У Грузії треба не стільки насолоджуватися природою та архітектурою, скільки вчитися у грузин любити свою країну і місто, пише Євгенія Вецько, оглядач журналу Корреспондент, у №35 від 5 вересня 2014 року.
Один літній продавець сувенірів на набережній Батумі сказав мені: «Чверть грузин живе за кордоном. Ми поганий народ, воліємо пишатися своїм домом здалеку. Але все одно пишаємося!».
Море, аджарська кухня, унікальна природа, скульптури Алі і Ніно, вежа Чача-тауер, цілодобовий ЗАГС у фонтані – причин приїхати в Батумі достатньо. Але головне тут – люди. І справа навіть не у фірмовій гостинності. Так, як жителі Батумі, своє місто, напевно, не любить ніхто. І нам, українцям, є чому в них повчитися.
Дорога з Кутаїсі в Батумі дуже мальовнича. Помітивши, що ми фотографуємо гори, водій маршрутки моментально перетворюється на екскурсовода. «Природа Грузії унікальна, тут найчистіше море і найкращі в Європі гори», – пригальмувавши, розповідає Георгій. Своїм ім'ям він теж пишається, адже воно – найпоширеніше в країні.
За кермом не п'ють – але ж правила дорожнього руху не забороняють вимовляти тости? Ось Георгій і розповідає старовинну легенду, яка заразом є традиційним тостом.
Коли господь роздавав своїм народам землі, грузини прийшли до нього останніми. «Землі вже не залишилося. Чому ж ви так пізно прийшли?» – поцікавився господь. «Ми були зайняті тим, що піднімали келихи найкращого вина на твою честь!» – відповіли грузини богу. «Ця відповідь так сподобалася всевишньому, що він віддав грузинам ті райські землі, які залишив для себе», – закінчив водій, тримаючи в руках уявний келих.
Ботанічний сад на в'їзді в Батумі породжує окрему тему для розмови. Біля самого входу в сад росте величезне дерево, посаджене царем Олександром III під час відвідин міста. Площа саду – 120 га, колекція – 5 тис. рослин. «Створений він був у кінці ХIХ століття і спочатку був схожий на легендарні сади Семіраміди», – під’єднується до Георгія один з пасажирів. Запитайте у київській маршрутці, коли і ким був закладений ботанічний сад в українській столиці?
Жителі Батумі можуть розповідати про своє місто годинами. Історія для них розділена на два періоди – до і після Михайла Саакашвілі. В радянські часи місто не було важливим курортом – швидше морським портом. Але у 2008 році почалася нова ера.
«На місці нинішнього аквапарку ще кілька років тому було болото. Ми ходили туди на полювання», – скаже будь-який грузин, що зустрівся вам по дорозі. Ще один варіант – ловили рибу. На місці болота тепер готелі, висотки, казино і дуже доглянута набережна. «Майже 10 км», – з гордістю каже таксист, який полює за туристами на вул. Руставелі.
Особливих приводів, щоб почати розмову, не потрібно. Кілька питань: «Як звати? Звідки приїхали? З Києва? О! Чудове місто, у мене там живе друг (брат, зять, дядько – потрібне підкреслити)». І висновок – краще Батумі міста немає.
Потім – обов'язкове запрошення в ресторан. "Навіщо?" – запитую у літнього грузина, який сидить на сходинках невеликого будинку в Старому місті. «Як навіщо? Та тому що справжній аджарський хачапурі повинні спробувати всі!» – відповідає він.
А ще – послухати грузинських пісень. Співають їх скрізь і коли захочеться. В ресторані? Чудово! Ті, хто сидить за сусіднім столиком, не те що не подивляться з осудом – навпаки, підхоплять і заспівають з вами разом.
На вулиці? А як інакше, якщо душа вимагає? Якщо розповідями про війну на сході України ви нагадали їм свою, власну війну, ще свіжу в пам'яті. Обов'язкове до виконання Іверія, пісня про Батумі: любити свою країну і своє місто, що називається, вголос, для грузин абсолютно нормально. Ми ж тільки починаємо цьому вчитися.
А ще – показувати, показувати, показувати. Ну і що, що ми запізнилися і канатна дорога вже закрилася? «Приїхали гості з Києва, їм же треба все показати», – каже наш новий знайомий Ачіко. І охоронець відчиняє двері. 2.600 м шляху, 20 хв. підйому – і ми на горі Ферія, звідки весь Батумі як на долоні.
«Як це місто можна не любити?» – питає молодий чоловік, який піднімався з нами в кабінці. Він працює адміністратором в театрі ім. Іллі Чавчавадзе. Каже, що в червні був на горі десять разів – показував Батумі енній кількості друзів, які приїхали на відпочинок.
«Потрібно обов'язково подивитися на Ніно й Алі», – радить поліцейський, до якого ми звернулися з проханням показати дорогу до фонтану, який співає. Він дуже молодий, щоб добре розмовляти російською, але все одно намагається розповісти, як і чому в місті з'явилася ця пам'ятка. З усієї розповіді ми зрозуміли тільки те, що Ніно – це грузинка, Алі – азербайджанець, і вони були дуже нещасні. Але те, з якою пристрастю говорив грузинський правоохоронець, не залишило сумнівів – потрібно йти і дивитися. І, до речі, краще вночі.
А ще – прогулятися до фонтану з Нептуном, до Будинку юстиції, подивитися на Вежу грузинського алфавіту. І скрізь – спілкуватися, спілкуватися, спілкуватися. Тому що один закоханий у своє місто грузин може замінити десяток екскурсоводів.
***
Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.