У 2013-му новорічній листівці виповнилося 170 років. За час існування вітальних карток на них малювали свиней, дирижаблі, свастику і навіть надгробки, пише Ірина Пустиннікова у №50 журналу Корреспондент від 20 грудня 2013 року.
Британський винахідник Генрі Коул (1808-1882) відзначився у багатьох сферах: організував Велику виставку промислових робіт усіх народів у Лондоні, розробив дизайн чайника, написав кілька дитячих книжок. Але в історію він увійшов завдяки маленькій поштовій картці – саме Коула у світі визнають винахідником новорічної листівки. Звичайно, вітальні листівки відправлялися і до того, але жодна з них не була створена спеціально під конкретне свято.
Про привітання своїх друзів з новим, 1844 роком Коул потурбувався більш ніж завчасно – ще у травні 1843-го. Намалювати листівку до свята винахідник попросив свого приятеля Джона Калькотта Хорслі – англійського живописця, чиї роботи до того часу вже виставлялися в Королівській академії. Ескіз зображував сім'ю – в тому числі і маленьку дівчинку – під час тосту, з келихами в руках. Перша партія новорічних листівок була надрукована накладом 2.050 примірників у двох варіантах – кольоровому і монохромному. Так світ отримав нову традицію.
14 грудня 2013 року одна з тих самих перших новорічних карток пішла з британського аукціону Henry Aldridge & Son за 4.200 фунтів стерлінгів. Досить дешево, якщо врахувати, що у світі залишилося не більше 15 штук з легендарної партії. Рекордна ціна, 22,5 тис. фунтів, була заплачена за таку листівку у 2001 році. Сам же сер Коул продавав творіння по шилінгу, тобто по 12 пенсів.
Пластиліновий маніяк
Однією з найпопулярніших фірм з виготовлення листівок початку ХХ століття була паризька AN, що належала Арману Нойєру. Саме цьому видавцеві постачав свої роботи вкрай продуктивний скульптор-самоучка Доменіко Мастроянні (1876-1962), далекий предок відомого актора Марчелло Мастроянні. Син теслі й учень кераміста, Мастроянні міг неймовірно швидко створювати з пластиліну, глини або воску фігурки й інтер'єри. Свої творіння майстер розміщував на пластинах розміром 50х70 см, фотографував результат і відразу руйнував створене, щоб зліпити щось нове.
Сюжети майстер брав з Біблії, літератури чи історії, створивши не одну тисячу листівок і стереокартинок, дуже популярних в ту епоху. Пластилінові світи Мастроянні часто виглядали не менш реальними, ніж фотографії справжніх міст і людей. Свою техніку художник називав скульптохромією або фотоскульптурою. Він вважав, що майбутнє мистецтва – в тісному симбіозі з досягненнями прогресу.
Майстер листівок був знайомий з багатьма знаменитими художниками – Камілем Піссарро, Альфонсом Мухою, Едгаром Дега, Клодом Моне, П'єром Огюстом Ренуаром, Огюстом Роденом, Густавом Клімтом. Але подібної їм слави Мастроянні не нажив, а в рідній Італії взагалі вважався майстром кітчу. Воно й не дивно – з такими фігуристими напівоголеними панянками-героїнями.
Новорічні листівки від Мастроянні – те ще видовище. Головним завданням маестро було якомога жахливіше загубити рік, що минає, на очах року, що наступає
Новорічні листівки від Мастроянні – те ще видовище. Головним завданням маестро було якомога жахливіше загубити рік, що минає, на очах року, що наступає. Ось тоне гондола з 1907-м , поки 1908-й тішиться поцілунками красуні. Біля надгробного пам'ятника 1909-му стоїть юна мати з 1910-м на руках. Над оголеним старим 1909-м, що впав на лід, кружляють ворони, а панночка 1910-й катається на санках з кавалером.
Італієць чавив роки, що минають, машинами і кіньми, топтав ногами прямо на смертному ложі, відправляв помирати від холоду, використовував як злітні смуги для аероплана. Привітай знайомих чимось настільки похмурим зараз – не зрозуміють, але століття назад народу подобалося. При цьому люди, які добре знали майстра Мастроянні, стверджували, що був він людиною вкрай добродушною.
Свастики в мухоморах
Листівка-календарик або картка з цифрами року, що натупає, – такої продукції на початку ХХ століття було надзвичайно багато. Чітке розуміння своєї цільової аудиторії – запорука успіху видавництв: юнаки надсилали листівки з ніжними красунями, дівчатам подобалися фотографії франтуватих вусанів. У декого в руках були мішки грошей, але й без мішків картинки теж добре продавалися – головне, щоб погляд героя сюжету був досить ніжним.
