністерства енергетики та вугільної промисловості.
За словами Яценюка, мова йде про об'єм 2 млрд куб. м. Укртрансгаз продовжує тішити реляціями про те, що запаси в українських ПСГ – другі за розміром у Європі, але порівняння з попередніми роками показує, що їхній рівень рекордно низький. За цих умов 2 млрд куб. м можуть виявитися непоганою підмогою на критичний випадок, а якщо купив і оплатив закачування та зберігання хтось інший, в даному разі Фірташ, – тим краще.
Іміджева втрата
Проте було б помилкою вважати, що аргумент у дусі «нехай олігархи поділяться» буде сприйнятий де-небудь за межами України напередодні виборів, що роздирається економічною і політичною кризою. Меседж для потенційних клієнтів Укртрансгазу кристально чіткий: зберігання газу в українських ПСГ загрожує тим, що власник може отримати свої обсяги не згідно з договором, складеним з урахуванням його комерційних потреб і планів, а через півроку або рік. І справа тут не стільки в персоналіях, скільки в прецеденті.
У 2011 році Нафтогаз України безуспішно намагався переконати Газпром зберігати газ для забезпечення транзиту взимку в українських ПСГ, оплачуючи його закачування, підйом і зберігання. У 2013-му використанням потужностей українських сховищ цікавилася німецька RWE, однак далі інтересу справа не пішла. Застосування надлишкових потужностей зі зберігання передбчала й лобійована Києвом схема, згідно з якою Газпром продавав би європейським клієнтам газ на східному кордоні України.
Використання потужностей українських сховищ передбачає і прийнятий у серпні Верховною Радою закон про реформування ГТС, що передбачає входження в акціонерний капітал операторів трубопроводів та ПСГ європейських і американських компаній.
При цьому іміджевими втратами справа може обмежитися, якщо Кабмін встоїть перед спокусою «видобути» газ приватної компанії з ПСГ і власник ресурсу дійсно отримає свій газ, просто із затримкою.
Між тим можна констатувати: до практики вирішення фінансових проблем Нафтогазу за рахунок бюджету додалося й прагнення побороти дефіцит газу за рахунок споживачів. Чи то жителі київських околиць, які в ім'я економії газу живуть без гарячої води місяцями, чи то хіміки, змушені зупиняти виробництво або домовлятися про постачання з тим самим Газпромом, полегшуючи Нафтогазу цю долю.
***
Цей матеріал опубліковано в №40 журналу Корреспондент від 10 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.