Головна
 

Корреспондент: Точка зору. Сімейна імперія. Україна стоїть на порозі війни Президента й олігархів

16 липня 2013, 08:22
0
31
Корреспондент: Точка зору. Сімейна імперія. Україна стоїть на порозі війни Президента й олігархів
Фото: Фото Ярослава Дебелого
Янукович-старший вибудував ідеальну імперію для збагачення свого сина

Зростання прибутку компанії сина Президента у 25 разів за один рік по суті є початком нового етапу в розвитку олігархічної держави. Можливо, останнього, пише журналіст Віталій Портніков у колонці, опублікованій у №27 журналу Корреспондент від 12 липня 2013 року.

Давайте будемо відверті: насправді нікого з нас не дивує, що бізнес старшого сина Президента Віктора Януковича зростає шаленими темпами, змушуючи заздрити своїм бізнес-успіхом не тільки вже до всього звиклих "маленьких" українців, а й цілком солідних олігархів, явно приголомшених швидкістю збагачення ще недавно скромного підприємця. Кожен, хто живе в цій країні, розуміє: так і має бути, адже в умовах, коли вся політична влада, всі силові структури і майже всі економічні важелі зосереджені в одному кулаці, – преференції будуть саме у родичів цього самого кулака. Кожен здогадується, що це – не син. Це – він сам. Просто він – на службі людям, йому не належить.

Дивує абсолютно інше – те, що все це не приховується, а навпаки – оприлюднюється, та ще й прославляється. Як пояснив депутат Владислав Лук'янов, вся справа у впевненості – і він, чорт візьми, правий: син Президента впевнений у собі. А чому б йому не бути впевненим? Він знайде гроші, у нього не буде проблем у чиновницьких кабінетах, йому не потрібно буде давати хабарів і відкатів і взагалі з ким-небудь ділитися. У країні, де немає ніяких правил, він один може грати за правилами – і вигравати, тому що грати немає з ким.

Непомітно для себе ми підійшли до наступного етапу функціонування олігархічної держави – сімейної імперії. Власне, стверджувати, що Україна раніше не була сімейним бізнесом, я б не став. Вже в епоху Леоніда Кучми ніхто не сумнівався у справжній причині приголомшливих успіхів Віктора Пінчука. Але Кучма залишався вірним своїй ролі арбітра бізнес-розборок, та й апетити тоді були ще не ті, і країна була багатшою, на всіх вистачало. В результаті за минулі роки Пінчук з президентського зятя, що стрімко збагачувався, перетворився на шанованого мецената, творця Центру сучасного мистецтва і патрона Ялтинської ініціативи. В Олександра Януковича всі ці пертурбації ще тільки мають бути. Якщо, звичайно, він відстоїть свій бізнес.

У Януковича зовсім інші уявлення про свою роль у харчовому ланцюжку, та й грошей у країні більше немає, на всіх не вистачить, для того щоб існувати далі,
необхідно все зосередити в одному кулаці і розкуркулювати конкурентів. Тому ми й підійшли до нового етапу в українській політичній історії – бою держави й
олігархів

Тому що його батько – не арбітр. У Януковича зовсім інші уявлення про свою роль у харчовому ланцюжку, та й грошей у країні більше немає, на всіх не вистачить, для того щоб існувати далі, необхідно все зосередити в одному кулаці і розкуркулювати конкурентів. Тому ми й підійшли до нового етапу в українській політичній історії – бою держави й олігархів. На перший погляд, така війна може здатися самогубною, адже держава – сама по собі олігархічна. Але в тому-то й заковика, що якщо вона хоче вижити, їй доведеться перестати бути такою. Звичайно, можна хотіти від держави іншого – щоб вона стала нормальною, демократичною, що реформується, щоб вона надала рівні шанси кожному. Але тоді її президентом, ймовірно, мав би бути не Янукович. Судячи з того, що відбувається – і з оприлюднених цифр упевненості – Віктор Федорович свято переконаний, що повинен надати рівні шанси своєму синові. І з точки зору своїх інтересів він абсолютно правий.

Тому що якщо у нього все вийде, його син буде не одним з них, а єдиним – та ще й з чистим бізнесом, створеним за всіма законами жанру. І тоді хто в Україні зможе претендувати на його владу, споруджувати змови, думати, що президентські вибори – це боксерський матч з непередбачуваним результатом? Справа навіть не в тому, що всі ці люди – Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський і той самий Пінчук та інші – не зможуть більше домовлятися у нього за спиною. Він не потребуватиме ні інформації про їхні змови, ні їхньої допомоги, ні їхніх лестощів, нічого – він не матиме потребу в них самих. Олігархічна держава помре, вони розсядуться або роз'їдуться і тільки нишком стануть підгодовувати останні незалежні інтернет-сайтики, які викривають його тиранію і зітхають по часах чесного бізнесу. Ось що їх усіх чекає!

Якщо вони не будуть чинити опір. А вони будуть. Вони вибудовували цю державу не для нього, а для себе. Протягом багатьох років, навіть десятиліть, вона була для них безвідмовним інструментом, відмичкою, фомкою, за допомогою якої вони наживали свої мільярди. Вони звикли до нечуваних прибутків, поваги холопів, шанобливого мовчання на Заході. Вони звикли до того, що президент – той, кому вони допомагають надраювати відмичку до блиску, а не один з них і вже тим більше не єдиний. Вони – хижаки, які так просто не здадуться, навіть якщо зрозуміють, що в цій війні не буде переможців, бо коштів на їхнє годування в Україні більше немає.

Якщо говорити чесно, ця війна – єдине, що може врятувати країну

Якщо говорити чесно, ця війна – єдине, що може врятувати країну. Опозиція її не врятує – не тому, що не має сил та ідей, а тому що є частиною олігархічної картини світу і може лише вибудувати режим більш цивілізованого перерозподілу олігархічних доходів, як і було після Майдану. Громадянське суспільство її не врятує, тому що більша частина наших громадських активістів давно вже на прикормі у того чи іншого клану чи влади і без щедрого пожертвування, як будь-яка фотомодель, з дивана не встануть. Журналістика її не врятує тим паче, тому що ті, кого в цій країні звикли вважати правдоборцями, – раби, підніжки, грязь Банкової чи тих або інших кланів – будуть викривати, доводити й істерити тільки за конкретною командою. Так, все в Україні прогнило, прогнило зверху донизу – і тому воювати між собою повинні ті, хто її розкрадає.

Хто б не переміг у цій війні, Сім'я чи олігархи, переможця не буде. І сімейна імперія, і олігархічна держава вийдуть з сутички значно ослабленими, скомпрометованими, не здатними до подальшої консолідації. Враховуючи те, що Україна буде все так само мати потребу в зовнішніх запозиченнях, переможцю доведеться приймати умови західних кредиторів і змінювати самі правила поведінки в економіці та політиці. При цьому політичне поле буде очищено від переможених, що створить шанс для нових людей і сил, які використовують ці нові правила. Саме ці люди і зможуть, на відміну від учасників нинішньої сутички, зрозуміти очевидне: для того щоб вижити, країну потрібно розвивати, а не споживати.

***

Ця колонка опублікована у №27 журналу Корреспондент від 12 липня 2013 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kpmedia.ua

ТЕГИ: ЯнуковичОлександр Янукович
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах