Експерти сумніваються в тому, що Україна стоїть на порозі інвестиційного буму.
Петро Порошенко в своєму щорічному зверненні до парламенту, відкриваючи новий політичний сезон, заявив: «Потрібно змітати ураганом всі перепони на шляху бізнесу та інвесторів. І уряд діє в правильному напрямку. В Україні вже 3 000 стартапів, зростання йде на 100% на рік. Вони забезпечують робочі місця тисячам українців. Нам потрібно підтримувати IT-сектор».
Президент про зростання економіки, нові робочі місця і залучення інвестицій за минулі сім днів говорить не вперше, пише Світлана Голландс у №34 журналу Корреспондент від 9 вересня 2016 року. Ту саму тему порушив під час виступу в Маріуполі, на засіданні Нацради реформ. В унісон Держстат озвучує інформацію: обсяг інвестицій за перше півріччя поточного року на 5,4% перевищив показник за аналогічний період минулого. Можна припустити, що тема економічного зростання буде головною в політиці держави.
Експерт: Грошей багато – але ми не можемо їх узяти
Це незважаючи на те, що більшість експертів оцінюють перспективи економічного зростання скептично, нагадуючи, що рік тому тодішній прем'єр Арсеній Яценюк говорив, вважай, про те ж, про що Президент зараз. При цьому аргументи експертів зовсім не зводяться до того, що з нами не хочуть ділитися грошима. На думку керуючого партнера Blackshield financial advisers group Ltd Максима Корецького, інвестиційних грошей у світі якраз достатньо. Інвестринки одного лише азіатського регіону і США зростають на 2% на рік, констатує експерт. «Грошей багато – але ми не можемо їх узяти», – зауважує Корецький.
Розсікаючи «хвилі»
Статистичне зростання обсягів інвестицій, яке показує Держстат, не зовсім коректне, пояснює економічний експерт Андрій Блінов. «Це технічне зростання, – каже він. – Левова частка збільшення інвестицій – це рефінансування дочірніх банків їхніми материнськими структурами, в першу чергу, російських банків. Це конвертація колишніх кредитних ліній, виданих «дочкам».
До справжнього ж інвестиційного буму, на думку Блінова, нам ще дуже далеко. З цією точкою зору солідарний і глава наглядової ради MA Group Андрій Малафєєв. Країна, яка увібрала в себе весь перелік можливих ризиків, не може розраховувати на швидкий інвестиційний прорив, поки не прибере ці ризики, вважає експерт. Недосконалі судова і податкова системи, правове беззаконня, незахищеність власності, неврегульованість багатьох законодавчих норм, соціальні, валютні, військові, зовнішні ризики, – весь цей набір створює сьогодні нездоланний бар'єр для нового інвестбуму, переконаний Малафєєв.
Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ, екс-віце-прем'єр і екс-міністр економіки, згадує дві інвестиційні хвилі, що накрили свого часу Україну: одна трапилася наприкінці «лихих 90-х», коли вітчизняна економіка вперше почала показувати ознаки життя, а друга – після першого Майдану, з приходом до влади Віктора Ющенка.
«У кінці 90-х іноземці охоче вкладали в наші підприємства, скажімо, французи зайшли на Миколаївський цементний завод, пізніше, вже у 2000-х, Пепсі-Кола придбала Сандору, з'явилися провідні німецькі підприємства, – перераховує Лановий. – На межі тисячоліть молода зухвала Україна була цікава світовому бізнесу: у нас на той час стабілізувалася грошова одиниця, почався підйом малого і середнього бізнесу, у світі це добре бачили. Йшла приватизація і багато українських підприємств здавалися інвесторам досить привабливими.
Пізніше, після Майдану-2004, інвестори, в першу чергу, фінансового сектора, позитивно відреагували на президентство Ющенка. Всі знали, що він банкір і очікували, що банківська система буде бурхливо розвиватися. Українська банківська система, мушу зауважити, дуже вабила іноземних інвесторів: вона давала нечувані прибутки – відсотки були просто неймовірними для іноземців. Всі ломилися сюди заробити. Наші банки купувалися за шалені гроші – ціна питання зашкалювала за мільярдні показники».
За даними виконавчого директора Фонду Блейзера в Україні Олега Устенка, в період правління Ющенка обсяг припливу прямих іноземних інвестицій показав свій історичний максимум – у 2005-му році в Україну зайшло понад 10 млрд доларів.
Втім, інвесторів чекало швидке розчарування, згадує Лановий. Портфелі банків були здебільшого дутими, якість активів – паскудна, політика Центробанку – дивною і непередбачуваною, особливо після кризи-2008. «Регулятор відверто сприяв «своїм» банкам, роздавав їм рефінанси, в той час як інші змушені були працювати в умовах агресивного середовища, – перераховує Володимир Лановий. – Інвестори зробили висновки: тут багато не заробиш, а в умовах втрати стабільності можеш тільки втратити. І стали натовпами йти». Перепони, які намагався виставити НБУ, тільки розохочували інвесторів, що пакували валізи, і вони прагнули всіма правдами і неправдами залишити «багатообіцяючу» Україну якомога швидше.
