20 вересня у Національному художньому музеї в Києві відкривається перша масштабна виставка художників-сімдесятників Тихий протест 70-х. На її підтримку на сайті Кореспондент.net стартує спецпроект, у рамках якого українці діляться спогадами про життя в 70-х роках.
Розповідає Ганна
Костянтинівна Набойченко, 81 рік, пенсіонер. У 70-ті роки - товарознавець на
взуттєвому складі в місті Буринь Сумської області:
"У сімдесятих
по всьому Радянському союзу почалися масові будівництва: мільйони молодих сімей
з'їжджали від батьків, вважаючи, що краще жити в будинку, побудованому власними
руками. Будівництво було пов'язане з великими труднощами. Дістати цеглу - ще
півбіди, зате цемент – це фантастика. Все вирішували тільки зв'язки. Ми,
наприклад, купували цемент через знайомих, які працювали на держбудівництві.
Доставка жаданого мішка додому нагадувала шпигунський трилер, його
розфасовували на невеликі партії і везли на велосипедах об'їзними дорогами.
Ніхто не повинен був дізнатися, звідки взялося таке багатство.
Фото надане організаторами проекту
Зате вже через два
роки, у 1972-му, ми жили в новому будинку. Меблі, пральну машинку і телевізор
купили за декретні гроші, які я отримала після народження другої доньки. Телевізори,
до речі, з'явилися ще в 50-х і вважалися необхідним атрибутом кожної кімнати
відпочинку трудящих. Але тільки в 70-х блакитні екрани мали майже всі жителі
нашого містечка. Ціни, які не підвищували до середини сімдесятих, дозволяли. Заробітками
люди розпоряджалися по-різному. Одні зберігали майже всі гроші на ощадкнижках
(скажімо, наша сусідка, яка працювала дояркою, віддавала зарплату цілком, а
жила з того, що підторговувала молоком), інші, менш економні, спускали все на
дефіцитні товари. Перші стояли в черзі за ліверкою по 50 копійок, хоча поруч за
2,90 продавалася хороша ковбаса, другі заводили корисні знайомства у магазинах
і на оптових складах.
Сайт
Корреспондент.net пропонує своїм читачам поділитися своєю історією про 70 -ті з
нашою аудиторією. Свої історії із фотографіями надсилайте на адресу [email protected] із позначкою Згадуючи 70-ті.
У 74- му році я
почала працювати на взуттєвому складі. Здавалося , товару приходило багато , а
дефіцит не зникав. Особливим попитом користувався імпорт. Взуття, яке нам
привозили з Італії та Франції, рідко потрапляло в магазини , іноді його навіть
співробітники складу не бачили. Все розходилося по родичах або знайомих
товарознавців. Легше було з югославським товаром, пару чобітків купити було
важко, але все ж реально.
Фото надане організаторами проекту
Інші предмети
підвищеного попиту в сімдесятих - майонез, гречка і сода, яка продавалася в
паперових пакетиках по 100 грамів. Пам'ятаю, просила товарознавця продати мені
кілька упаковок. Вона обурилася:"Куди ви цю соду діваєте? Їсте чи що?!"
"Їмо", - покірно зізналася я. Справа в тому , що батько, у якого був
хворий шлунок, свій день починав не з чашки чаю, а із води, в яку додавав ложку
соди.
Дефіцит - така ж
невід'ємна частина життя радянського громадянина, як урочисті заходи з нагоди
Великої Жовтневої революції чи річниці народження Леніна. У 1970-му країна
відзначала 100-річчя з дня народження вождя пролетаріату. До ювілею почали
готуватися ще з 1968-го. На всіх підприємствах міста в урочистій обстановці найкращим
працівникам вручали іменні медалі, випущені спеціально до цього свята. Ми свої
комплекти досі зберігаємо.
Фото надане організаторами проекту
Сім'я Набойченків
А взагалі що
хотілося б сказати: ми жили по-іншому. У всіх була робота. Навчання та медицина
були безкоштовними. Ніхто не турбувався про завтрашнє. Не знали про хабарі і
корупцію. Зараз у це важко повірити ..."
Як повідомляв
Кореспондент.net, 20 вересня у Національному художньому музеї відкриється
виставка Тихий протест 70-х. До експозиції увійдуть понад 120 робіт, більшість
яких будуть виставлені вперше.
За словами куратора виставки Євгена Березницького, це перша системна спроба дослідити феномен українського мистецтва 70-х років 20-го сторіччя і відкрити глядачеві один з найменш вивчених періодів в історії української культури.
Сімдесяті - знаковий час в українській культурі, пов'язаний з іменами Сергія Параджанова та Василя Стуса, час всесоюзних будівництв - ЧАЕС , БАМу та індустріалізації Сибіру. Це період внутрішньої еміграції радянських громадян, час фарцовників, зачісок "під бітлів", потертих джинсів і бобінних магнітофонів із записами Володимира Висоцького (чиї напівофіційні концерти збирали тисячі глядачів). "Тихий протест..." - дзеркало епохи, можливість згадати, "як це було", і зрозуміти, чим жило покоління 70-х, кажуть організатори виставки.
Художники-сімдесятники брали участь в офіційних виставках, але багато з них йшли в андеграунд, створювали власне середовище і знаходили свого глядача на "квартирних виставках" .
Тихий протест 70-х представить найкращі живописні та графічні роботи (пейзажі, портрети, сюжетні композиції) понад двадцяти авторів, серед яких один з послідовних адептів "суворого" стилю Владислав Мамсиков, майстер ліричної картини Зоя Лерман, одеський нонконформіст Олег Соколов, засновник "панічного реалізму" Петро Беленок, метр натюрморту Валентин Реунов та інші. Виставка триватиме до 20 жовтня.
Приєднуйтеся до спільноти Корреспондент Lifestyle&Fashion на Facebook та групи Корреспондент Lifestyle&Fashion вКонтакте