У чому справжні причини скандалу навколо клубу Каратель, що примикає до Будинку профспілок на Майдані.
"Я постійно чую звинувачення на адресу нашої команди. Мовляв, не можна на кістках загиблих євромайданівців клуби відкривати, –гарячкує арт-директор Карателя Марія Бурдун. –Але якщо вже на те пішло, то кров пролита від ЦУМу до Маріїнського парку, Арсенальної та Банкової. А на Володимирській журналіста В'ячеслава Веремія розстріляли. Якщо так думати, то і Жовтневий палац треба закрити – там стіни пам'ятають розстріли НКВД, там страшні речі відбувалися. І під час Майдану там було страшно. Але нічого, концерти щодня проходять ...»
Ще рік тому клуб Каратель, який замислювався як місце зустрічей бійців АТО, розташовувався на вулиці Тургенєвській. Але через підвищення орендної плати власникам закладу довелося його закрити, пише Владислав Лазарев у №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року. Коли ж вони знову відкрили клуб у приміщенні, яке прилягає до будівлі профспілок, розгорівся грандіозний скандал. Власників звинуватили в тому, що вони цинічно заробляють на пролитій під час Євромайдану крові. Найближчим часом міська влада планує закрити заклад.
Примітно, що раніше тут теж було кафе – тільки мережі L'Kafa. Воно теж закрилося. Спочатку його власників звинуватили в тому, що персонал не пустив на поріг бійця у формі. А потім на болючій темі вирішили пропіаритися політики – період був передвиборчий. Мовляв, хіба можна так зневажати пам'ять загиблих?!
Ми спробували розібратися в тому, що відбувається, спокійно і без емоцій.
Кулею по касці
«Уся справа в тому, що інформацію спотворили, – знизує плечима Бурдун. – Я собі уявляю людину, не киянина, яка читає новину: «Відкрито кафе в Будинку профспілок». Я б сама на її місці обурилася. Але вийдіть на вулицю, подивіться, де розташовані ми, а де будівля, у якій загинули люди. Між нами арка, у нас немає суміжних сходів. У цьому приміщенні під час Євромайдану було законсервоване відділення банку і не було жодного майданівця. Давайте порахуємо, скільки місць, де люди розважаються в сусідніх будинках, на протилежному боці вулиці».
Фото Дмитра Ніконорова
Арт-директор Карателя Марія Бурдун не бачить нічого образливого у відкритті закладу недалеко від Будинку профспілок
Дійсно, в десятках метрів від Карателя – і літній майданчик піцерії, і блискучі неонові вивіски кафе. Знайшлося тут місце навіть для залу ігрових автоматів під брендом Державна лотерея.
«А пам'ятаєте місце під готелем Козацький, куди приносили поранених героїв? Там зараз кавовий ларьок стоїть, солодощі продають, музика грає, – наголошує Марія Бурдун. – Але він нікому не заважає.
Нашу розмову перериває один з офіціантів. Каже, що відвідувачі питають дозволу подивитися футбол: «Там, Мадрид з кимось грає ...».
Поки вони розшукують пульт від телевізора, я оглядаю інтер'єр Карателя.
Перше, що бачить відвідувач кафе, – ящик з-під боєприпасів з порожніми гільзами. На стінах прапори добровольчих батальйонів з автографами бійців, маскувальні сітки та топографічні карти. У сусідньому залі зі стелі звисає пара ПТУР. Їх підвісили на місці дзеркальних диско-куль і вони повільно обертаються. На крісла накинуті чохли-камуфляжі.
Фото Дмитра Ніконорова
Інтер'єр Карателя зроблений у військовій тематиці
Відвідувачів не так вже й багато, кілька людей прийшли у військовій формі з нашивками Айдару. Вони спілкуються між собою і від інтерв'ю відмовляються.
«Давайте я вам все розповім, – посміхається ще один відвідувач, Максим, який до війни жив у Луганську і побував у полоні сепаратистів. – Мені подобається атмосфера клубу, і українські пісні тут можна послухати. Це не розважальний заклад, це пам'ять. Хоча і тут є місце для посмішок. Меню дуже дотепне, висміює фейки російської пропаганди.
Мій співрозмовник відкриває величезну теку і зачитує:
«Лапша Лайф Ньюз», «Паста Раїсся-24», салат Цезар – «Аве Пшонка», а закуска з телячого язика – "второй гасударственний». А ось і коктейлі: «Кривавий пастор» і «Куля в лоб». Випивка тут особливе дійство. Спочатку офіціант одягає на клієнта каску, стукає по ній коктейлем, і тільки після цього відвідувач може випити. Причому, зі словами: «Куля в лоб – так куля в лоб!». Знаєш, це все наша історія, все це треба пам'ятати».
За сусіднім столом чоловік у «горці» додає: «І головне, що тут збираються свої люди – ті, хто тебе розуміє з півслова».