Кеш у десятки мільйонів
Звичайно, другу хвилю збили не тільки «дуті» банківські портфелі. Іноземні інвестори – а на той момент до нас стукали і добропорядні компанії зі світовими іменами – були шоковані різнобарв'ям доморослої корупції і ступенем її цинізму.
Один з найбільш показових прикладів, який до цього часу не забутий: спроба групи компаній IKEA зайти на український ринок. Було це, нагадаємо, в усе тому ж 2005-му. IKEA збиралася створювати мережу з дев'яти магазинів у п'яти найбільших українських містах. Багатомільярдні інвестиції, тисячі робочих місць. Але ... перспективний проект так і залишився на папері.
Шведи не встояли під натиском корупції. Суми, які їм пропонували заплатити за вирішення того чи іншого питання, зашкалювали – десятки мільйонів доларів. IKEA розголосила цю інформацію, навіть назвала конкретні імена. Однак Україна ніяк не відреагувала. З того часу минуло 11 років, наміри IKEA не змінилися, офіційний представник компанії Кайса Йоханссон у цьому році заявив: компанія не планує йти в Україну – вона надала перевагу Індії.
Таких історій у делікатній інвестиційній сфері – сила-силенна. Володимир Лановий згадує: у Вінницькій області німці вирішили купити підприємство – за 3 млн. доларів. Місцеві чиновники відкрито заявили інвестору, забирай підприємство – але потрібно доплатити ще 3 млн. Чиновники всіх рангів добре засвоїли: інвестиції – це безмежне поле їхнього збагачення.
«Вони досі чекають інвестицій з надією, що гроші будуть іти тільки через них, – підсумовує Лановий. – Розглядають інвестиції як інструмент отримання надприбутків. Але у світі це вже добре побачили, і все – грошей більше немає. Немає навіть грошей, які заплановані як екстрена допомога. Це не тому, що нас випробовують на міцність. Просто на Заході переконалися, гроші не доходять до адресата. Які вже тут інвестиції? З країни розбігаються навіть власні доморощені бізнесмени – вони йдуть туди, де вести бізнес не ризиковано, де завтра їх не пограбують, не вб'ють і не будуть вимагати грошей... У такій атмосфері в Україну мало хто зважиться прийти».
Цікаво, що на цьому тлі навіть військові дії експерти вважають важливою, але не вирішальною причиною відсутності інвестицій. «Чи впливає війна на інвестиційну привабливість? – розмірковує Андрій Блінов. – Країна наповнена збройними угрупованнями, частина з яких контролюється державою, частина – ні. З'явилися цілі приватні армії. Бойовики діють поза законом, спекулюють на звання учасників АТО, грають м'язами. Їх задіюють для рейдерських атак, які останнім часом різко почастішали. Тобто, інвестор в Україні сьогодні змушений не тільки захищати свої активи, але й вкладатися у власні «кишенькові» батальйони, щоб фізично охороняти бізнес».
Блінов бачить ще дві причини, через які навіть ризикові інвестори оминають Україну: вкрай низький платоспроможний попит усередині країни разом із падінням експорту (для кого створювати продукт?) і велика зарегульованість усіх процесів, з якою ми відважно, але малорезультативно боремося останнім часом.
Обіцяна державою дерегуляція та спрощення ведення бізнесу на практиці виявляються вельми сумнівними починаннями, вважає Андрій Козин, керуючий партнер Focus Estate Fund. «Спрощення роботи нотаріусів, якого ми всі так чекали, спровокувало цілу хвилю рейдерства і протизаконних дій з нерухомістю, – каже експерт. – На тлі розбалансованої правоохоронної системи, а також судової системи, яка не гарантує справедливого захисту, це виглядає вкрай непривабливо».
До грошей не готові?
Головне, на думку Козина, що інвестиції сьогодні нецікаві економічно. Інвестори – народ, який уміє добре рахувати. «Заходити в таких умовах [корупція, війна, зарегульованість економіки та ін.] є сенс лише тоді, коли є проекти з гарантією прибутку у 20% річних і вище, – аналізує Козин. – Однак таких проектів в Україні не існує. Є пропозиції з прибутком у 10-14%, що не може бути цікавим: такі пропозиції можна знайти в набагато більш благополучних країнах».
Чи все так безнадійно? Великі надії експерти покладають на Національну інвестиційну раду, яка змінює зараз формат і яку очолив Борис Ложкін, колишній глава адміністрації президента.
Прихід Ложкіна в цю структуру експерти вже називають ключовою подією в інвестсфері: він добре відомий не тільки як успішний бізнесмен, але і як віртуоз у веденні переговорів усіх рівнів складності. А отже є шанс, що проанонсована Ложкіним «інвестиційна Мекка», на яку він обіцяє перетворити Україну, все-таки відбудеться, сподіваються економісти. Щоправда, вони відразу жартують: сподіваємося, але не віримо.
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 9 вересня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.