Чому панянки в кринолінах вигулюють свиней, причому тут мухомори і що це за замурзані малюки з чимось схожим на сидіння для унітазу в руках? Все це і є символи успіху і щастя
Не менше було і картинок, що натякали на невідворотність щастя в новому році. З Новим роком, з новим щастям! – привітання універсальне: саме щастя найчастіше бажають в це свято в усьому світі. Тільки от символи цього самого щастя не уніфіковані – тому і дивують старі європейські листівки. Чому панянки в кринолінах вигулюють свиней, причому тут мухомори і що це за замурзані малюки з чимось схожим на сидіння для унітазу в руках? Все це і є символи успіху і щастя. А туалетні сидіння – це величезні підкови, чи не єдиний європейський оберіг на щастя, знайомий українцям.
Інші символи удачі – чотирилисник, сажотруси з березовими мітлами, що символізують родючість, червоно-білі мухомори, які чудово гармонують з одягом Санта-Клауса. Зустрічаються новорічні поросята: свиня приносить удачу німцям, угорцям, чехам, англійцям. Іноді на картках зображували відразу весь джентльменський набір: і свиней, і сажотрусів з конюшиною, і мухомори – удачі багато не буває. А на зовсім вже старих новорічних листівках в орнаментах трапляється свастика – ще не споганений нацистами символ життя і щастя.
Це все данина традиції, але й новітні досягнення цивілізації – телефони, дирижаблі, автомобілі – теж були присутні на поштових картках. Нехай аероплан так і не став символом удачі, але політ на ньому на початку ХХ століття був чимось незвичайним, доступним лише вищому класу. А заразом він змінював уявлення про швидкість: Санта-Клаусу більше не треба було експлуатувати оленів, він встигав до всієї дітвори, прилітаючи на літаку або цепеліні. Та й слухняні діти могли не обтяжувати себе написанням листів – адже набагато зручніше зателефонувати Санті по телефону. Щоправда, художники, які працювали над листівками, не дуже уявляли собі принцип роботи аеропланів, і ті у них часто не те що пропелерів бували позбавлені, але навіть моторів.
Безалкогольне свято
Західна Україна з поштовою листівкою познайомилася раніше, ніж Центральна і Східна. Саме в Австро-Угорській імперії, куди до 1918 року входила Галичина, листівка затвердила себе у 1869-му в тій формі, в якій знайома і нам: невелика картка стандартного розміру, яку можна пересилати поштою без конверта. А з кінця ХІХ століття почався всесвітній бум філокартії, що тривав до кінця Першої світової війни.
Листівка стала предметом колекціонування. Видавалися тисячі карток з різноманітними темами й сюжетами, в тому числі до різдвяних свят і Нового року
Листівка стала предметом колекціонування. Видавалися тисячі карток з різноманітними темами й сюжетами, в тому числі до різдвяних свят і Нового року. Часто автори вбивали двох зайців однієї листівкою, вітаючи відразу і з Новим роком, і з Різдвом. Іноді заразом згадували і про святого Миколая або Хрещення, але таких листівок вкрай мало. До створення святкових сюжетів видавці залучали видатних художників епохи – Олену Кульчицьку, Ярослава Пстрака, Антона Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича, Івана Їжакевича. Працювали і десятки інших, менш відомих майстрів.
Символи удачі, ті самі підкови, на українських листівках зустрічалися дуже рідко. В основному героями картинок були ангели, маленькі хлопчики (символи нового року) або різдвяні зірки в руках у селян, які стоять біля зразково-показової дерев'яної церковки на тлі ідилічного карпатського пейзажу. Часто зустрічалися елементи народної вишивки, а також модні в епоху сецесії витончені рослинні орнаменти.
На початку ХХ століття в Галичині святкові листівки вже видавалися масово – у Львові та Коломиї. Причому саме Коломия з її видавництвом Якова Оренштайна довгий час тримала першість, поки Львів не вирвав лідерство завдяки доброму десятку нових видавництв
На початку ХХ століття в Галичині святкові листівки вже видавалися масово – у Львові та Коломиї. Причому саме Коломия з її видавництвом Якова Оренштайна довгий час тримала першість, поки Львів не вирвав лідерство завдяки доброму десятку нових видавництв – Преса, Русалка, Українська преса, Сокальський базар, Тема, Зоря, Українське мистецтво, Відродження, Нова хата та інші. Найодіознішими були картки видавництва Відродження: на кожній красувався слоган Святкуємо без алкоголю. Причина проста: видавництво діяло при заснованому в 1909 році товаристві Відродження, що боролося з пияцтвом і курінням.
Ну, а першою українською різдвяною листівкою на території Російської імперії вважається видана у 1898 році Громадою святої Євгенії картинка із запорожцем, намальована Іллею Рєпіним. У сучасному розумінні в ній нічого святкового немає, але листівка вийшла в серії з десяти інших, дійсно різдвяних, тому першість її не заперечиш.
***
Цей матеріал опублікований у № 50 журналу Корреспондент від 20 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонений. Із правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.