«Гумор рятував нас на Майдані і на фронті»
«Я коли повернувся з війни, у мене з'явилася ідея створити кафе для патріотів й атошників. Таке, щоб можна було посидіти у формі. І щоб при цьому на тебе ніхто не поглядав. Або, навпаки, не ховав погляд, – каже Ігор Пилявець, екс-боєць Айдару, який пройшов Іловайський котел. – У мого друга-айтішника були фінанси, а я до Майдану працював у клубному, ресторанному бізнесі. Ось ми сіли і придумали Каратель. Ми тоді наслухалися російської пропаганди і вирішили пожартувати з цього приводу. Гумор рятував нас на Майдані і на фронті. І в нашому закладі ми не сміємося над своїми товаришами. Ми виставляємо дурнем ворога.
Відкрився Каратель-1 на Тургенівській у травні минулого року. А 14 жовтня в день Захисника Вітчизни власник приміщення підняв орендну плату. І кафе довелося закрити. У Карателі-2 Пилявець виступає лише в ролі помічника. Співвласником закладу він вже не є. Каже, що у нього дві роботи. І сил на все не вистачає. Тим більше, що перший проект особливого доходу не приніс.
«Навпаки, ми в борги влізли, – стверджує Пилявець. – Ціни ставили мінімальні, а треба було і комунальні оплачувати, і персоналу платити, і гонорари артистам віддавати. Проект вийшов скоріше соціальним. Тим більше, що ми проводили в клубі лекції на тему психологічної реабілітації бійців АТО. Всім відомо, що хлопці, які повернулися з війни, цього потребують».
У Карателі-2 старі помилки хочуть виправити. Сподіваються і соціальну місію виконати, і прибуток отримати.
"Чому б і ні? – міркує Марія Бурдун. – Я як волонтер за ці два роки все з дому винесла, починаючи від грошей і закінчуючи телевізором. Але заробити теж хочеться. До речі, ти бачив на паркані біля кафе напис "кафе-музей"? Тут будуть експонати з передової. Чи багато у нас у столиці постійних експозицій про АТО? І скажіть, куди люди охочіше підуть – у музей або в кафе?»
Патріотів використовують?
Перший камінь у бік Карателя кинув відомий волонтер Олексій Мочанов. І хвилювали його винятково морально-етичні речі:
«Пам'ятаю, була якась мутка з кафе в торці згорілих Профспілок, – написав він у Фейсбуці. – Тоді народ обурився, і із забігайлівкою в братській могилі зниклих без вісти захисників Майдану і Гiдності не зрослося. А тепер що змінилося? Термін давності минув? Хто і з ким домовився? Типу "дах"?»
Потім з'явилася взагалі скандальна інформація. Поповзли чутки про те, що приміщення кафе орендує і здає в суборенду Іван Балабан – екс-кандидат у нардепи і президент Федерації греко-римської боротьби в Києві. У 2008-му в столичних газетах писали, що він займався незаконним будівництвом на заповідній території парку Сирецький гай.
«Іван Балабан і компанія створили близько шести приватних підприємств, які займаються орендою будівель, – каже глава столичної Самооборони Олександр Медведь. – Вони роблять ремонт, за це їм віддають приміщення за копійки, а у суборенди вартість уже інша. Спочатку Іван Балабан і Со надали приміщення мережі L'Kafa Café. Його власники зробили ремонт цокольного поверху і профінансували встановлення ліфтів у будівлі. Але потім L'Kafa Café довелося з'їхати. І в цьому ж приміщенні оселився Каратель. Примітно, що обладнання L'Kafa Café віддали лише частково. І вони не змогли повернути свої 3 млн грн. Мені здається, що зараз патріотів просто використовують. Але я впевнений, що хлопці з Карателя розберуться, що до чого».
Сам Балабан коментувати звинувачення на свою адресу не бажає. І з журналістами не спілкується.
«Те, що сталося, називається рейдерським захопленням майна! – Уточнює, представник L'Kafa Cafe Марина Самборська. – Нам віддали тільки дивани, частину музичного обладнання, частину світильників. Столи, система вентиляції, деталі зовнішнього оздоблення – все залишилося там. Для того щоб ви розуміли обсяги втрати, скажу, що ми інвестували 4,5 млн грн у ремонт. На сьогодні в приміщенні залишилося майна й обладнання на суму понад 2,5 млн грн. Зараз ми намагаємося відшкодувати витрати через суд, у розгляді дві кримінальні справи. Щодо Івана Балабана можу сказати, що із самого початку ми з ним співпрацювали. А потім зрозуміли, хто він насправді. Тільки по Шевченківському району на ньому начебто «висить» 13 епізодів, він за нашими даними проходив як обвинувачений і підозрюваний, як співучасник різних шахрайських схем. Нам він надав фальшиві документи. Реконструкція приміщення не була узаконена, планування до договору суборенди не відповідало техпаспорту БТІ. Балабан часто виходив сухим з води – він не оформляє на себе майно, не перебуває ні засновником, ні директором фірм. Але ми працюємо над тим, щоб довести його причетність».
