Подвійні стандарти, які існують в Україні, навчили і бізнес, і громадян пристосовуватися.
Але це викликає огиду у світової спільноти, підтвердження цьому – голландський референдум, пише Світлана Голландс у №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року.
Європа злякалася
На думку президента Центру ринкових реформ, екс-віце-прем'єра України Володимира Ланового, голландці не збиралися ображати українців. Своїм голосуванням вони поставили відповідну оцінку українському політикуму, який так і не спромігся за всі роки незалежності зробити з України європейську країну. «Голландія – одна з найбільш цивілізованих європейських країн, засновниця ЄС, – нагадує експерт. – Не дивно, що голландці сприймають все, що відбувається у нас, з неприязню і страхом».
Головний шок європейців – подвійні стандарти української дійсності. «Це демонструють всі корупційні скандали останнього часу, – нагадує екс-міністр економіки України Віктор Суслов. – Одні й ті самі люди говорять про необхідність реформ. І при цьому вони ж використовують всі можливості, щоб ці реформи на них особисто не поширювалися, щоб їм не довелося платити всі податки і так далі».
Ми говоримо – дерегуляція, а насправді виводимо нових бюрократів і сотні нікому не потрібних законів і норм, продовжує експерт. Ми стверджуємо – захист приватної власності, а суди приймають рішення на користь того, хто запропонує більш переконливий хабар. Проголошуємо бій тіньовій економіці, а перші особи держави оптимізують свої бізнеси в офшорах.
У підсумку європейці примітивно бояться впускати в євросім’ю державу, у якій не працюють закони, віджимаються бізнеси, президент якої оптимізує податки в офшорах і де все можна вирішити за допомогою конвертів.
Метод зайвого кіловата
«Офшори – це ключовий елемент тіньової економіки, – розмірковує глава Комітету економістів України Андрій Новак. – Не дивно, що цією гаванню користуються мало не всі вітчизняні власники бізнесів різних рангів. Другий елемент «тіні» – конвертна система оплати праці і всіх розрахунків». Новак не береться назвати, який відсоток тіньової економіки в нашій країні на цей момент і куди рухається крива: зростає цей відсоток або зменшується. «Тінь» на те і «тінь», що її неможливо порахувати, зазначає він.
Експерти дають цифри зі стелі: за однією версією, в «тіні» перебуває третина української економіки, за другою – трохи більше 40%, за третьою – взагалі всі 70%
Знайти достовірні дані щодо того, скільки в Україні бізнесу і виробництва заховано в підпіллі, хто і скільки краде у держави й у самого себе, скільки підприємств «зависло» в сірій зоні, неможливо. Таких досліджень у нас ніхто не проводив. Експерти дають цифри зі стелі: за однією версією, в «тіні» перебуває третина української економіки, за другою – трохи більше 40%, за третьою – взагалі всі 70%.
Чиновники більш точні. Міністр соцполітики, зокрема, вважає, що на 500 млрд грн офіційного фонду оплати праці припадає 200-300 млрд грн зарплати в конвертах. Міністерство економічного розвитку і торгівлі називає коридор для «тіні» у 35-54%.
Австрійський економіст Фрідріх Шнайдер у своєму дослідженні тіньової економіки на замовлення МВФ пропонує заміряти її масштаби за допомогою кількох методів – у тому числі непрямих: статистики національних рахунків, транзакцій, робочої сили, коливань попиту на готівкову валюту, обсягів споживаної електроенергії і т. д.
Якщо в Україні використовувати будь-який такий метод і провести замір, тіньова економіка виявляється у всіх своїх потворних формах.
Статистична «шизофренія»
Статистика Держстату за перший квартал цього року повідомляє: дохідна частина бюджету країни забезпечувалася значною мірою надходженнями з податку на додану вартість (43,18%) і акцизного податку з вироблених в Україні або ввезених товарів 11,12% і 5,8% відповідно. При цьому податок на доходи фізосіб склав лише 11,13% від усіх інших надходжень до бюджету.
Іншими словами, українці заробляють (і відповідно відраховують до державної скарбниці) мізерні суми. І що особливо цікаво – ці суми значно менші за ті, які вони витрачають, купуючи підакцизні товари або просто товари з високою доданою вартістю. Так звідки беруться ті гроші, які потім витрачаються?
