Фото: АР
Після нових домовленостей з Газпромом Нафтогаз України отримав практично ті самі умови, що були у 2010-2013 роках
Жорстка тональність заяв прем'єра Арсенія Яценюка виявилася несподівано ефективним інструментом передвиборчих технологій.
Однак відчутних результатів уряду, не кажучи вже про економіку, ці заяви не приносять, пише Дмитро Горулько, редактор рубрики Бізнес журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №44 видання від 7 листопада 2014 року.
Як і припускав Корреспондент, дива за підсумками тристоронніх консультацій Україна – Росія – ЄС не сталося: НАК Нафтогаз України фактично отримала ті самі умови, що були у 2010-2013-му. Ціна визначається за формулою 2009 року з урахуванням знижки $ 100 за 1 тис. куб. м, яка затверджується окремо постановою уряду РФ. До того ж Нафтогаз повинен виплатити Газпрому $ 3,1 млрд боргу до кінця року.
Єдина зміна в порівнянні з попередніми роками – це умова передоплати, за якою тепер здійснюватимуться постачання Газпрому. Тобто Нафтогаз після тривалих і безплідних переговорів погодився на умови, запропоновані Газпромом ще в травні. Якщо хто і виграв від цього протистояння, то чиновники, які демонстрували рішучий настрій і непохитність позиції перед виборами.
Порівняно з цим результатом навіть попередня «газова війна», що увінчалася підписанням тих самих контрактів 2009 року, виглядає більш приголомшливою. Тоді в уряду Юлії Тимошенко були як мінімум формальні підстави подавати це як свою перемогу. Зрештою, Нафтогаз і Газпром дійсно дійшли до прямого контракту, заснованого на ринковій формулі ціни, і позбулися посередника в особі RosUkrEnergo Дмитра Фірташа.
Згодом, щоправда, з'ясувалося, що ціна за цією формулою стала важким тягарем для економіки країни і що Нафтогаз зобов'язався закуповувати надлишковий обсяг палива. Компанія Фірташа повернулася на сцену вже у 2011-му, знову почавши імпорт газу й оминаючи Нафтогаз, а у 2013 році взагалі стала найбільшим імпортером, потіснивши з першого місця держкомпанію. Можна згадати і про рішення Стокгольмського арбітражу, що зобов'язав Україну віддати компанії Фірташа «мобілізовані» Кабміном Тимошенко 11 млрд куб. м газу з компенсацією. Але це вже інша історія – принаймні за рахунками довелося платити вже новому прем'єру і новому уряду.
Проте чергова спроба «мобілізувати газ олігархів» у сховищах свідчить про те, що нинішній Кабмін не особливо схильний вивчати досвід попередників. Враховуючи, що домовленості в рамках «зимового пакета» мають тимчасовий характер, можна як мінімум припустити початок не менш напружених переговорів уже навесні. Які практично напевно будуть супроводжуватися настільки ж різкими заявами.
У своєму намірі пограти мускулами чиновники доходять до, здавалося б, неймовірних до цього речей. Якщо раніше, наприклад, Газпром і його лобісти перед черговим загостренням по лінії Москва – Київ мандрували по Європі, натякаючи на можливі проблеми з транзитом, то в поточному році ці функції несподівано взяли на себе прем'єр і глава Нафтогазу, які час від часу розбурхували Європу такими висловлюваннями.
Цей самий підхід поширюється і на інші сфери. Віялові відключення електроенергії? Так у Київобленерго ж російський капітал! Для людей, знайомих зі специфікою роботи енергосистеми, версія дика, проте зате в дусі часу. Вловивши кон'юнктуру моменту, підтверджену результатами виборів, сам прем'єр тональністю своїх заяв все більше нагадує прапорщика з армійського анекдоту: «Поїзде, на місці стій!».
31 жовтня на засіданні антикризового штабу Арсеній Яценюк обнадіяв енергетиків перспективою кримінальної відповідальності в разі, якщо віялові відключення повторяться. «Полетять голови і не тільки. Знайдіть рішення, тому що вугілля на станціях на п'ять-сім днів», – заявив прем'єр.
Між тим, за даними Корреспондента, у жовтні на українські станції надійшло 2,2 млн т вугілля. У тому числі 640 тис. т – імпортного. Весь імпорт – з Росії. Перша легендарна партія вугілля з ПАР, яка залишила африканський порт ще в кінці вересня, доїхала до українських ТЕС тільки 3 листопада і в жовтневу статистику не потрапила. Можна як завгодно розцінювати закупівлі приватниками російського вугілля, але без нього постачання палива на ТЕС за жовтень склали б близько 1,5 млн т за споживання 2,5 млн т. За наявних запасів близько 1,6 млн т таке відставання виглядає страшним, і вибудовування логістичного ланцюжка через половину глобуса хіба що продовжило б цю агонію.
Профільні фахівці чудово усвідомлюють хиткість схеми постачань з ПАР. І свідчення тому – заява першого заступника міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Зюкова щодо переговорів про постачання вугілля з шахт на територіях, контрольованих бойовиками ДНР і ЛНР, яка прозвучала 3 листопада.
Чи знав про це, як і про постачання російського вугілля, прем'єр? Питання риторичне. Очевидно, що жоден «вписаний у вертикаль» чиновник не ризикне почати такі переговори за власною ініціативою і на свій страх і ризик. Втім, якщо все-таки припустити, що прем'єр дає вказівки міністерствам, не будучи добре обізнаним про реальний стан справ у галузях, картина виходить зовсім уже непривабливою.
***
Цей матеріал опубліковано в №44 журналу Корреспондент від 7 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.