Корреспондент: Маленький рай. Лист зі Словаччини

Словаччину часто сприймають тільки як гірськолижний курорт. Тим часом у цій крихітній країні вміщується немислима кількість туристичних родзинок на всі пори року, пише Ярослав Кузнецов, біолог, автор тревел-блогу yarokuznetsov.livejournal.com, у №22 журналу Корреспондент від 6 червня 2014 року.

Комфортабельний поїзд Кошице – Братислава йде практично через всю Словаччину. Протягом усієї поїздки хочеться не відриваючись дивитися у вікно і насолоджуватися видами. Невеликі села з черепичними дахами біля підніжжя засніжених Татр, костели на пагорбах, гірські річки і скелі, руїни давніх замків ... Заздриш людям, які живуть серед такої неймовірної краси.

До цієї поїздки я думав, що Словаччина – лише країна зимового лижного відпочинку. Насправді це приголомшливий за своєю красою край старовинних замків і чудових природних парків. Гори, річки, озера, ліси гарні в будь-який час року.

Один з плюсів Словаччини – відносно невелика чисельність населення: у всій країні живе трохи більше людей, ніж у Києві. Завдяки цьому можна спокійно погуляти по якомусь національному парку, не зустрівши жодної душі на маршруті. А туристичні маршрути тут – просто зразок для наслідування. Маркування завжди приведе куди треба, відповідає кольору на карті, і навіть вздовж автомобільних трас є широкі стежки.

Дуже зручно, що протяжність між точками на маршруті вказана не в кілометрах, а в годинах і хвилинах, за які яку можна пройти. У національних парках, наприклад у парку Словацький рай, в найбільш відвідуваних місцях на перетинах маршрутів побудовані туристські притулки. Тому любителі «матрацного» відпочинку можуть йти без нічого, не беручи із собою намет і припаси, – у притулках ви отримаєте і дах, і їжу, і навіть пиво.

До речі, їжа в Словаччині відмінна – порції величезні, а обід з двох страв можна отримати за € 3-4. Причому мова йде про туристичні місця – центральні площі старовинного міста або ресторанчики в природних парках. Рахунок за їжу з пивом, десертами та іншими смаколиками рідко перевищить € 10 з людини. Зі смакоти, яка особливо запам'яталася, – місцеві йогурти. Вони не схожі на наші – нагадують сметану з варенням.

Словаки чудово ставляться до дітей. Навіть на залізниці є спеціальні вагони для мандрівників з дітьми. У касі маленьким пасажирам видають безкоштовний дитячий квиточок, а якщо контролер в поїзді бачить, що такого квитка немає, то він обов'язково видасть його сам, а заразом розпитає дитину, куди і до кого вона їде.

Одне з найяскравіших вражень, які наші діти отримали в подорожі по Словацькому раю, – поїздка на маленькому двовагонному поїзді, яка тривала лише 10-15 хв. На одній зі станцій зайшла велика група школярів, і машиніст, проїжджаючи тунелі, вимикав у вагонах світло. Діти верещали від захвату!

По залізницях в Словаччині подорожувати дуже швидко, приємно і недорого. Всі електрички дуже комфортабельні, в першому класі є Wi-Fi, єдиний мінус – поїзди спізнюються. Звичайне запізнення – 15-20 хв., іноді буває й більше. Але для ключових стикувань це запізнення враховується, і на пересадочних станціях інші поїзди підлаштовуються.

Добре розвинене й автобусне сполучення між містами і селищами. Автобусів багато, ходять вони чітко за розкладом, завжди напівпорожні. Навіть у найвіддаленішу глушину є рейси чотири-п'ять разів на день. Всі пересування міського та приміського транспорту з похвилинним розкладом можна відстежити онлайн, що досить зручно.

Крім чудової природи одне з головних туристичних багатств країни – це замки. Загалом у Словаччині фортець, замків і палаців близько 170, що для такої невеликої за територією країни дуже багато. У більш-менш пристойному стані – близько 50 з них. Трапляються споруди з добре збереженими інтер'єрами. Один з найкрасивіших і найбільш відвідуваних – Бойницький замок. Не замок, а просто картинка з диснеївських мультфільмів!

Ще один скарб Словаччини – середньовічні міста. Наприклад, Кежмарок – невелике містечко у Східній Словаччині біля підніжжя Високих Татр. Історичний центр тут зберігся практично в незайманому вигляді – симпатичний невеликий замок, костели, старовинні вулиці.

Обов'язково варто відвідати дерев'яний протестантський костел Святої Трійці, побудований у 1717 році, щоб подивитися інтер'єр і дерев'яний вівтар з фігурами святих. Костел занесений до списку ЮНЕСКО.

Вражає і Кошице – друге за розміром місто Словаччини. До останніх днів нашої поїздки я вважав його просто пересадочним пунктом, від якого йдуть поїзди через всю країну. Але, потрапивши в Старе місто, я змінив свою думку. Старовинні вулиці, річка в самому центрі, фонтани, собор Святої Єлизавети Угорської (щось подібне бачив тільки в Мілані) – все це вартує того, щоб затриматися тут довше.

Словаччина – чудова і гостинна країна в будь-який час року. А головне, це саме той випадок, коли прекрасне – поряд.

***

Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 6 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.