Щоправда, при цьому є й інша – не менш цікава – статистика Держстату: про розміри витрат і доходів громадян і структуру витрат з їхніх сімейних бюджетів. Вона ніяк не додає ясності. Середньомісячний дохід на одного громадянина країни за підсумками минулого року склав трохи більше 2,5 тис грн. А щомісячні витрати сім'ї вкладаються в суму близько 4 тис. грн.
7,1% з цих 4 тис. наші громадяни щомісяця витрачають на підакцизні товари – алкоголь і сигарети. Або близько 120-130 грн. Щось замало для того, щоб ці витрати лягли в основу акцизного податку – одного з бюджетоутворюючих, як твердить усе той самий Держстат. Нестикування виходить.
Перевернута модель
«У нас перевернута система економіки, – аналізує Лановий. – З одного боку, дуже низька офіційна зарплата. Дуже низька ефективність праці. Дуже бідний народ. Це все правда. Але з іншого – потужний сегмент тіньової деструктивної економіки. І це теж правда. Справжній стан речей прихований. Після Майдану тіньовий фактор тільки посилився. Люди перестали йти в банки і довіряти фінансовим інститутам. Спроби провести реформи результату не дали. Якщо в розвинених країнах головним джерелом доходу в бюджет є зарплата громадян, то у нас – податок на додану вартість, причому, більшою мірою – податок на імпортні товари».
Отже, «перевернута модель» – це коли і держава загалом, і кожен з нас окремо (від олігархів до продавця хот-догів) щодня обкрадають одне одного, знаючи про це і вдаючи, що все гаразд.
Найбільш «прихованими» і корумпованими експерти називають видобувну, фінансову, переробну та будівельну галузі та операції з нерухомістю
Найбільш «прихованими» і корумпованими експерти називають видобувну, фінансову, переробну та будівельну галузі та операції з нерухомістю.
«Якщо мені потрібно вирішити питання про реєстрацію декларації про початок будівельних робіт або прискорити процес отримання поштової адреси, я прискорю процес, простимулювавши потрібного чиновника, – розповів нам на правах анонімності власник однієї зі столичних будівельних компаній. – Сума на представницькі витрати – незначна на тлі тієї вигоди, яку я отримаю, вчасно приступивши до роботи або здавши об'єкт в експлуатацію». За визнанням того ж бізнесмена, відхід від податків – одна зі складових бізнесу. Інакше давно б збанкрутував.
Збочену картину оподаткування, за якої головними бюджетними наповнювачами стають ПДВ і акцизи, а не прибутковий податок, Новак називає синдромом пострадянських держав
Збочену картину оподаткування, за якої головними бюджетними наповнювачами стають ПДВ і акцизи, а не прибутковий податок, Новак називає синдромом пострадянських держав.
«Незрілі пухкі економіки країн з колишнього СРСР – всі, як одна – характеризуються подібними перекосами і подвійністю. Бюджети залежні від податку на додану вартість – як у своїй доходній, так і у видатковій частинах, – зазначає експерт. – У першому випадку ПДВ є домінантною статтею, яка формує бюджет. У другому – цей податок чи не головна стаття витрат, оскільки потрібно повертати ПДВ експортерам. Це характерна картина для держав, де виробляються товари зі своєю низькою доданою вартістю, високий рівень корупції і до економічного розвитку ще дуже далеко».
Олігархи ризикують
Що стосується України, то у нас результат такого господарювання може бути катастрофічним, застерігає Суслов.
«Українські олігархи, в орбіті яких, як і раніше, обертаються і політика, і економіка, зайняті тим, як оптимізувати свої витрати. І зовсім не дбають про те, як оживити і запустити економіку, влити в неї кошти, підняти рівень доходів людей, – каже експерт. – Необхідні термінові заходи всередині країни, а вони натомість рвуться в Європу, наївно вважаючи, що отримають і там свою вигоду. Однак їм невтямки, що європейський і транснаціональний капітали представляють величезну небезпеку для України, точніше – для її великого бізнесу».
На думку фахівця, вітчизняний бізнес, захоплений гонитвою за прибутком, який залишив економіку напризволяще, може бути поглинений більш сильним транснаціональним капіталом. В такому випадку самій Україні світить незавидна доля країни-колонії, роздробленої і розділеної на кілька економічно безпорадних територій.
Втім, не всі експерти схильні всерйоз розглядати настільки апокаліптичний сценарій. Виконавчий директор Фонду Блейзера в Україні Олег Устенко впевнений, що ситуацію можна відіграти, включивши до порядку денного негайні системні реформи по всій країні.
***
Цей матеріал опубліковано в №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.