«При чому тут Іван Балабан? – Дивується Бурдун з Карателя. - Моя бабуся казала: «На паркані пишуть слово з трьох букв, але скільки я ні заглядала, там нічого не було». Балабан не директор, не дах, не мафіозна структура. Ця людина приходить до нас в обід, замовляє комплексне меню і йде. Офіційно він ніякого відношення до нас не має. Ніде жодного його підпису, жодної згадки про нього».
Виходить, що навколо Карателя розгорівся не тільки морально-етичний конфлікт, а й банальний бізнес-скандал
Так чи ні, але виходить, що навколо Карателя розгорівся не тільки морально-етичний конфлікт, а й банальний бізнес-скандал.
«Насправді все набагато складніше, – вважає волонтер Ірина Солошенко. – Питання в тому, що сумнівні фірми намагаються легалізуватися, використовуючи авторитет патріотів. Нам всім потрібно бути дуже обережними. На жаль, часто в патріотичні кольори фарбують непорядні вчинки».
Згоден з нею і колишній політв'язень, дисидент і глава Асоціації психіатрів України Семен Глузман: «За всього мого позитивного ставлення до пам'яті УПА (я ж сидів з цими людьми похилого віку!), я вважав появу Криївки у Львові жахливою наругою, – каже він. – Для мене це було символом ганьби Західної України. Я погано ставлюся до таких назв, як Каратель. Я не відчуваю іронії. Не час для таких кафе, не зараз їх треба відкривати, а коли пам'ять буде тільки пам'яттю, і вже не залишиться людей, які пережили весь цей кошмар. Думаю, що в таких закладах люди просто заробляють гроші. А якщо це соціальний проект, який потрібен військовим, то нехай 100 атошників напишуть листа власникам: «Відкрийте заклад з назвою Каратель. Якщо в кафе роблять експозицію АТО, нехай КМДА вирішить, що там повинен бути музей. Тільки в такому випадку, я зможу прийняти факт появи такого місця».
Такої ж думки дотримується і міська влада. В адміністрації стверджують, що кафе у Профспілках не місце.
«У господарську діяльність підприємства ми не маємо права втручатися. І ми цього робити не будемо. Але ми маємо право на підставі висновку комісії про аварійність будівлі демонтувати незаконні конструкції й обнести все парканом», – кажуть у мерії.
Але що таке паркан для популярного закладу? У столиці є чимало місць, які принципово не вішають помітні таблички з назвою і при цьому переповнені. І врешті-решт долю Карателя будуть вирішувати не волонтери і влада, а відвідувачі. Правда, поки їх відверто мало, і це зайвий раз підкреслює як далека від Києва війна, як байдуже жителям столиці те, що відбувається в нашій же країні – на сході.
«Оазис на попелищі»
Я виходжу з Карателя і дивлюся на біле полотно, що майорить на вітрі і яким закритий Будинок профспілок. Після Євромайдану минуло приблизно два з половиною роки, але пам'ять загиблих так і не увічнена. Не видно ні меморіальної дошки, ні відповідного напису.
На зеленому металевому паркані навколо будівлі видно лише уривки оголошень: «Хостел недорого», «Пропоную роботу", "Концерт відбудеться".
Компанія молодих хлопців у мене на очах клеїть на паркан нові оголошення.
«Так, звичайно, ми знаємо, що тут було, – виправдовуються вони. – Але ми ж для людей стараємося, щоб вони роботу отримали».
У декількох метрах від мене по периметру будівлі низка лайтбоксів з рекламою. Плакати закликають киян та гостей столиці відвідати футбольні матчі, замовити піцу, сходити у військкомат і підписати контракт про службу в армії. Про трагедію дворічної давності тут жодного слова. І нікого крім мене це не дивує.
За рогом, на вулиці Костьольній, біле полотно закінчується – будівельники прикрили лише лицьову частину будівлі. Стіни, як і взимку 2014-го, чорні від кіптяви, вікна зяють дірами. А прямо навпроти них столики літніх кафе. Там дзвенять келихами з вином, насолоджуються вечерею.
«Так. Знаємо, що було на Євромайдані, пам'ятаємо. Але ми сюди прийшли відпочивати і не думаємо про минуле», – відрізає глава сімейства і з досадою відкладає виделку. Апетит у нього після моїх розпитувань явно зіпсувався.
Тут-таки, на Костьольній, прямо на стіні Будинку профспілок недавно з'явилася нова вивіска з рекламою салону краси. Розташований він у самій будівлі Профспілок.
«Трохи незручно до нас добиратися, – зітхають співробітниці салону. – Вам треба буде через хвіртку в паркані пройти, потім повз будівництво. Але ви не переживайте, у нас все відремонтовано, ми з осені минулого року працюємо. Ми як оазис на цьому попелищі. Запах гару ще залишився, але він ледь вловимий».
***
Цей матеріал опубліковано в №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.