Корреспондент: Союз з любові. Лист з Грузії

До Грузії варто з'їздити не стільки за ультрасучасними туристичними фішками або гірськими пейзажами, скільки за приємним спілкуванням, пише Дмитро Слинько, заступник головного редактора журналу Корреспондент, у №17-18 видання від 5 травня 2014 року.

Вже не один рік політики, економісти та прості завсідники соцмереж ламають списи з приводу питання: Грузія дійсно здійснила прорив чи всі ці реформи – лише гарна картинка для туристів?

По-своєму мають рацію й ті й інші: затерте словосполучення «країна контрастів» – це про Грузію. Над зупинкою електрички біля входу в Батумський ботанічний сад завис іржавий занедбаний крісельний підйомник, зате перехід через колії «повідомляє» англійською: Attention! Train is approaching! Цим поїздом може виявитися як обшарпана електричка часів розвиненого соціалізму, так і сучасний експрес на Тбілісі. А на сусідньому пляжі із застарілого хвилеріза відкривається вид на сяючі хмарочоси набережної Батумі.

Мало хто з мандрівників може сказати про Грузію «я там уже все бачив», адже буквально за останні два роки в країні з'явилася маса нових принад для гостей. Наприклад, якщо ви відвідали Грузію у відносно недалекому 2010-му, вам не вдалося подивитися печеру Прометея, оглядовий майданчик у парку Сатаплія, відновлений храм Баграті в Кутаїсі, а також ви не каталися на ультрасучасних канатних дорогах в Батумі і Тбілісі.

Найбільш наочний для порівняння Тбіліський фунікулер. Він був відкритий в один час з київським «побратимом», в далекому 1905 році, а реконструкцію проводили, як і у нас, у 2012-му. Але в Грузії від радянського дизайну не залишилося і сліду. Нашому шестирічному сину особливо сподобалося, що найбільш козирні місця в трамвайчику – біля лобового скла – віддані пасажирам, тоді як у Києві там сидить сувора бабуся-водій.

Своїми туристичними наворотами грузини дуже пишаються. Працівник батумської канатки явно очікував нашого запитання про принцип її роботи і з гордістю пояснив, як вагончик автоматично знімається з троса для посадки пасажирів.

Сатаплія відома тим, що тут знайшли сліди й останки динозаврів. Але нудні палеонтологічні подробиці грузини розбавили туристичними фішками – дитину захоплювали скульптури динозаврів, які раптово з'являються серед гілок грабового лісу. А ще – оглядовий майданчик з прозорою підлогою, по якій потрібно ходити у спеціальних бахілах, щоб не подряпати її.

Адаптована для гостей і печера Прометея. Кілька кілометрів галерей і величезних залів підсвічені різнокольоровими вогнями, звучить симфонічна музика. Побачене здається голлівудським 3D-мультфільмом – чекаєш, що з-за величезного сталагміта з’явиться Алі-Баба з горщиком золота або пірати зі скринями незліченних скарбів. Незабаром тут планують проводити екстремальні тури з елементами дайвінгу в підводні зали.

Активно розкручується Кутаїсі, який ще недавно перебував в тіні Тбілісі і Батумі. А поки тут ще можна зустріти ностальгічні деталі минулої епохи. Нас найбільше вразили автомати з газованою водою на набережній Ріоні й олдскульна канатна дорога над цією самою рікою.

Відомий принцип єдиного вікна в Грузії діє як на офіційному, так і на народному рівні. Найчастіше, щоб вирішити багато питань, достатньо звернутися до однієї людини. Наприклад, в офіціанта обов'язково знайдеться знайомий таксист.

Так було і з нами: дізнавшись, що ми хочемо заїхати в парк Сатаплія і печеру Прометея, водій маршрутного автобуса з аеропорту відразу знявся з рейсу і зголосився возити нас і наших попутників із Запоріжжя цілий день. Заразом зупинив біля обмінного пункту, магазину з водою і кіоску з хачапурі.

Але головне, що дарує радість у Грузії, це не туристична інфраструктура і не будівлі в стилі хай-тек, а любов. Tbilisi Loves You – так називається мережа безкоштовного Wi-Fi в грузинській столиці. «Українців ми любимо», – заявляє незнайомий пасажир автобуса, дізнавшись про наше походження. А на стінах будинків зустрічаються намальовані фарбою жовто-блакитні сердечка.

Здавалося б, нинішнє політичне протистояння не могло залишити байдужими грузин, які самі ще недавно були залучені в схожі процеси. Але місцеві жителі вважають за краще не зосереджуватися на сумному – в розмовах з нами ніхто не заходив далі чергового питання «Як там у вас, у Києві?».

Грузинські діти російською не розмовляють, але це не заважає міжнародним контактам. Наш син і його маленький сусід по вагону поїзда легко знайшли спільну мову, хоча спільне слово в їхніх розмовах було лише одне – «трансформер». А ось семирічна пасажирка Аня російською спілкувалася добре. За словами мами, вивчила її просто з цікавості, почувши, що батьки знають якусь незрозумілу мову.

Серед молоді теж все частіше зустрічаються російськомовні, особливо серед працівників сфери обслуговування: все-таки левова частка туристів приїжджає з пострадянських країн. В одному вагоні швидкісного потяга з нами їхали грузини, росіяни, українці, литовці та одна естонська студентка – чим не Радянський Союз? З однією лише різницею: цей союз – з любові, а не з примусу.

***

Цей матеріал опубліковано в №17-18 журналу Корреспондент від 5 травня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.